Зміст
Введення…………………………………………………………………………...3 1. Передумови розвитку християнської етики…………………………………..4 2. Навчання Августина Блаженного і Фоми Аквінськог.....................................6 3. Етика лицарства……………………………………………………………….10 4. Міська етика і зародження етики просвітницького спрямування………...12 Висновок………………………………………………………………………….16 Список використаної літератури………………………………………………..17
Введення
Європейська середньовічна етика - етика християнська. Вона складається в жорстких ідейно-релігійних рамках, де практично неможливі вільнодумство і вільний пошук світоглядних орієнтирів. Центральної її темою, як і головною темою всієї філософії того періоду, є питання про людину і Бога. Всі морально-етичні повчання цієї досить тривалої доби зводяться, в кінцевому рахунку, до вказівки шляхів, що ведуть до царства небесного, земне покликане відступити. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів Священного писання - Біблії. Становлення феодального способу виробництва, заснованого на особистій залежності хліборобів-селян від феодалів - «власників землі» і позаекономічного примусу до праці, давало більшийпростір для розвитку суспільного виробництва, ніж при рабовласництві. І якщо раб як «говорить знаряддя» не потребував у внутрішній вузді, тосередньовічний селянин щодо більш вільний. Тому виникає суспільна потреба додати до механізму підтримки соціальної стабільності, заснованому на військово-політичному і правовому пригніченні народних мас, ідеологічну їх обробку в дусі чеснот підпорядкування, смирення і послуху. До силі державного примусу необхідно було додати внутрішню готовність і згоду народних мас прийняти земне життя з усією її несправедливістю, жорстокістю і недосконалістю. Найкраще цим потребам відповідала християнська релігія.
Передумови розвитку християнської етики
Християнське вчення знайшло масовий відгук у серцях людей, бо давало простий і ясний відповідь на питання, чому світ так недосконалий і зіпсований, жорстокий і страшний. Воно також обіцяло радикальне позбавлення від безлічі лих і злий. Такою відповіддю на виклик часу стала ідея загальної гріховності і спокути провини стражданням і покаянням, вірою та любов'ю до Бога, готовністю виконати його волю. Зрозуміло, що ідеї старої, античної етики з її культом природи і розуму, природним і оптимістичним поглядом на людину, вченням про його свободу і гідність, силі і могутність, право на насолоду і щастявиявилися абсолютно недоречними. Колишня мораль і етика були відкинуті саме через їх принципову «безсовісності» - самовпевненого свідомості сили і гідності вільної людини і гордого презирства до слабких. Ні, людина надто мізерний і немічний в силу своєї внутрішньої зіпсованості і гріховності. Тому тільки віра в Бога, надія на нього і безмежна самовіддана любов до нього дають людині сили і відкривають шляхи до порятунку! Перехід від античності до середньовіччя ознаменувався в етиці переворотом, суть якого полягала в тому, що етика стала релігійною. Тому вся основна проблематика християнського морального вчення - про джерело і природу моралі, про критерії моральності, про призначення і сенс життя людини і його моральному ідеалі, про добро і зло - сходить до Святого Письма. [1, с.53] Етичний ідеал, розроблений християнськими богословами, отримує підтримку в постановах римських пап та церковних соборів. Виходячи з ієрархічної системи цінностей, в якій вище благо ототожнюється з богом, а зло - з матеріальним світом, церква розробляє вчення про сходження людської душі до бога як вищої мети людського існування. Середньовічна мораль грунтується на уявленні про гріховної, ницу природу людини. У результаті гріхопадіння Адамалюдина позбавилася свого ідеального первісного стану. «Людина - збори гидот, їжа черв'яків», - писав один із середньовічних богословів. Тільки викупнажертва Ісуса Христа здатна позбавити людство від його мук, і лише за посередництвом церкви, прийнявши її таїнства, людина може спокутувати свій гріх і досягти вічного блаженства. Таким чином, мета людського існування переноситься в потойбічний світ; земне життя лише приготування до смерті. Смерть тіла є звільнення душі. Середньовічні богослови-моралісти присвячували свої праці «науці благополучно вмирати», тобто приготування До безгрішною і безбоязно смерті. Папа Інокентій III писав у трактаті «Про презирство до світу»: «Ми вмираємо, поки живемо, і лише тоді перестанемо вмирати, коли перестанемо жити». Презирство до світу, до потреб людини, до тіла, до радощів і насолод, до земного минущому щастя, до багатства і слави вважалося найважливішою вимогою чесноти. У XII в. богослов Бернар Клервоський повчав свою паству: «Відмовся від плотських насолод ... Любов до бога віддаляє людину від світу, а любов до світу-від бога ». Самоприниження, смиренність, зречення від самого себе, самобичування, катування плоті - всім цим людина могла сподіватися стати угодним Богу. Франциск Ассізький вчив, що «слід ненавидіти наше тіло з усіма його вадами і гріхами, презирство і огиду треба живити до тіла, бо всі ми з нашої вини нещасні і мерзенні, огидні хробаки». Самозречення в ім'я віри зводиться до степеня вищого морального подвигу. Подвижництво в ім'я порятунку загруз у вадах світу - моральний ідеал, пропагований протягом усього середньовіччя в численних «житіях святих». Ідейною основою моральності служило вчення про безсмертя душі, про неминуче посмертне воздаяння за чесноти і за гріхи. Страх перед пекельними муками і надія на райське блаженство повинні були утримувати людей від пороків і направляти їх на шлях чесноти. Генерал францисканського ордена, найбільший католицький богослов Джованні Бонавентура (1221 - 1274) створив етичну систему, що мала на меті містичне спілкування людини з богом. Усі думки людей повинні бути звернені до вищого, потойбічного світу. Відмовившись від раціонального розуміння почуттєвого світу, душа зосереджується на самопізнанні і приходить в стан містичного екстазу. Звичайні, мирські, людські чесноти грають при цьому підлеглу роль, і тільки так звані теологічні чесноти - віра, надія,любов, очищаючи душу, сприяють її надприродному «осяяння». Досягнення ж вищого блаженства можливо тільки після смерті. [2, с.93]