Україна
Національний університет біоресурсів і природокористування України
ННІ земельних ресурсів та правознавства
Кафедра землевпорядного проектування
Інженерна інфраструктура територій: елементи КМОТ
Методичні вказівки для виконання лабораторних та самостійних робіт студентами, які навчаються за напрямом підготовки 6.080101 «Геодезія, картографія та землеустрій»
Київ 2014
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ДО ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ
Навчально – методичні матеріали з дисципліни “Інженерна інфраструктура територій” складені відповідно до сучасних вимог, що ставляться до підготовки фахівців за напрямом “Геодезія, картографія та землеустрій”.
Інженерна інфраструктура території – дисципліна, що вивчає узгоджене в екологічному та економічному відношенні розміщення інженерних комунікацій, елементів контурно-меліоративної організації території (КМОТ) схилових земель та елементів внутрігосподарської організації рівнинних земель на території землекористувань і адміністративних утворень.
Мета дисципліни – вивчення основ інженерного облаштування територій і використання отриманих знань при вирішенні практичних завдань. Студенти повинні володіти теоретичними знаннями і практичними навичками розміщення інженерних споруд та комунікацій на території землеволодінь і землекористувань різних форм власності на землю, що реалізується при землевпорядному проектуванні, зокрема, організації території сільськогосподарських підприємств.
Завдання дисципліни – навчити студентів знаходити оптимальні варіанти вирішення завдань, пов’язаних із раціональним використанням земельних ресурсів при плануванні та проектуванні інженерних споруд і комунікацій, з урахуванням вимог ефективної організації території сільськогосподарських підприємств, облаштування землеволодінь і землекористувань, підготувати їх до вирішення конкретних методичних і практичних задач землеустрою.
Метою виконання лабораторних робіт є використання теоретичних знань студентів з питань інженерного облаштування території землеволодінь та землекористувань, оволодіння технологіями розміщення внутрігосподарських мереж та компонування їх з іншими елементами інженерної інфраструктури, проектування лінійних рубежів тощо.
Студент отримує індивідуальне завдання у вигляді плану частини землекористування, робить викопіювання на формат А3 креслярського паперу у зазначеному масштабі побудови з дотриманням усіх вимог оформлення графічних документів, а далі на цій основі виконує лабораторні роботи.
Лабораторна робота №1. Класифікація інженерних споруд і мереж
Мета роботи: вивчити класифікацію інженерних споруд і мереж.
Завдання:
1. Повторити топографічні та землевпорядні умовні знаки, вивчити класифікацію інженерних споруд і мереж;
2. Описати частину землекористування (за індивідуальним варіантом), а саме: скласти експлікацію за категоріями земель та вказати (обчислити) їх площу (у гектарах), описати інженерні споруди та мережі згідно їх класифікації;
3. Завдання виконати в робочому (індивідуальному) зошиті.
Класифікація електромереж. Електромережі класифікуються: за напругою (у вольтах) – 220, 380, 660; по силі струму (у кіловатах) – 3, 6, 10, 20, 35, 110, 150, 220, 330, 500.
Класифікація ліній зв’язку. Лінії зв’язку поділяються на: міжнародні, міжміські, внутрізонові (область, район), місцеві (міська і сільська).
Класифікація і категорії магістральних трубопроводів. Трубопроводи класифікуються відповідно до Будівельних норм і правил (БНіП), де враховується коефіцієнт умов роботи при розрахунку його на міцність, кількість монтажних зварювальних з’єднань, величина тиску при випробуванні та тривалість випробування трубопроводу.
Газопроводи за робочим тиском поділяються на два класи:
I клас – більше 2,5 до 100 МПа (Мегапаскаль);
II клас – більше 1,2 до 2,5 МПа.
Нафтопроводи, в залежності від діаметру трубопроводу, поділяються на чотири класи:
I від 1000 до 1200 мм, включно;
II від 500 до 1000 мм, включно;
ІІІ від 300 до 500 мм, включно;
IV до 300 мм і менше.
Протиерозійні лісові смуги. Лісосмуги виконують важливу роль у формуванні певної мікрозональної структури схилів, створюють екологічно однорідні ряди ділянок, що є важливим елементом територіальної одиниці ландшафтів.
Протиерозійні захисні лісові смуги розділяють на:
1. Протиерозійні лісові насадження на присіткових схилах:
Стокорегулюючі (водорегулюючі) лісові насадження;
Додаткові стокорегулюючі лісові смуги;
Снігорегулюючі (водорегулюючі) лісові смуги;
Ґрунтозахисні лісові насадження;
-Лісові насадження на крутих щебенюватих привододільних схилах.
2. Протиерозійні лісові насадження на гідрографічній мережі:
Стокорегулюючі улоговинно-смугові насадження;
Водопоглинальні лісові насадження.
Яружні лісові насадження.
Кольматажні насадження.
Прияружні і прибалкові.
Насадження вздовж річок.
Протиерозійні гідротехнічні споруди. Протиерозійні гідротехнічні споруди діляться на:
1. Водорегулюючі споруди (водозатримуючі і водопідвідні або водовідвідні):
водозатримуючі вали і вали канави - застосовуються для затримання поверхневого стоку на водозборах, і тим самим створення умов для припинення росту діючих ярів і розвитку ерозійних процесів;
водоспрямовуючі вали і вали канави - застосовуються для відводу поверхневих вод, що потрапляють до вершин ярів або на еродовані схили;
наорювальні вали - використовуються для збору і відводу поверхневого стоку атмосферних опадів і ґрунтових вод, що потрапляють на поверхню;
вали-розпилювачі - застосовуються для розосередження концентрованих потоків, що збираються на дні балки, по дорогах, а також потоків від водонаправляючих валів, водозатримуючих споруд тощо;
вали-дороги;
вали-тераси – застосовуються на ріллі або на площі пасовищ, що мають ухил від 1 до 6 – 8°.
2. Водоскидні споруди:
швидкотоки,
трубчаті водовипуски,
шахтні водоскиди,
консольні водоскиди,
перепади
3. Донні споруди:
загати (капітальні, залізо – бетонні та бетонні, кам’яні, плетені з хмизу тощо);
стінки падіння.
4. Протиерозійні ставки створюються з метою затримання і акумуляції стоку зливових і талих вод, що викликають ерозійні процеси на нижче розміщених ділянках.
5. Зрошувальні та осушувальні системи. Зрошувальні системи за функціональним призначенням бувають відкритого та закритого типу (за способом зрошення закриті системи бувають: дощувальні, краплинні, змішані).
Лабораторна робота № 2. Компонування шляхової мережі з лініями електропередач, зв’язку, магістральними трубопроводами, протиерозійними лісонасадженнями тощо
Мета: навчитися розміщувати елементи інженерної інфраструктури на території землеволодінь і землекористувань.
Завдання:
1. Проаналізувати територію землекористування;
2. Визначити доцільність розміщення інженерних споруд (за варіантом) та запроектувати їх з урахуванням вимог проектування (виконати на кресленні);
3. Завдання виконати в робочому (індивідуальному) зошиті та на кресленні.
Умови проектування інженерних споруд та мереж:
Вибір напрямку проектування дорожньої мережі. Напрямок магістральної дорожньої мережі визначається виходячи з таких вимог:
найкоротша віддаль між кінцевими пунктами;
трасу, як правило, розміщують на стійких до розмиву ґрунтах;
мінімальна кількість перешкод по трасі дороги (яри, балки, річки, озера тощо), що вимагають облаштування спеціальними інженерними спорудами;
траси доріг не повинні створювати дрібні ділянки орних земель не сприятливі для механічного обробітку і відповідати вимогам протиерозійної організації території;
дорожня мережа не повинна проходити на схилах >50 у рівнинній місцевості, 7° на горбистій місцевості, 8° у гірській місцевості;
ширина земляного полотна повинна бути не більшою за ширину дороги, передбаченою проектом землеустрою.
Перехрещення автомобільних доріг із залізницями рекомендується проектувати на прямих ділянках доріг, що перехрещуються. При перехрещенні доріг в одному рівні гострий кут не повинен бути менше 600.
Перехрещення автомобільних доріг з трубопроводами, лініями зв’язку і електропередач
перехрещення автомобільних доріг з трубопроводами (водопровід, каналізація, газопровід, нафтопровід, теплофікаційні трубопроводи тощо) повинно здійснюватись кутом (90 ± 10°).
прокладання інженерних комунікацій (крім місць перехрещень) у земляному полотні автомобільних доріг не дозволяється, при паралельному розміщенні автомобільних доріг та комунікацій відстань між ними визначається чинними нормативними документами;
вертикальна відстань від дроту повітряних телефонних і телеграфних ліній до проїзної частини в місцях перетину ними автомобільних доріг повинна бути не менше 5,5 м (в теплий період року).
При перетині ліній електропередач ця відстань має бути не менше, м: при напрузі 1 кВ – 6; при напрузі від 1 до 110 кВ – 7; при напрузі від 110 до 150 кВ – 7,5; при напрузі від 150 до 220 кВ – 8; при напрузі від 220 до 330 кВ – 8,5; при напрузі від 330 до 500 кВ – 9; при напрузі від 500 до 750 кВ – 16.
Відстань від брівки земляного полотна до основи опор повітряних телефонних і телеграфних ліній, а також високовольтних ліній електропередач при перехрещенні ними доріг варто призначати не менше висоти опори.
При прокладанні повітряних ліній електропередач паралельно автомобільним дорогам найменша відстань від брівки земляного полотна до опор призначається рівною висоті опори плюс 5 м;
При прокладанні повітряних ліній електропередач, телефонних і телеграфних ліній поряд з автомобільними дорогами в обмежених умовах, на забудованих територіях, в ущелинах тощо, відстань по горизонталі повинна становити не менше:
а) при перетині відстань від опори до підошви насипу дороги або до зовнішньої межі бічної канави, виїмки:
для доріг І та II категорії при напрузі 220 кВ – 5 м, і при напрузі 330 – 500 кВ – 10м.
для доріг інших категорій при напрузі до 20 кВ – 1,5 м, від 35 до 220 кВ – 2,5 м і при 330 – 500 кВ – 5 м.
б) при паралельному взаємному розташуванні відстань між брівкою земляного полотна дороги та найближчим дротом з напругою 20 кВ – 2 м, 35 – 110 кВ – 4 м, 150 кВ - 5м, 220 кВ – 6 м, 330 кВ – 8 м, 500 кВ – 10 м.
Вибір напрямку проектування мережі магістральних трубопроводів:
- відстані від осі підземних і наземних трубопроводів до населених пунктів, окремих промислових і сільськогосподарських (поза межами населених пунктів) підприємств приймаються в залежності від класу і діаметра трубопроводу (див. додаток 1, табл. 1.1 та 1.2);
- відстані між сусідніми підземними інженерними мережами (див. додаток 1, табл. 1.3);
- у місцях перетину магістральних трубопроводів з лініями електропередач напругою 110 кВ і вище повинно бути підземне прокладання трубопроводу під кутом не менше 60°.
В основі розробки робочих проектів створення протиерозійних лісових насаджень покладені такі принципи:
проектування систем лісонасаджень, що забезпечують захист території від суховіїв, водної і вітрової ерозії з першочерговою закладкою їх на найбільш небезпечних в ерозійному відношенні ділянках рельєфу;
необхідність повного взаємоузгодження систем насаджень з агротехнічними, гідротехнічними, лукомеліоративними й іншими захисно-меліоративними заходами;
оптимізація проектних рішень;
залучення в господарський обіг земель, непридатних для сільськогосподарського використання;
достатньо повне регулювання стоку за допомогою насаджень, особливо по основним водопровідним елементам рельєфу;
створення лісонасаджень, що характеризуються високою життєздатністю, тривалим терміном ефективної експлуатації і максимальною захисною дією (відповідний підбор порід, формування оптимальної структури і конструкції), застосуванням найбільш якісної агротехніки вирощування;
здійснення в необхідному обсязі лісогосподарських заходів, спрямованих на поліпшення існуючих насаджень.
Лісомеліоративний захист ґрунтів від водної і вітрової ерозії, а сільськогосподарських культур від несприятливих кліматичних чинників здійснюють шляхом створення єдиної системи захисних лісових насаджень, що включає:
полезахисні смуги;
смуги вздовж зрошувальних каналів;
стокорегулюючі смуги;
захисні смуги в садах, виноградниках, на ягідниках;
прибалкові і прияружні смуги;
насадження вздовж рік і навколо водойм;
кулісні, курганні і масивні насадження в гірських районах;
лісосмуги на осушених землях;
насадження по ярах, крутосхилах, на кам’янистих місцях;
кулісні, куртинні і масивні насадження на пісках;
захисні і декоративні насадження в сільських населених пунктах, навколо господарських дворів і виробничих центрів тощо;
насадження на рекультивованих ділянках.
Полезахисні лісові смуги розрізняють за характером розміщення і конструкції. Система полезахисних лісосмуг включає основні (поздовжні) смуги, додаткові, що розташовані, як правило, всередині полів сівозмін паралельно основним і допоміжні (поперечні).
Проектування полезахисних смуг здійснюють з таким розрахунком, щоб вони, забезпечуючи захист культур і полів від несприятливих кліматичних явищ, займали мінімальну площу орних земель.
У зонах дії пилових бур, при відсутності процесів водної ерозії, лісосмуги проектують перпендикулярно вітрам, що викликають пилові бурі, а в зонах активної дії водної ерозії – поперек схилів (паралельно горизонталям чи прямолінійно). При одночасному прояві процесів вітрової і водної ерозії лісосмуги проектують з урахуванням виконання задач по ослабленню активності вітрової ерозії і запобіганню дії водної. У цих випадках особливу увагу приділяють агротехнічним прийомам.
Полезахисні лісосмуги створюють на плоских вододілах і пологих схилах до 2°, як уздовж, так і поперек схилів, у залежності від рози вітрів. У районах дії пилових бур і водної ерозії допускають розміщення поперечних смуг уздовж схилів до 2 – 3° з обов’язковим розміщенням розпилювачів стоку і проведенням заходів, що запобігають змиву ґрунту.
Основні смуги проектують поперек дії шкідливих вітрів (пилоносних, суховійних, завірюх) перпендикулярно поздовжним, а додаткові – паралельно основним.
Додаткові смуги проектують замість основних всередині полів, ширина яких перевищує 800 м, з метою економії орних угідь і найефективнішого використання техніки. Їх проектують посередині поля таким чином, щоб між додатковими і поперечними смугами існували розриви, рівні половині ширини поля. Таке розташування дозволяє зменшити витрати орних земель на 10-20 %.
Відхилення основних і додаткових смуг від напрямку дії шкідливих вітрів не повинно перевищувати 30°.
Захисна висота насаджень – основний критерій установлення відстані між основними лісосмугами. Оптимальна відстань між ними – 35-кратна висота дерев. Звідси відстань між смугами (L) визначають з розрахунку:
,
де Н – висота смуги.
При створенні полезахисних лісосмуг на схилах 1-3°, наявності невеликих балок, промоїн, по яких стікають талі і зливові води, у місцях перетинання з ними смуг, з метою поліпшення стокорегулючої здатності проектують земляні вали чи вали-канави.
У поєднанні із системою агротехнічних заходів боротьби з вітровою ерозією ґрунтів допускається збільшення відстані між основними лісосмугами до 25 %.
Відстань між поперечними смугами не повинна перевищувати 2000 м, на піщаних і супіщаних ґрунтах, підданих дефляції – 1000 м.
Полезахисні лісосмуги створюють в основному з 3-4 рядів, але не більше 5 і шириною не більше 15 м. В окремих випадках всередині полів допускається закладка 2-рядних вітроломних смуг.
Для проїзду сільськогосподарських машин і агрегатів, на стику лісосмуг, створюють розриви шириною до 20–30 м (для проїзду транспортних засобів залишають розриви шириною до 10 м у самих смугах) з таким розрахунком, щоб не утворювалися суцільні вітрові коридори.
При проектуванні і закладці полезахисних лісосмуг необхідно прагнути до створення найбільш ефективних конструкцій, що визначають їхні аеродинамічні властивості.
По конструкції лісосмуги підрозділяють на продувні, ажурні і щільні (у залежності від наявності і характеру розподілу наскрізних просвітів між стовбурами й у кронах дерев).
Продувні смуги рекомендуються в основному для районів з холодною і сніжною зимою, де при інших конструкціях у смугах збирається багато снігу, а також для районів з частими зимовими відлигами; ажурні - для сухостепних районів, підданих частим пиловим бурам і з непостійним сніговим покривом, а також для районів з м’якою зимою.
Стокорегулючі лісові смуги проектують, в основному, на схилах більш 2° поперек схилів, на водозборах із багатоярусними схилами уздовж горизонталей, з урахуванням допустимої довжини стоку по робочому напрямку.
На схилах біля 4° відстань між смугами не повинна перевищувати:
350 м на сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених;
400 м на чорноземах вилугованих, звичайних і південних;
300 м темно-каштанових ґрунтах.
На схилах більше 4° відстань між лісосмугами скорочують до 200 м і менше, залежно від ґрунтових умов, крутизни схилів, агротехнічних заходів, застосовування найпростіших гідротехнічних протиерозійних споруд (вали, вали-канави тощо).
Основні стокорегулюючі смуги необхідно проектувати по межам технологічних груп ґрунтів.
При проектуванні цих смуг необхідно так запроектувати поля і робочі ділянки, щоб забезпечити контурний або близький до контурного обробіток ґрунту, поєднання лісосмуг з гідротехнічними спорудами та іншими лінійними елементами організації території, дотримання паралельності лісосмуг, посилення їх стокорегулюючої здатності у місцях концентрації стоку.
Лісосмуги на зрошуваних землях проектують таким чином, щоб вони при мінімально займаній площі створювали найбільш сприятливий агрометеорологічний вплив на дану територію і виконували в певних умовах роль біодренажа.
Захисні лісові насадження проектують на зрошуваних землях уздовж каналів і доріг, по межах полів сівозмін і у середині, навколо садів і виноградників тощо. Смуги по межах полів сівозмін і у середині їх проектуються відповідно до основних вимог для полезахисних лісосмуг на богарних землях. При проектуванні смуг необхідно враховувати техніку поливу і конструкції зрошуваної мережі, наявність існуючих смуг, а також необхідність максимального захисту сільськогосподарських культур на міжсмужних територіях.
На зрошуваних землях створюються сприятливі умови для росту і розвитку деревних порід, у результаті насадження з тополі, дуба, платана й інших порід до 30 років досягають висоти 20–25 м.
Орієнтовна відстань між поздовжніми смугами, виходячи з висоти насаджень в умовах зрошення й дальності вітрозахисної дії (L =35Н), становить 700 – 900 м, а між допоміжними (поперечними) – 2500 м. Ці розміри коректуються залежно від типу використання широкозахватних дощувальних установок.
При проектуванні зрошуваних систем із застосуванням широкозахватної техніки прагнуть максимально зберегти існуючі лісосмуги, особливо які перебувають у гарному стані з цінних та довговічних порід. Розкорчуванню підлягають малоцінні за породним складом смуги. За матеріалами обстеження в натурі (на місцевості) спеціалісти проектних організацій, сільськогосподарських підприємств, агропромислових і лісових органів оформляють акти розкорчування.
Лісосмуги уздовж каналів створюють з одного боку, за винятком великих магістральних каналів, при умові забезпечення їх механізованим ремонтом та очищенням від наносів, де лісосмуги з 4-–5 рядів можуть закладатися з двох сторін. Уздовж відгалужень магістральних каналів і міжгосподарських колекторів лісосмуги створюють із 3–4 рядів, а вздовж господарських і дільничних колекторів – з 2–3 рядів (рідше однорядні вітроломні насадження), по межах полів сівозмін, що не зливаються з каналами й усередині полів сівозмін – 2–3-рядні, рідше однорядні вітроломні.
Прибалкові лісові смуги проектують біля брівок еродованих балок. Якщо зона сильно розчленована промоїнами, смугу розташовують вище розмивів, а по низу створють водозатримуючий або водовідвідний вал (або вал-канаву). По невеликих, неглибоких, вузьких, добре задернованих пологих балках прибалкові лісосмуги не проектують. На ділянках, де спостерігається інтенсивний стік (по балках, мікрозниженням), передбачають кольматажні насадження.
Прияружні лісові смуги проектують уздовж брівок діючих ярів, що не підлягають виположуванню або засипанню, на відстані очікуваного опадання відкосу, але не ближче 3 – 5 м від брівки яру. По багатовершинних ярах прибалкові смуги проектують навколо кожного відвершка, якщо відстань між ними перевищує 100 м. При меншій відстані між відвершками проектують одну загальну прибалкову лісосмугу вище вершин ярів, а площу між ними передбачають під залуження або заліснення. Промоїни і невеликі яри глибиною до 6 м засипають, після чого проводять залуження прилеглих ділянок, а при необхідності закладають прияружну лісову смугу. При залученні сильно розмитих схилових земель у сільськогосподарське виробництво шляхом засипання промоїн і ярів (глибиною 1,5 – 6 м) з одночасним створенням на схилах через 200 – 300 м водозатримуючих валів – нижче їх створюють 2-рядні смуги.
Прибалкові та прияружні лісові смуги проектують шириною 12 – 21 м, стокорегулюючі – не більше 15 м, диференціюючи їх ширину з врахуванням розчленованості й інтенсивності стоку.
Суцільне заліснення ярів, еродованих берегів балок, крутосхилів, кам’янистих місць передбачається з метою запобігання ерозійних процесів, залучення в господарський обіг земель, які не використовуються у сільському господарстві, для отримання деревини, лікарської продукції, плодів, ягід, а також під агроландшафтне облаштування і рекреацію. Заліснення діючих ярів здійснюється одночасно або після закріплення вершин за допомогою протиерозійних гідротехнічних споруд.
При створенні лісових насаджень на крутих схилах ярів і по берегах балок при необхідності застосовують водовідвід, розпилення стоку та інші заходи, що перешкоджають його концентрації.
По дну ярів і на слабозадернованих ділянках балок, де транспортується значний об’єм твердого стоку, у середній і гирловій частині проектують кольматуючі насадження (мулофільтри). Вони з’єднуються мулозатримуючими дамбами, що мають закріплені водостоки. Дамби в цьому випадку проектують за 1–2 роки до створення мулофільтрів.
Захисні лісові насадження на пісках проектують у вигляді суцільних насаджень або системи лісових смуг. Смугове заліснення здійснюється на підданих дефляції піщаних ґрунтах, які можуть бути використані в сільськогосподарському виробництві.
Насадження вздовж рік і навколо водойм включають лісосмуги, суцільні насадження по берегах річкових долин, кольматуючі насадження по водонаправляючим елементах рельєфу і прируслові смуги.
Суцільні насадження в обов’язковому порядку створюються на найбільш небезпечних в ерозійному відношенні ділянках (яри, кам’янисті місця, піски тощо), а також на сильно- і середньозмитих ділянках природних кормових угідь, розташованих на схилах річкових долин з ухилами більше 16°, розчленованих промоїнами, вибоїнами, де виключається можливість проведення заходів по поліпшенню травостою й не передбачається терасування.
Лісосмуги проектуються шириною 10 – 20 м у підошві корінного берега річкової долини при наявності на схилах ґрунтів різного ступеню змитості (навіть на слабозмитих ґрунтах) і уздовж брівки річкової долини.
У випадку перетинання лісосмугами водопідвідних балок, ширину смуг збільшують до 30–50 м і передбачають вали-канави для перехоплення стоку, що надходить у смугу.
Прируслові смуги проектують уздовж русла рік шириною від 9 до 30 м у залежності від інтенсивності руслових процесів, характеру надходження наносів у русло і геоморфологічних особливостей території. При підході русла безпосередньо до корінного берега ширину прируслової смуги збільшують до 50 м. При проектуванні прируслових смуг передбачають створення розривів господарського і рекреаційного призначення.
Створення кольматуючих (акумулюючих) насаджень – обов’язковий водоохоронний прийом при наявності ярів і балок, що транспортують стік у заплаву і русло річки.
Навколо водойм проектують як суцільні, так і смугові насадження. Суцільному залісненню підлягають землі, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві, розташовані на схилах, що прилягають до водойми, а також ділянки днищ гідрографічних елементів, по яких надходить значна кількість стоку у водойму. Лісові смуги і кольматуючі насадження створюють вище лінії максимального підпірного горизонту. Ширина смуг навколо ставків – 6–20 м, залежно від їхніх функціональних особливостей.
Підготовка ґрунту для створення полезахисних, стокорегулюючих, прибалкових, прияружних лісосмуг та інших насаджень на схилах до 4° здійснюється по системі чорного пару, а на землях, підданих вітровій ерозії – по системі раннього пару. На чистих від бур’янів полях у Лісостепу допускається закладка по глибокому зябу. На схилах більше 6° і на берегах гідрографічної мережі підготовку ґрунту роблять смугами, наорними і нарізними терасами, борознами, майданчиками, ямками в залежності від місця розташування ділянок, крутизни схилів і ступеню еродованості ґрунтів.
Посадку і посів здійснюють паралельними рядами із наступною шириною міжрядь при рядовій посадці полезахисних смуг:
у Лісостеповій зоні на всіх ґрунтах і в північній частині Степової зони на чорноземах типових і звичайних – 2,5–3 м;
на чорноземах південних – 3 м;
на темно-каштанових і каштанових ґрунтах – 3–4 м;
на пісках усіх зон до 3 м.
При рядовій посадці стокорегулюючих, прибалкових, прияружних лісосмуг, насаджень уздовж рік і навколо водойм та суцільних лісонасаджень ширина міжрядь у Лісостеповій зоні на всіх ґрунтах і у Степовій зоні на чорноземах повинна бути не більш 3 м; на каштанових ґрунтах усіх підтипів – 3–4 м. Відстань у рядах полезахисних смуг при посадці сіянцями, складає – 1–1,5 м, саджанцями – 1,5–3 м.
У стокорегулюючих прибалкових і прияружних смугах посадку роблять через 0,7 – 1,0 м, у насадженнях на ерозійнобезпечних ділянках деревні і чагарникові породи в рядах розміщають через 0,5 – 0,7 м, на пісках – 0,75 – 1,0 м. Горіхоплодові і плодові породи садять через 2,5 – 8 м.
Ширина закрайок з кожної сторони лісосмуги приймається рівній половині ширини міжрядь. Під час здійснення в лісосмугах обробітку ґрунту ширину закрайок збільшують до розмірів, що забезпечують прохід машин і механізмів для обробітку.
Підбір порід здійснюється, виходячи із лісорослинних умов з урахуванням особливостей біології при використанні деревно-чагарникових порід; вимог по створенню життєздатних насаджень, що мають високу продуктивність, естетичну цінність, здатних дати максимальну кількість додаткової продукції лісу і мають високу меліоративну цінність.
Головними породами для створення полезахисних лісосмуг є:
Полісся і Лісостеп – дуб черешчатий, модрина сибірська, береза бородавчаста, дуб червоний, тополя, сосна звичайна (при цьому площа смуг за участю дуба черешчатого як головної породи повинна складати не менш 50 % усіх проектованих насаджень, якщо лісорослинні умови сприятливі для його вирощування);
Степ – дуб черешчатий (включаючи чорноземи південні і каштанові ґрунти при зрошенні), тополя, горіх волоський і чорний, в’яз перисто-гіллястий, платан (у Кримській, на півдні Одеської, Миколаївської і Херсонської областей), акація біла, гледичія, сосна звичайна, кримська (причому питома вага насаджень з будь-якої вищезгаданої головної породи, за винятком дуба черешчатого, не повинна перевищувати 60 %).
При створенні лісосмуг з акацією білою вводять супутні породи – софору японську і гледичію триколючкову, а також широко застосовують густокронні породи – клен, грушу, шовковицю тощо.
У протиерозійних і водоохоронних насадженнях, у залежності від лісорослинних умов, як головні породи використовують дуб черешчатий і червоний, сосну звичайну і кримську, березу, модрину, тополю, вербу, акацію білу, гледичію, в’яз перисто–гіллястий тощо.
При залісненні земель зі змитими щебнистими і малопотужними ґрунтами в сухих лісорослинних умовах віддають перевагу сосновим деревостоям. Для закріплення місць розмиву водотоків, вершин діючих ярів, сильноеродованих схилів, а також для насадження уздовж стінок ярів, що руйнуються, використовують акацію білу в поєднанні з іншими породами.
При підборі порід особливу увагу надають складним і змішаним деревостоям, використовуючи різноманітний асортимент різних деревно-чагарникових порід, враховуючи при цьому потребу в лікарській продукції, кормовій базі бджільництва і шовківництва, можливості додаткового одержання плодів, ягід, горіхів.
При складанні схем змішаних порід варто ширше рекомендувати створення деревостоїв за участю горіха, ліщини, черешні, вишні, абрикоса, груші, обліпихи, шипшини, глоду, калини, бузини, горобини, липи, кизилу, аличі, каштана кінського й їстівного, оксамиту амурського, шовковиці тощо.
Терасування схилів. Тераси – це споруди, що застосовуються для зміни поверхні схилів з метою їх інтенсивного використання в сільському господарстві, а також для боротьби з ерозією ґрунту. Їх використовують для створення багаторічних плодових насаджень і виноградників, лісонасаджень і вирощування лікарських культур. Найбільш розповсюджені ступінчасті тераси, будівництво яких у даний час цілком механізоване. Поздовжній профіль їх горизонтальний. В умовах зрошення полотну терас надають ухил у межах 0,004 – 0,006.
Тераси можна будувати або з похилим ±3° поперечним профілем полотна у бік виїмкового чи насипного відкосу або з горизонтальним поперечним профілем. Тераси з прямим поперечним ухилом +3° полотна забезпечують кращі умови інсоляції і прогрівання. При їх будівництві значно скорочується обсяг земляних робіт, збільшується кількість терас на схилі.
У районах надлишкового зволоження для скидання води поперечний ухил передбачають у бік виїмкового відкосу, створюючи поздовжній ухил, не більш 0,004-0,006; з полотна і дорожньої мережі передбачається скидання води в лотки канави, а з них у водоприймачі.
Виїмковий відкіс терас створюють з урахуванням стійкості проти осідання й осипання, а кут нахилу його проектують у середньому 60°. Природний відкіс насипного ґрунту приймають у межах 35 – 40° у залежності від типу ґрунтів. На схилах з перепадами крутості поперек схилу до 6° тераси створюють постійної ширини 4 – 4,25 і 6 – 6,5 м, а на схилах більше 6° – з метою максимального використання схилів для сільськогосподарських і лісових культур – із змінною шириною полотна на одних ділянках 4 – 4,25 м з дискретним переходом до ширини 6 – 6,5 м і навпаки.
Насипний відкіс зміцнюють посівом багаторічних трав та насадженням чагарників, а виїмковий, у гірських умовах – підпірними стінками, що протидіють тиску земляних мас. Розміри підпірних стінок установлюють на підставі відповідних розрахунків.
При розробці робочого проекту терасування схилів вирішують питання формування кварталів насаджень, розміщення дорожньої мережі, протиерозійного захисту ділянки, кількості терас, ширини їх полотна тощо.
Розміри кварталів встановлюють у залежності від виду насаджень, зональних особливостей і характеристики схилу; окружні дороги проектують по зовнішніх межах ділянок, а міжквартальні поздовжні і поперечні – по межам кварталів.
Для захисту терас від ерозії по їх верхній межі передбачають лісомеліоративні насадження, а при значних водозбірних площах, що утворюються вище - протиерозійні гідротехнічні споруди водозатримуючого чи водовідвідного типів.
Розрізняють виїмково-насипний, наорний і плантажний способи будівництва терас.
Виїмково-насипне терасування виконують універсальними бульдозерами з відвалом, що розташований під кутом до напрямку руху. 3авдяки цьому забезпечується одночасне зрізання і переміщення ґрунту в насипну частину полотна тераси. Бульдозерами будують тераси, в основному, на схилах великої крутості.
Наорне терасування здійснюється звичайними тракторними плугами на схилах до 16° шляхом багаторазової оранки смуг терас з відвалом ґрунту вниз по схилу.
Плантажне терасування проводять на схилах крутістю до 18° плантажним плугом, при цьому поверхня полотна з необхідним ухилом формується грейдером.
У процесі терасування схилів проводять посів багаторічних трав на насипних відкосах, глибоке розпушування полотна терас, внесення органічних та мінеральних добрив, а також дискування полотна.
Не підлягають терасуванню зсувні та зсувонебезпечні схили.