Одиничний перелом гілки нижньої щелепи

На першому місці по частоті пошкоджень стоїть суглобовий паросток, потім власне гілка і, накінець, вінцевий паросток. Він пошкоджується звичайно при переломах суглобової дуги зі зміщенням відломків, хоча спостерігались ізольовані переломи вінцевого паростка при одиничних переламах нижньої щелепи. Механізм виникнення ізольованих переломів вінцевого паростка до цих пір не вияснений. Виникали сумніви відносно можливості виникнення ізольованого перелому вінцевого паростка без сполучення з переломом скулової дуги або другої ділянки нижньої щелепи. А.Я.Раудер /І947/ і С.І.Каганович /1964/ враховують, що можливі, хоча і рідко зустрічаються, переломи вінцевого паростка внаслідок розриву, коли наноситься сильний удар по підборідку зверху вниз при стиснутих щелепах і напруженому скроневому м'язі.

В таких випадках, коли площина перелому проходить нижче місця прикріплення скроневого м’язу, проходить зміщення відломка вверх, по напрямку дo скроневої ділянки. У хворих з переломами вінцевого паростка відкривання рота обмежується до 1,5-І см, прикус не порушений, але при опусканні нижньої щелепи вона змінюється в сторону пошкодження. При пальпації по передньому краю гілки визначається різка болючість в ділянці основи вінцевого паростка. Рентгенографія нижньої щелепи в боковій проекції при максимально можливім відкриванні рота полегшує діагностику подібних переломів.

Переломи нижньої щелепи в ділянці власне гілки спостерігаються набагато частіше, ніж пошкодження вінцевого паростка. Вони виникають на стороні прикладання сили і часто мають оскольчатий характер. Подібні переломи різко супроводжуються зміщенням відломків і порушенням прикусу. При обстеженні відмічається обмеження відкривання рота, а також зміщення середньої лінії в сторону пошкодження при опусканні нижньої щелепи. При пальпації визначається болючість в ділянці задньої поверхні гілки, при навантаженні на підборіддя виявляється посилення локальної болючості в ділянці перелому. Діагноз уточнюють за допомогою рентгенологічного дослідження.

Як було відмічено, коли при одиничних переломах гілки найчастіше пошкоджується суглобовий паросток, причому окремі зони його пошкоджуються нерівномірно. Найбільш часто спостерігаються переломи основи відростка, виникаючого в результаті силової дії - перегинання. Точкою прикладання сили частіше являється латеральний відділ підборіддя і боковий відділ тіла щелепи. При такому механізмі травми силової дії припадає на найбільш вразливу ділянку суглобового паростка - його основи. Якщо при ударі точкою прикладання сили явився підборідок і силова дія розмножилася в передньозадньому направленні, найчастіше виникає перелом в ділянці шийки нижньої щелепи. Чому ж при нанесенні удару збоку і трохи знизу частіше ламається основа суглобного паростка, а при передньозадньому направленні удару – шийка. Пояснення потрібно шукати в анатомічній будові цих відділів суглобового паростка. В ділянці основи суглобового паростка товщина кістки - розміри площини в зовнішньо-внутрішньому напрямку значно менших розмірів в передньозадньому напрямку. В ділянці ж шийки ці співвідношення діаметрально протилежні.

При пошкодженні основи суглобного паростка щілина перелому, починаючи від півмісяцевого вирізу, проходить як правило вних і дозаду. В більшості випадків при такій локалізації пошкодження лінії перелому на зовнішній і внутрішній пластинках не співпадають. В залежності від того, яка із ліній перелому вище - на зовнішній чи на внутрішній поверхні суглобного паростка, спостерігається різне зміщення відламків.

Якщо лінія перелому в ділянці основи суглобового паростка розміщена на зовнішній пластинці, проходить нижче лінії, що знаходиться на внутрішній поверхні /щілина перелому проходить ззовні досередини і доверху/, то найбільш часто відмічається слідуюче зміщення: периферичний кінець малого відламка зміщується дозовні і трохи назад, в той час як головка щелепи залишається в суглобовій впадині, хоч і може знаходиться в стані підвивиху, коли контакт з основою черепа здійснюється тільки латеральним суглобом. Безпосередню участь в зміщенні малого відламку приймає і великий, який перемішується дозаду і доверху /під дією власне жувального, скроневого і медіального криловидного м'язів/, виштовхує периферичнйй кінець малого відламку дозовні і трохи дозаду. Таким чином, в більшості випадків при подібних ситуаціях дозовні змішується не ввесь малий відломок, а тільки його периферичний кінець. При таких переломах можна добитися покращення стану малого відломка ортопедичними прийомами, не зводячи гілку щелепи з допомогою міжщелепового еластичного витягання і міжзубної прокладки на пошкодженій стороні.

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК СЕРЕДНЬОЇ ЗОНИ ОБЛИЧЧЯ

Механізм переломів середньої зони обличчя і їх класифікація.

Статистичні дані свідчать про те, що частота пошкоджень кісток середньої третини обличчя за останні чверть століття неухильно збільшується, за даними М. A. Lamberg (1978), щорічно на 20%. Цьому сприяють висока урбанізація населення, технічна оснащеність, що росте, і інтенсифікація виробництв, збільшення швидкостей транспорту, поліпшення методів діагностики.

В даний час в щелепно-лицевій травматології все частіше користуються терміном «переломи середньої зони» обличчя, точніше, верхнього відділу лицевого черепа. При цьому середню зону обличчя обмежують зверху верхнеорбітальною лінією, а знизу лінією стулення зубних рядів, включаючи в цю зону кістки носа, стінки орбіт, скуласті кістки і скуласті дуги, власне верхні щелепи [Іовчев В. З, 1967; Жеконіс І. Д., 1968; Тату Д., 1969, і ін.]. Виділення вказаної зони виправдане в морфологічному і функціональному відношенні. Верхні щелепи, вилицеві кістки, вилицеві дуги, кістки носа, зчленовані з основою черепа, нагадують арочні споруди, що забезпечують опір зовнішнім зусиллям і міцну опору для прикріплення жувальних і мімічних м'язів.

Кістки цієї зони мають переважно вертикальний тип будови трабекули губчастої речовини і наявність контрфорсів (потовщення компактної речовини). Розрізняють чотири контрфорси [Азенштейн І. М., Худайбердиєв Р. І., 1962; Янченко Е. О., 1974]: 1) носолобний контрфорс, починаючись у діллянці фронтальних зубів альвеолярного відростка, продовжується догори в ділянку носової вирізки в лобовому відростку верхньої щелепи; 2) комірчато-виличний контрфорс, починаючись від молярів, продовжується уподовж виличноальвеолярного гребеня на тіло виличної кістки і її відростки; 3) задній контрфорс об'єднує горб верхньої щелепи з крилоподібним відростком основної кістки; 4) піднебінний контрфорс утворює два подовжні жолоби по дну порожнини носа і у ділянці носової вирізки з'єднується з носолобним контрфорсом. У свою чергу носолобний контрфорс з'єднується з комірчато-виличним у ділянці верхнього і нижнього країв очних ямок. Комірчато-виличний піднебінний і задній контрфорси об'єднуються альвеолярним відростком. Така структурна будова середньої зони забезпечує їх стійкість до навантаження при виконанні жувальної функції і, крім того, здатність протистояти механічним діям. У випадках, коли механічна дія перевершує міцність структури кісток, виникають їх переломи. Досліджуючи біомеханіку щелепно-лицевих травм, М. A. Nahum (1975) встановив, що для пошкодження кісток носа потрібна сила удару в 10—30 кг, передньої стінки верхньощелепної пазухи — 65—78 кг, а виличної дуги — 83—190 кг. Перелом виличної кістки у жінок відбувається при силі удару в 83—180 кг, у чоловіків — при 160— 260 кг.

Кістки середньої зони обличчя мають склепінчасту (аркоподібну) будову, наголошується чергування контрфорсів з місцями слабкого опору. До місць слабкого опору відносяться слізна кістка, паперова пластинка гратчастої кістки, передня, задня, медіальна стінки щелепи, дно очної ямки (тобто практично стінки верхньощелепних пазух) і пластинки крилоподібного відростка основної кістки [Янченко Е. О., 1974]. Таким чином, анатомічна будова, з одного боку, забезпечує інтимне з'єднання кісток середньої зони обличчя, з іншої — є чинником, що зумовлює напрям перелому. Характер пошкодження, форма і напрям перелому не випадкові, а обумовлені механізмом дії сили удару і залежать не тільки від величини і напрямів сили удару, розмірів і форми предмету, знаряддя, яким наноситься пошкодження, але також від властивостей, пов'язаних з архітектурою кісток і розподілом векторів сил, що діють при ударі на конкретні елементи кістки. При дії на плоску кістку твердим тупим предметом за умови, що її поверхня розташована під деяким кутом до напряму удару, відбувається її згинання, а потім руйнування. Якщо ж плоска кістка укріплена по краях, то при аналогічній дії виникає її багатооскольчатий перелом. Такий механізм пошкодження кісток носа, верхньощелепних відростків, дна очної ямки.

Альвеолярний відросток, як і кістки носа, висунутий в порівнянні з верхньою щелепою, тому ушкоджується частіше. Як правило, при дії на альвеолярний відросток в горизонтальному напрямі виникає перелом в місці додатку сили унаслідок, деформації від зусиль та розривів.

У тих випадках, коли сила удару велика і направлена перпендикулярно до носолобного контрфорсу, відбувається поперечний перелом тіла верхньої щелепи. При цьому у ділянці носолобного контрфорсу напрям перелому прямолінійний, але надалі унаслідок амортизації губчастої речовини, зменшення сили дії і векторного розкладання її лінія перелому проходить не прямо, а у зв'язку з руйнуванням місць слабкого опору буде направлена упродовж альвеолярного контрфорсу, внаслідок чого відбуваються осколчаті пошкодження передньої і бічної стінок верхньощелепних пазух. Крилоподібні відростки залежно від напряму сили удару ушкоджуються на різних рівнях.

Характер переломів верхньої щелепи, орбіти залежить від напряму сили дії. Удари, що діють перпендикулярно до контрфорсів, викликають їх перелом в місці додатку сили, а що діють паралельно контрфорсам зустрічають значний опір. У цих випадках в місцях слабкого опору відбуваються зигзагоподібні лінійні або оскольчаті переломи. Удар під косим кутом до площини контрфорсу викликає перелом на протязі, тобто в місцях з'єднання з іншими контрфорсами. У таких випадках контрфорс може цілком переміщатися по напряму сили дії. Так виникають роз'єднання у ділянці виличного зчленування, нижнього краю орбіти при переломах верхньої щелепи або «відриви» виличної кістки, такий механізм сагітальних і несиметричних двосторонніх переломів верхньої щелепи. При прямому переломі, за даними М. Д. Міщенко (1973), унаслідок концентрації стискуючої напруги формується щілина перелому з викришеними краями відламків, а при відбитому — з прямовисними краями, що добре зіставляються.

Оскільки контрфорси і так звані місця слабкого опору розташовуються по відношенню один до одного в різних площинах, то цілком природно, що діюча сила удару до одного із них буде направлена перпендикулярно, до іншого — паралельно, а до третього — під кутом і, отже, викличе вельми різноманітні і множинні переломи кісток середньої третини обличчя.

Багатооскольчатий перелом в місцях слабкого опору характеризується зсувом відламків по напряму діючої сили в прилеглі до них навколоносові пазухи, орбіту або порожнина носа. Д. А. Курме і Я. А. Купч (1975), вивчаючи черепномозкові пошкодження залежно від напряму удару, встановили, що удари по обличчю спереду приводять лише до обширних переломів лицевого скелета, тоді як переломи основи черепа і важкі пошкодження головного мозку виникають при бічних ударах і ударах від низу до верху. Переломи верхньої щелепи нерідко супроводжуються травмою головного мозку. За даними В. В. Волкова (1975), вони зустрічаються у 40% постраждалих, В. Ф. Чистякової (1971) - у 86—100%- Переломів зведення і основи черепа складають 4,5—22,5% від пошкоджень середньої зони обличчя [Вовків В. У., 1975]. У одних випадках удари викликають грубі пошкодження лицевих кісток з розповсюдженням тріщин в передню і рідше середню черепну ямки, в інших при здавленях кісток мозкового черепа виникають дистанційні пошкодження верхньої щелепи, що виявляються в черепно-лицевому роз'єднанні. Найчастіше механізм дистанційного пошкодження пов'язаний з переломом в лобово-орбітальній ділянці з розповсюдженням тріщин на мозковий і лицьовий череп.

При великій силі удару верхня щелепа може бути вбита в основу черепа або відірвана від його основи. Її зсуви первинно відбуваються у напрямі дії сили, а вниз і назад верхня щелепа зміщується повторно за рахунок тяги жувальних і крилоподібних м'язів.

Переломи верхньої щелепи складають 2—5% від всіх переломів кісток обличчя. В даний час найбільш визнаною вважають класифікацію цих пошкоджень по Ле Фору, який розрізняє три основні види переломів: перша лінія — верхня, якою проходить відрив верхньої щелепи з носовими кістками, вилицевими і крилоподібними відростками основної кістки; друга — середня — проходить упоперек перенісся, по внутрішній стінці і дну очної ямки, по виличному шву до крилоподібних відростків; третя лінія — нижня — проходить від основи грушовидного отвору над альвеолярним відростком до крилоподібних відростків основної кістки. Практично, за рідкісним виключенням, не буває симетричних пошкоджень верхньої щелепи. Щілина перелому при поперечних переломах може мати різну протяжність і проходити на різних рівнях грушовидного отвору і стінок верхньощелепних пазух залежно від форми ранячого предмету і сили його дії.

Суборбітальні переломи (Ле Фори II) не завжди супроводжуються відривом кісток носа і верхньої щелепи. Частіше виникають осколчаті переломи кісток носа з переходом на лобовий відросток верхньої щелепи через медіальну стінку очної ямки до нижньої стінки з пошкодженням гратчастої кістки. Потім

пошкодження розповсюджується медіальніше нижньоочноямкового каналу, на передню і задню стінки верхньощелепної пазухи до межі верхньої і середньої третин крилоподібних відростків основної кістки. Такі пошкодження можуть бути асиметричними, при цьому можливі переломи передньої черепної ямки.

Суббазальні переломи можуть виникнути при здавленні бічних відділів обличчя, тобто при напрямі сили удару справа (або зліва), а також від низу до верху на область орбіт. Для суббазальних переломів характерний відрив верхньої щелепи і інших кісток середньої третини особи з осколчатим пошкодженням кісток в місцях слабкого опору дна орбіти і стінок верхньощелепних пазух. Зустрічаються також оскольчаті переломи виличної кістки, а іноді відриви її. Можливі осколчаті переломи кісток носа і перегородки, крилоподібні відростки основної кістки частіше ушкоджуються біля основи. Суббазальні переломи можуть бути асиметричними і поєднуватися з переломом передньої або середньої черепної ямки.

До односторонніх переломів верхньої щелепи відносяться сагітальні переломи, які виникають в результаті дії тупогранних предметів, при цьому сила удару направлена криво зверху вниз в область верхньої губи на бічний відділ верхньої щелепи. В результаті ушкоджуються альвеолярний відросток разом з тілом верхньої щелепи і крилоподібними відростками відповідної сторони. У таких випадках роз'єднання по середній лінії неба не відбувається, оскільки напрям сили дії при цьому механізмі травми паралельно піднебінному контрфорсу і щілина перелому зигзагоподібно розповсюджується латеральніше. За рахунок тяги крилоподібних м'язів відламок, злегка розвернувшись назовні, опуститься в задніх відділах. У експериментальних дослідженнях і клінічних спостереженнях [Янченко Е. О., 1974; Давудов І. А., 1982, і ін.] встановлено, що переломи верхньої щелепи практично не бувають симетричними. Внаслідок цього при діагностиці пошкоджень середньої зони лицевого скелета необхідно уточняти характер переломів правої і лівої половин окремо.

Переломи виличної кістки і дуги, за даними різних авторів, складають 4—20% від переломів кісток обличчя. Ізольовані переломи виличної кістки виникають при тангенціальному напрямі сили дії (під кутом до контрфорсу). При цьому відбувається відрив виличної кістки по лінії анатомічних швів. Якщо сила направлена перпендикулярно до виличної дуги, то виникає типовий перелом. При цьому відламок дуги зміщується всередину, заклинюючи вінцевий відросток нижньої щелепи і ушкоджуючи волокна скроневого м'яза. При дії сили наперед вушної раковини і по дотичній до задніх відділів тіла виличної кістки виникне перелом виличної кістки і дуги з утворенням кута зсуву у напрямі підскроневої ямки.

Переломи виличної кістки з пошкодженням стінок верхньо-

щелепових пазух виникають при напрямі дії по дотичній до тіла виличній кістці або до тіла верхньої щелепи. У одних випадках стінки верхньощелепної пазухи ушкоджує вилична кістка, що змістилася в пазуху, в інших в результаті перелому стінок тіла верхньої щелепи скуласта кістка позбавляється площі опори і зміщується до зовні. При переломах виличної кістки виникають багатооскольчаті пошкодження стінок верхньощелепних пазух. Умовно прийнято ділити ці переломи на дрібнооскольчаті і крупнооскольчаті. При дрібнооскольчат переломах відламки стінок пазух зміщуються всередину, втрачаючи зв'язок з окістям і навколишніми м'якими тканинами, і стають чужорідними тілами. При крупнооскольчатих переломах цей зв'язок, як правило, зберігається і за допомогою репозиції відламків можна усунути деформацію.

Пошкодження стінок верхньощелепних пазух складають 29— 40% від переломів виличних кісток. Деякі автори [Гневшева В. М., 1968; Сейдбеков О. З, 1970] називають ці пошкодження «виличнощелепові переломи». Проте це не зовсім вдалий термін. По-перше, при переломах виличної кістки ушкоджується не вся верхня щелепа, а лише стінки верхньощелепної пазухи. По-друге, виличнощелеповий перелом відповідає анатомічному поняттю перелому по лінії виличного шва, який відомий лише як окремий випадок ізольованих переломів виличної кістки [Бесшапочний С. Би., 1976].

У зв'язку з анатомічними особливостями ніс є найуразливішою частиною обличчя. Переломи кісток носа частіше бувають ізольованими. При суббазальних і суборбітальних переломах» виникають різноманітні пошкодження кісток носа: від повного їх роздроблення разом з частиною лобового відростка і гратчастою кісткою і вдавленням відламків всередину до вивиху носових кісток: лобового шва. При цьому відбувається перелом носової перегородки, як її кісткової частини (сошник і перпендикулярна пластинка» гратчастої кістки), так і хрящовою (чотирикутний хрящ).

При ізольованих переломах кісток носа, які частіше бувають двосторонніми, рідше — односторонніми, зсув відламків залежить від сили і напряму удару і відбувається в трьох, площинах: горизонтальною, фронтальною і сагітальною. При цьому виникають різні деформації: сплощення і викривлення спинки носа, бічні вдавлення або випинання, рідше спостерігається подовжній перелом спинки носа.

У утворенні орбіти беруть участь кости середньої зони обличчя, і, природно, їх травма не може не відбитися на характері пошкоджень орбіти. Орбіта ушкоджується при суббазальних і суборбітальних переломах, пошкодженнях стінок верхньощелепної пазухи, а також при переломах виличної кістки. Нижня і медіальна стінки орбіти є місцями слабого спротиву, тому їх пошкодження носять дрібнооскольчатий характер. Залежно від напряму дії відламки дна очної ямки іноді разом з її вмістом і навіть з очним яблуком зміщуються у верхньощелепну пазуху, нерідко ущемляючи нижній косий м'яз ока.

Невеликі зсуви нижньої стінки очної ямки виникають при ізольованих переломах нижнього краю очної ямки або передньої стінки верхньощелепної пазухи. Такі пошкодження зустрічаються на виробництві у разі поранення дрібними деталями, що летять з великою швидкістю. Інший механізм травми можливий при падінні на кущі, гілки дерева, коли чужорідне тіло, проколюючи дно орбіти, проникає у верхньощелепну пазуху або, упроваджуючись в тіло верхньої щелепи, руйнує дно орбіти і виходить в очну ямку.

Переломи верхньої стінки орбіти зустрічаються рідше, в основному при ударах в лобову ділянку. Таким чином, для переломів кісткових стінок орбіти властивий механізм не тільки прямого, але і відбитого пошкодження.

Різноманітність переломів кісток середньої зони особи сприяла прояву великого числа різних, часом складних і що завжди відповідають запитам практики класифікацій.

ПЕРЕЛОМИ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ Симптоматологія і діагностика переломів верхньої щелепи

Клінічна кар тина при переломах верхньої щелепи залежить від механізму травми, локалізації і ступеня руйнування кісткової тканини, а також пошкодження прилеглих анатомічних утворень, таких, як очна ямка з її вмістом, порожнина носа з навколоносовими пазухами, судини, нерви і ін. У зв'язку з цим при зборі анамнезу необхідно з'ясувати, за яких обставин відбулася травма, її механізм, чи супроводжувалася вона кровотечею, блювотою, непритомніє і на який термін, чи пам'ятає потерпілого події, що передували травмі. Якщо потерпілий доставлений в несвідомому стані, то всі ці питання з'ясовують у супроводжуючих осіб.

При огляді необхідно звернути увагу на форму особи, наявність синців, крововиливів або кровотечі, характер ран, їх локалізацію стан прикусу. Подовження і одночасно сплощення середньої зони обличчя свідчить про зсув вниз верхньої щелепи разом з виличними і носовими кістками. У цих випадках разом з нижніми стінками очних ямок опускаються очні яблука. При односторонніх переломах енофтальм спостерігається тільки на пошкодженій стороні. При цьому потерпілі відзначають двоїння (диплопію) при погляді в сторони. Нерідко диплопія маскується набряком м'яких тканин або крововиливом в орбіту. В цьому випадку можна спостерігати екзофтальм, який супроводжується обмеженням рухливості очного яблука, субкон'юнктивальним крововиливом і хемозом. Найближчим часом після травми можуть виникнути профузні кровотечі з носа і порожнини рота, розриви слизової оболонки і синці. Виділенням крові з рота може бути обумовлене не тільки локальним пораненням слизової оболонки і пошкодженням кісток близько розташованих відділів обличчя, але і переломом основи черепа. Наприклад, при пошкодженнях основи черепа, якщо при цьому цілість барабанної перетинки не порушена, кров через слухову трубу затікає в рот; якщо перетинка пошкоджена, то кров виливається через зовнішній слуховий прохід. При пошкодженнях слизової оболонки або шкірних покривів виникають локальні крововиливи.

Звертає на себе увагу крововилив в клітковину повік— так званий симптом окулярів. Він виникає відразу після травми; при переломах верхньої щелепи, орбіти, виличної кістці і має поширений характер. При ізольованих переломах, основи черепа симптом окулярів виявляється через 24—48 і не виходить за межі кругового м'яза ока.

Інший важливий симптом перелому основи черепа — лікворея з носа, зовнішнього слухового проходу і навіть через рани обличчя і слизистої оболонки порожнини рота. Проте цей симптом нерідко не виявляється із-за кровотечі. Для діагностики ліквореї використовують тест подвійної плями: кров, що закінчується, утворює на марлевій серветці буру пляму в центрі, а по периферії у вигляді жовтого віночка розтікається спинномозкова рідина.

При пальпації можна виявити крепітацію (піддшкірну емфізему унаслідок пошкоджень повітроносних пазух), а також хворобливість або ступенеподібну деформацію кісток середньої третини обличчя. При суборбітальних переломах відчувають рухливість кісток носа. При переломах стінок верхньощелепних пазух постукуванням по зубах на пошкодженій стороні визначають звук тріснутого горщика — позитивний симптом Мальовіча. Проводячи наступну пробу за допомогою пінцета або пальців, захоплюють верхні зуби і обережно переміщають в передньозадньому напрямі, можна визначити не тільки рухливість відламків, але і локалізацію пошкоджень, якщо при цьому пальці іншої руки переміщати на обличчі відповідно передбачуваному перелому. Проте при вбитих переломах тканин рухливості відламків можна не виявити.

При суббазальних пошкодженнях можливі порушення функції очноямкового, верхньощелепного, окорухового, нюхового і рідше зорового нервів. При суборбітальних переломах в основному ушкоджується нижньоочноямковий нерв. Порушення іннервації виявляється парестезіями відповідних шкірних зон, аносмією, обмеженням рухливості очного яблука, порушенням і навіть повною втратою зору.

Симптом навантаження на крилоподібні відростки (тиском II пальця на гачок відростка від низу до верху) прийнято вважати позитивним, якщо при цьому виникає хворобливість. Він характерний для поперечних, суборбітальних і суббазальних переломів. При переломах верхньої щелепи із зсувом відламків прикус в тому або іншому ступені порушений.

Таким чином, зіставляючи клінічні дані з механізмом травми, можна встановити різновид перелому. Проте уточнити локалізацію і характер перелому можна лише за допомогою рентгенологічного дослідження.