Перша допомога при опіках, теплових ударах

При наданні першої допомоги при опіках, теплових ударах слід швидко припинити дію високої температури. Це має особливо велике значення при займанні одягу і при опіках рідиною через одяг. У першому випадку необхідно загасити полум'я, негайно накинути на людину, що горить, будь-яку цупку тканину, щільно притиснути її до тіла. Знімають тліючий одяг або обливають його водою.

При промоканні одягу гарячою водою, його також необхідно облити холодною водою або зірвати. Швидке занурення обпеченого лиця у холодну воду зменшує біль і тяжкість опіку. Місце опіків кислотами ретельно промивають струменем води протягом 10-15 хв. Обпечене місце промити 5% - ним розчином перманганату калію, або 10% - ним розчином питної соди (одна чайна ложка на склянку води). На місце опіку накладають бинт. Місце опіку їдкими лугами (каустичною содою, негашеним вапном) промивають проточною водою протягом 10-15 хв., потім слабким розчином оцтової кислоти. Місце опіків накривають марлею.

Опіки бувають трьох ступенів. При опіках першого ступеню з'являється почервоніння, припухлість шкіри. Уражені місця обробляють спиртом, прикладають примочки з розчину перманганату калію і забинтовують. При більш тяжких опіках (II і III ступенів) обпечені місця спочатку звільняють від одягу, накривають стерильним матеріалом, зверху накладають шар вати і забинтовують. Після перев'язування потерпілого направляють у лікувальний заклад. При опіках не слід розрізати пухирів, видаляти смолистих речовин, що прилипли до обпеченого місця, віддирати шматків одягу, які прилипли до рани.

При опіках очей електричною дугою роблять холодні примочки з розчину борної кислоти, потім потерпілого направляють у медичний заклад.

При появі різних ознак теплового або сонячного удару потерпілого негайно виводять на свіже повітря або в тінь, потім його кладуть, розстібають одяг, що стискує, на голову і на серце кладуть холодні компреси, дають пити у великій кількості холодну воду, у тяжких випадках потерпілого обливають холодною водою.

При припиненні дихання або його утруднення до прибуття лікаря потерпілому роблять штучне дихання.

Перша допомога при отруєнні

Причиною отруєння є проникнення в організм людини різних токсичних речовин. Захворювання починається через 2-3 години, інколи через 20-26 годин.

Причиною отруєнь оксидом вуглецю (II) є вдихання чадного газу, продуктів горіння, диму. Потерпілому необхідно забезпечити прилив свіжого повітря. Якщо є можливість, - дати подихати киснем. Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес. У разі припинення дихання необхідно робити штучне дихання.

При отруєнні кислотою. Якщо нема симптомів, що свідчать про прорив стравоходу або шлунка, потерпілого слід напоїти розчином питної соди, водою. При отруєнні лугом потерпілого поять оцтовою водою, лимонним соком, при наявності підозри на прорив (нестерпний біль за грудною кліткою або в ділянці) потерпілому не слід нічого давати пити, а негайно транспортувати у лікувальний заклад.

При харчовому отруєнні потерпілому кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5-2 л води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод. Можна дати 8-10 таблеток активованого вугілля. Потім дають багато чаю, але не їжу. Якщо після отруєння пройшло 1-2 год., і отрута надходить вже із шлунку до кишечнику, то викликати блювання даремно. У такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 столові ложки солі на 1 склянку води). Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту потерпілому можна дати розведені крохмаль або молоко.

Щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу, необхідне постійне спостереження за потерпілим.

Додаток 2

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПОЛЬОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Польові метеорологічні спостереження, які одночасно вико­нуються на різних ділянках однієї місцевості за єдиною методикою, за допомогою однотипних приладів (що дозволяє отримати результати, придатні для порівняння між собою) можна вважати мікрокліматич­ними в тому розумінні, що вони дають уяву про хід метеовеличин у межах окремих ландшафтних комплексів. Ультракороткі ряди спосте­режень (день, ніч, частина доби, доба) можна використовувати для характеристики мікрокліматичних відмінностей окремих ділянок ландшафту. Такі спостереження під час практики виконуються студе­нтами через кожні 30 хвилин впродовж світлої частини доби.

Порядок спостережень такий: 1. За 5 хвилин до строку спосте­режень включіть анемометр (рис.4). Початковий відлік запишіть у таблицю. 2. Змочіть батист на термометрі аспіраційного чи стаціонарного психрометра, накрутіть вентилятор (рис. 2, 3). 3. Точно в строк зніміть відліки за психрометром та 6арометром-анероїдом, запишіть напрям вітру за вітроміром. 4. У мо­мент відліків за психрометром опишіть стан диска сонця, кількість і форми хмар. 5. Зазначте атмосферні явища, визначить їх інтенсивність чи інші характеристики. 6. Запишіть покази термометрів на поверхні ґрунту та на глибині. 7. Через 5 хвилин після строку, в кінці всієї серії спостережень, запишіть кінцеві показання анемометра. Отже, спосте­реження тривають 10 хвилин.

Атмосферний тиск. Для спостережень за атмосферним тис­ком у польових умовах використовують металічні (деформаційні) ба­рометри. Принцип їх дії ґрунтується на властивості анероїдних (мета­лічних безповітряних) коробок деформуватись під впливом зміни ат­мосферного тиску. До таких приладів належать анероїди і барографи.

Найбільш зручний для навчальної практики барометр-анероїд. Чутливим елементом таких ба­рометрів (рис. 1) є анероїдна коробка - пружна гофрована металева коробка, з якої відкачане повітря до за­лишкового тиску не вище 10^-2 мм.рт.ст. Коробка скла­дається з трьох з'єднаних по периметру круглих мембран діаметром 30-80 мм, центри мембран стійкі та з'єднані закріплювальними стержнями. Під дією зміни атмосфер­ного тиску коробка деформується: під час його підвищен­ня вона стискається, а під час зниження - випрямляється, таким рухам додатково сприяє спеціальна пружина: незначні деформації коробки вона пропорційно збільшує у 1000 разів. Через систему важелів ці переміщення передаються на стрілку, що рухається по дузі шкали, проградуйованої за ртутним барометром у мм.рт.ст. або у мілібарах. В дугоподібному прорізі пластини, на якій містить­ся шкала, закріплюють ртутний термометр, що визначає температуру приладу під час проведення спостережень.

Рис.1. Барометр-анероїд

1-тонкостінна металева коробка; 2-металева основа приладу; 3, 4, 5-важелі; 6-ланцюжок для передачі коливань верхньої мембрани на вісь; 7-спіральна пружина для створення постійного натягу ланцюжка; 8-вісь; 9-стрілка; 10-кругова шкала, кожна поділка якого дорівнює 0,5 мм. рт. ст. або 0,5 гПа; 11-ніжка для кріплення коробки на металевій основі приладу; 12-пружина, що захищає коробку від сплющення зовнішнім тиском.

Під час відліків Барометр-анероїд повинен знаходитись у горизонтальному положенні на рівні грудей спостерігача. Спостереження за тиском по­чинаються одночасно з відліком температури повітря (за психромет­ричним термометром, з точністю до 0,1° С). Перед відліком величини тиску слід злегка постукати пальцем по скляній кришці приладу (щоб подолати сили тертя передаточного механізму). Почекавши, поки за­спокоїться стрілка, визначте її положення відносно шкали анероїда з точністю 0,1 мб (гПа). При правильно вибраному положенні ока спостерігача кінець стрілки видно як тонку риску між цифрами шкали, бокових ребер стрілки спостерігач не повинен бачити.

До показів анероїда вводять три поправки: 1) шкалову, яка за­лежить від якості виготовлення приладу й має різні значення для різ­них градацій тиску; 2) температурну, величину якої знаходять у сер­тифікаті відповідно до виміряної в цей час температури повітря; 3) додаткову (її величина на момент виміру буде постійною при всіх значеннях тиску і температури). Всі поправки вказані в сертифікаті (технічному свідоцтві) до приладу. Виміри тиску й поправки запишіть у робочий зошит, обчисліть значення тиску з поправками. Кінцевий результат запишіть у таблицю з результатами спостережень за день. Робочі записи обов'язково зберігаються, щоб можна було згодом пе­ревірити правильність обрахунків.

Приклад. Відлік за анероїдом складає 985,5 мб (гПа), темпера­тура повітря 20° С. Згідно із сертифікатом поправки такі; а) шкалова -0,2 мб; б) температурна: на кожен градус Цельсія -0,02° (отже, для 20° вона складатиме -0,4 мб); в) додаткова поправка дорівнює -0,4 мб. Отже, загальна поправка є сумою всіх трьох і складає 1,0 мб (гПа), а виправлений відлік за барометром-анероїдом складає 984,5 мб. Слід знати й пам'ятати співвідношення між одиницями тиску (мілібаром, гектопаскалем та міліметром ртутного стовпчика):

1 мб = 1 гПа = 0, 75 мм рт. ст.

Температура та вологість повітря. Для їх визначення в польових умовах використовують переносний аспіраційні психрометри (Ассмана), рідше стаціонарні психометри (Августа).

Стаціонарний психрометр Августа (рис. 2). Прилад складається з двох термометрів, укріплених на корпусі (1). Резервуар одного з термометрів обгорнутий тканиною (батист) (4) і опущений в ємність з дистильованою водою (5). Таким чином, резервуар одного з термометрів завжди залишається змоченим, а інший - сухим. Чим сухіше повітря, тим інтенсивніше відбувається випаровування вологи з батисту і відбір тепла від сухої частини повітря. Відповідно різниця між свідченнями сухого і змоченого термометрів буде більша.

Для визначення вологості повітря фіксуються показники сухого та змоченого термометра. Потім, використовуючи психрометричні таблиці або номограми, за показниками сухого та змоченого термометрів визначають відносну вологість при швидкості руху повітря до 0,3 м/с.

Рис. 2. Психометр стаціонарний

1-корпус на якому укріплені два однакових термометри (2, 3), що є основою стаціонарного психометра; 4 - резервуар одного з термометрів обгорнутий тканиною (батист); 5- ємність з дистильованою водою.

Аспіраційний психрометр Ассмана (рис. 3). Прилад складається з двох однакових ртутних термометрів, які вміщені у металеву оправу.

Рис. 3. Психометр аспіраційний

1-два однакових термометри, що є основою аспіраційного психометра; 2-ключ за допомогою якого заводять пружину; 3-аспіратор; 4-трубка, що входить до складу спеціальної оправи; 5-планки, які входять до складу оправи; 6-пластмасові кільця для ізоляції трубок від корпуса; 7-дві трубки, що є частиною оправи психометра; 8-внутрішні трубки, що розташовані всередині трубок 7, в них знаходяться резервуари термометрів; 9-гумова груша, що додається до приладу; 10-зажим; 11-скляна піпетка; 12-захист, який вдягається на аспіратор з навітряного боку за швидкості вітру понад 4 м/с.

Межі шкал термометрів від -31 до +51 °С, ціна поділки шкали - 0,2°С. Оправа складається з трубки з трійником та планкового захисту. До трійника знизу прикріплені дві трубки, які захищають резервуари термометра від радіа­ційних потоків, в них же забезпечується вентиляція повіт­ря навколо резервуарів термометрів. Резервуар правого (змоченого) термометра огорнутий батистом, який за­кріплений у верхній та нижній частинах резервуара ниткою, кінці батисту коротко підрізані під резервуаром.

Верхній кінець трубки з'єднаний з головкою вен­тилятора (аспіратора), до складу якої входить власне вентилятор та пружинний механізм. Вентиляційний механізм створює повітряну течію, що спрямована через трубки до резервуарів термометрів. Пружина вентиля­тора заводиться ключем, що входить в комплект приладу. Усі металеві поверхні приладу нікельовані, що збільшує альбедо приладу та зводить до мінімуму нагрі­вання його корпусу.

З цими приладами слід поводитись дуже обережно: слідкувати за чистотою батистової пов'язки, не пошкодити скляні термометри, поліровку захисних трубок, забезпечити постійність ас­пірації. Зверніть увагу на установку аспіраційного психрометра. Для проведення вимірювань аспіраційний психро­метр встановлюють на стовпі за допомогою спеціального гака таким чином, щоб резервуари термометрів перебу­вали на висоті двох метрів над поверхнею землі. Взимку психрометр встановлюють за 30 хв, а влітку за 15 хв до початку вимірювань. У деяких мікрокліматичних спосте­реженнях психрометр може бути закріплений у гори­зонтальному положенні і на іншій висоті. Спостерігач при всіх вимірю­ваннях має знаходитись з підвітряної до приладу сторони.

Перед початком роботи з приладом перевірте наявність у фут­лярі гумової піпетки та пляшечки з дистильованою водою, батистової пов'язки на змоченому термометрі. Змочують термометр та накручу­ють вентилятор приладу за 4 хвилини до відліку (вказаного строку спостереження). При швидкості вітру, більшій за 4 м/с, на аспіратор з навітряного боку одягають вітрозахисний щиток, аби запобігти впли­ву вітру на швидкість аспірації. При відліках температури вентилятор повинен працювати повним ходом. Температуру повітря визначають з точністю до 0,1° за сухим термометром.

Для визначення вологості повітря зніміть показання сухого й змоченого термометрів. За ними та виміряною величиною атмосферного тиску обчисліть значення характеристик вологості: фактичної пружності насичення (е), максимальної пружності насичення (Е), від­носної вологості (f), дефіциту насичення (d), точки роси (τ). Розрахун­ки виконуються за психрометричними таблицями, правила користу­вання якими слід засвоїти на лабораторних заняттях.

Температура поверхні ґрунту визначається за допомогою ме­теорологічних термометрів: строкового, мінімального та максималь­ного. Температура ґрунту на різних глибинах (до 50 см) визначається за термометром-щупом, який перед відліком температури слід витри­мувати в ґрунті 10-15 хвилин.

Всі записи вимірів та поправок вносять до робочої та підсум­кової таблиць, а потім використовують для побудови графіків ходу температури та характеристик вологості повітря.

Вітер. Для спостережень за вітром у похідних умовах викори­стовують анемометри. Прилад використо­вують для визначення середньої швидкості вітру за пев­ний проміжок часу, що фіксується за допомогою секундо­міра. Межі вимірювань швидкості від 1 до 20 м/с, почат­кова чутливість приладу 0,8 м/с, а похибка вимірювань ±(0,3 + 0,06v) м/c.

Приймальною частиною анемометра (рис. 4) є хрестовина (вертушка) з чотирма порожніми півкулями, оберненими опуклостями в один бік. Хрестовина вільно обертається навколо вертикальної осі. Під впливом по­вітряного потоку хрестовина завжди обертається в один бік - у напрямку спрямування опуклостей півкуль, оскіль­ки тиск повітряного потоку на чашки з опуклого боку буде меншим, ніж на чашки, повернуті до повітряного потоку внутрішнім (увігнутим, порожнім) боком. Хрестовина з чашками-півкулями захищена від механічних пошкод­жень двома рамками з товстого дроту, що розміщені навхрест. Верхній та нижній кінці осі, що тримає хресто­вину, опираються на агатові підшипники, що сприяє зменшенню сили тертя та підвищенню чутливості прила­ду до швидкості повітряного потоку. Нижня частина вер­тикальної осі сполучена черв'ячною передачею із зубчаткою механічного лічильника обертів вертушки. Лічильник має три шкали, на великому циферблаті показано кількість обертів від 0 до 100, а на двох малень­ких - відповідно сотні та тисячі обертів. Вмикається та вимикається лічильник аретиром, що розміщений на корпусі приладу (поворот за годинниковою стрілкою вмикає лічильник, а у зворотному напрямку – вимикає).

По обидва боки від аретира є металеві вушка, крізь які можна пропустити шнур, і за його допомогою вмикати та вимикати лічильник.

Рис. 4. Анемометр ручний чашковий

1-вертикальна вісь, на який кріпиться хрестовина; 2-хрестовина з чотирма порожнистими півкулями, випуклі поверхні яких спрямовані в один бік; 3-дуги, що захищають напівкулі від механічних пошкоджень; 4-корпус; 5-циферблат лічильного механізму; 6-рухоме кільце аретира для вмикання та вимикання приладу; 7-два вушка, за допомогою яких вмикається та вимикається прилад, якщо він встановлений вище очей спостереження; 8-гвинт для закріплення анемометра на дерев’яній жердині.

При проведенні спостережень за швидкістю вітру прилад можна тримати в руках у вертикальному по­ложенні над головою, в цьому випадку тривалість ви­мірювань становить 100 с. Анемометр можна закріплю­вати на дерев'яній палиці за допомогою гвинта, тоді тривалість спостережень збільшується до 10 хвилин.

Перед початком спостережень записують покази стрілок на усіх трьох циферблатах. Потім анемометр виставляють під потік повітря, швидкість якого хочуть визначити. Кілька секунд тримають, надаючи можливість вертушці набрати необхідних обертів, після чого одно­часно вмикають секундомір та лічильник обертів вертуш­ки. Провівши вимірювання впродовж необхідного часу, вимикають анемометр та секундомір (одночасно). Знову знімають покази за трьома шкалами приладу, знаходять різницю між попередніми показами та отриманими. Вста­новивши кількість обертів анемометра за 1 с та ско­риставшись перевідною таблицею, визначають швид­кість вітру в м/с.

Безперечною перевагою чашкового анемометра є те, що прилад не потребує певної орієнтації відносно напрямку вітру, найважливіше, щоб вісь обертання вертушки була спрямована вертикально.

Приклад. Потрібно вирахувати швидкість вітру за анемомет­ром №234176, якщо відлік перед включенням приладу був 2179, а піс­ля виключення 3619. Прилад працював 5 хвилин (300 секунд). За одну секунду було обертів: (3619-2179) : 300= 4,8. У сертифікаті цього анемометра такому числу відповідає значення швидкості вітру 4,5 м/с. Найпростіший тип ручних анемометрів має, на відміну від вищезгаданих, тільки одну шкалу й одну стрілку, що показує відлік одномоментної швидкості вітру в метрах за секунду. Пам'ятайте, що чашкові анемометри дають правильні показання доти, поки напрям вітру горизонтальний і збігається з площинами прийомної частини приладу. Коли вітер дме на хрестовину анемометра під гострим ку­том, вона при одній і тій самій швидкості вітру уповільнює швидкість свого руху, чим і спотворюються показання анемометра. При зрос­танні кута до 60-70° хрестовина на вітрі не обертається, при ще біль­шому зростанні кута вона повертається в протилежний бік і зменшує показання лічильника. Отже, таким анемометром не можна користу­ватись там, де напрям руху повітряної маси надто відрізняється від горизонтального, наприклад на схилах гір, на близькій відстані від лісу, деревних насаджень, будівель, високих огорож тощо.

Вітромір Третьякова є зручним похідним приладом не тільки для визначення швидкості, а й напрямку вітру в польових умовах. Принципом дії він нагадує флюгер. Слід пам'ятати, що за напрям віт­ру вважають той напрямок, звідки вітер дме. Напрямки визначаються за 16 румбами. Вітромір встановлюють вертикально на металевій тринозі, орієнтуючи його розу вітрів за компасом на північ. Спосте­реження за вітроміром не відрізняються від спостережень за флюге­ром. Напрям вітру відмічають за середнім положенням (протягом 2 хвилин) противаги флюгарки відносно рози вітроміра, а швидкість -за середнім положенням (також протягом 2 хвилин) покажчика плас­тинки на шкалі. Точність вимірів складає 0,5 м/с в інтервалі від 1 до 6 м/с та 1 м/с - при більших швидкостях вітру, також необхідно давати словесні характеристики вітру: щодо напрямку - постійний чи змін­них напрямків, щодо швидкості - рівний чи поривчастий. При пори­вах вітру відмічайте найбільшу його швидкість в момент пориву.

Хмарність. Спостереження за хмарністю в польових умовах стосуються визначення кількості хмар і їх форм. Такі спостереження виконуються за 1-2 хвилини до строку спостереження за приладами. Бажано, щоб із пункту спостереження було видно весь небозвід до горизонту. Кількість хмар, або ступінь покриття неба хмарами, визна­чається візуально, за бальною шкалою - від 0 до 10. Не забувайте, що один бал означає покриття хмарами 0,1 частини неба. При відсутності хмар чи їх мізерній кількості (менше 0,5 бала) записується 0 балів, а при повній хмарності - 10 балів. Якщо на повністю покритому хмара­ми небі між ними є просвіти, хмарність записують у вигляді: [10].

При оцінці кількості хмар спочатку визначається загальна їх кількість, незалежно від висоти і форми, а потім окремо, за тією ж шкалою, оцінюється кількість хмар нижнього ярусу включно з хмара­ми вертикального розвитку. Отже, кількісною характеристикою хмарності є співвідношення загальної кількості хмар всіх висотних ярусів та кількості хмар нижнього ярусу. Запис буде мати форму дробу, де в бальних одиницях чисельник показує загальну хмарність, а знаменник - частку хмар нижнього ярусу із загальної кількості всіх хмар.

Приклад. Спостерігаються перисті (високий ярус), високо-шаруваті (середній ярус) та шарувато-купчасті (нижній ярус) хмари. Всі хмари покривають приблизно сім із десяти частин неба, близько третини хмар належить до нижнього ярусу. Отже, загальна хмарність оцінюється як 7 балів, а кількість хмар нижнього ярусу як 3 бали. Тоді запис кількості хмар матиме вигляд 7/3. Зрозуміло, що в такому випа­дку знаменник ніяк не може бути більшим за чисельник.

Якщо спостерігаються тільки хмари нижнього ярусу, що по­кривають суцільною (без просвітів) пеленою небо, то запис кількості хмар має вигляд 10/10. При ясному небі записують 0/0. Якщо спосте­рігають хмари тільки верхнього й середнього ярусів, то в чисельнику запису означена їх загальна кількість, а знаменник дорівнює нулю. Наприклад, кількість хмар для неба, наполовину покритого перисто-шаруватими (високий ярус) та високо-купчастими (середній ярус) хмарами, визначається як 5 балів, а запис виглядає як 5/0.

Форми хмар визначають у відповідності до Міжнародної класифікації хмар. При цьому слід користуватись описами та ілюстраці­ями з "Атласу хмар" (1978). Практичне визначення форм хмар зво­диться до того, щоб визначити, яка з ілюстрацій (фотографій), таб­лиць атласу найбільшою мірою відповідає зовнішнім ознакам хмар, що спостерігаються в цей момент на небі. Для цього слід добре знати зміст атласу хмар. Важливими ознаками, що допомагають визначити належність хмар до певного роду, виду чи різновиду, є: опади з хмар та їх характер; ступінь прозорості хмари; оптичні явища в хмарах; по­ходження і розвиток окремої хмари з хмар інших форм; висота хмари.

Обов'язково відмічайте форми всіх хмарних утворень, навіть якщо вони займають невеличку частину небозводу. Можна не визна­чати тільки форми хмар, що знаходяться дуже низько над горизонтом (нижче 5-6°) і не мають чітких обрисів. Хмари з чіткими обрисами (купчасті, купчасто-дощові, інколи й перисті) по можливості повинні відмічатись навіть у цих випадках. Запис форм хмар виконуйте відпо­відно до скорочених їх позначень, наприклад: купчасті - Си, шарува­то-дощові - Ns, шаруваті - St і т.п. Різновиди, визначені за допомогою порівняння видимих хмар із фотографіями атласу хмар, записуються теж латиною у скороченій формі так, як подається в атласі (напри­клад: Ac op, Cs fit, Си cong тощо ). Під час спостережень спочатку відмічайте і записуйте ті форми хмар, кількість яких є найбільшою. Решту форм хмар записуйте у відповідності до порядку зменшення їх кількості незалежно від того, до якого ярусу вони належать.

Оскільки хмари постійно знаходяться в русі й можуть швидко змінюватись, то обов'язково потрібно спостерігати за цим процесом і між строками вимірів за приладами. Оцінка стану неба між строками спостережень дається у вигляді словесних характеристик: "ясно" (хмарність не більша 5 балів), "хмарно" (від 5 до 10 балів), «мінлива хмарність» (хмарність змінюється від 0 до 10 балів). Такі оцінки од­ночасно є й оцінками стану погоди в строки спостережень і між ними. Зверніть увагу на те, чи рухаються хмари в тому самому напрямку, що й вітер у приземному шарі. Якщо це інший напрямок, то потрібно за­значити цю обставину в записах.

Одночасно з визначенням характеристик хмарності слід по­значати інтенсивність сонячного світіння. Якщо в момент визначення хмарності видно (навіть крізь хмари) диск сонця, то перед записом кількості хмар умовними знаками вказують інтенсивність його сіяння:

ʘ² - сонце не закрите хмарами, тіні від предметів чіткі;

ʘ - сонце закрите тонкими хмарами, тіні слабкі;

ʘ⁰ - сонце просвічує крізь хмари, але тіней немає.

При безхмарному небі умовний знак сонця не ставиться.

Атмосферні явища. Найчастіше в період практики (червень-липень) бувають опади різної інтенсивності та тривалості у вигляді дощу, злив, інколи з гра­дом; можливі шквали, вихори, буревії; спостерігаються роса, серпан­ки, тумани, електричні явища (гроза, зірниця), ряд оптичних явищ (райдуга, кільця та кольорові вінці навколо небесних світил, то­що). Зрідка можливі суховії, пилові бурі, смерчі.

Кожне атмосферне явище записується словами та позначаєть­ся відповідним графічним умовним знаком [5, 7]. При заповненні ро­бочих таблиць у графі даного строку спостереження відмічайте ті явища, що спостерігались за весь проміжок часу від попереднього строку до теперішнього. Інтенсивність атмосферного явища визнача­ється візуально як за його величиною (наприклад, за кількістю утво­реної роси), так і за самим характером явища (випадання дощу тощо). Для оцінки інтенсивності атмосферного явища використовують пока­зники: 0 - для дуже слабкого прояву явища і 2 - для дуже сильного. Відсутність показника біля умовного знака явища відповідає середній інтенсивності. Інтенсивність оптичних та електричних явищ, а також сильного вітру, шквалу, смерчу не оцінюється.

При наявності опадів зазначте їх вид, визначте їх тривалість протягом всього часу спостережень. Тривалість опадів та інших явищ визначайте за годинником. У записах вкажіть час початку й закінчен­ня явища, визначте тривалість перерв у ході розвитку явища (напри­клад, при дощовій погоді, коли дощ випадає з перервами).