46. Рецесійні розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Інфляційний розрив – величина, що на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб зменшити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості. Модель IS-LM (інвестиції-заощадження, перевагу ліквідності - гроші) - модель товарно - грошового рівноваги, що дозволяє виявити економічні чинники, що визначають функцію сукупного попиту. Модель дозволяє знайти такі сполучення ринкової ставки відсотка R і доходу Y, при яких одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому ринках. Норма процента розраховується як відношення величини позикового грошового капіталу до величини позичкового відсотка, виражене у відсотках. інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. Націона́льний дохі́д — найбільш точний показник реального економічного зростання і визначається як ЧНП за мінусом непрямих податків.

47.Монетари́зм — економічна теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію монетаризму І.Фішер. Монетаристи вважають, що держава має обмежити своє втручання в господарське життя, лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси. На їхню думку, в довгостроковому плані фінансова експансія веде до росту відсоткових ставок та витісненню приватних інвестицій, а кредитно-грошова експансія стимулює інфляцію.Монетарна політика спирається на здатність грошово-кредитної системи істотним чином впливати на функціонування і розвиток економіки. Рівняння обміну: MV = PQ, де, M (money) – середня кількість грошей, що знаходяться в обігу в даному суспільстві протягом року; V–середня кількість оборотів грошей в їх обміні на блага; Р–середня продажна ціна кожного окремого товару, що купується в даному суспільстві; Q – сукупна кількість товарів. Сукупний попит (СПо) – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроміжних потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними витратами можна виразити формулою: Спо · Ц=СВ+ВІ+ ДЗ+ЧЕ, де Ц–середня ціна на товари та послуги. Сукупна пропозиція (СПр)–це такий загальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару: СПр=f(Ц; СеВ).

4 8. Теорія ефективних ринків ґрунтується на припущенні, що ціни на цінні папери на фінансових ринках повністю відображають всю наявну інформацію. Норма доходу від володіння цінними паперами дорівнює сумі доходів на цінний папір від зростання його ринкової вартості плюс певні грошові доходи, поділені на початкову ціну цінного паперу: де RET – норма доходу на цінний папір, яким володіють з часу t до t+і (скажімо, з кінця 1991 р. до кінця 1992 p.);

– ціна цінного паперу в час (t+і), кінець періоду володіння цінним папером;

Pt - ціна цінного паперу в час t, початок періоду володіння цінним папером; С – грошові доходи (купонні доходи або дивіденди) у період з t до t+1. прибічники економіки пропозиції вважають, що серцевину економічної політики повинно становити всемірне стимулювання і формування саме пропозиції. Практична реалізація цієї політики передбачає, на думку теоретиків економіки пропозиції, обов'язко-ву наявність таких основних елементів: регулювання грошової маси; усунення державного втручання в економіку, яке ставить перепо-ни для технічного прогресу, вільного інвестування і скорочення податків з метою вивільнення частини прибутків для інвестицій; скорочення витрат (насамперед в соціальній сфері, а також на ут-римання бюрократичного апарату), відмова від витрат на субсидії промисловим підприємствам, розвиток інфраструктури тощо. Стимулювання сукупної пропозиції передбачало використання головним чином непрямих методів впливу. Так, зниження податкових ставок повинно було в довгостроковому періоді стимулювати пропозицію праці, зростання інвестицій і заощаджень, а зменшення «податкового клина» в ціні – знижувати рівень інфляції. Розвиток систем підготовки і перепідготовки кадрів, вдосконалення інформаційного забезпечення ринків праці та інші заходи покликані були знизити рівень не тільки циклічної, але і структурної, фрикційної (тобто природної) безробіття. У ряді випадків регулювання сукупної пропозиції допускало можливість прямого субсидування окремих галузей і підприємств, фінансування конкретних проектів, наукових досліджень, що якщо це було пов'язано з підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного виробництва на світовому ринку, забезпеченням соціальної стійкості суспільства і т. д.

49. Фінансова система - це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них. Основними елементами фінансової системи є: загальнодержавні фінанси; місцеві фінанси; фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності; фінанси невиробничої сфери діяльності; фінанси населення; фінансовий ринок; фінансова інфраструктура. Доходи і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни. Державний бюджет – державна політика на рік. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або ж позабюджетний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами. Податки бувають двох видів: 1. Податки на прибутки і майно 2. Податки на товари і послуги

50. Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування. Недискреційна фіскальна політика автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Державний борг – загальний розмір заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів (мінус бюджетні надлишки). Внутрішній государственнийдолг-задолженностьгосударства громадянам, фірмам і установам даної країни, які є власниками цінних паперів, випущених її урядом. Зовнішній борг – заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам і установам. Бюджетний дефіцит є різницею між державними витратами і доходами. Кількісна оцінка бюджетного дефіциту і боргу об'єктивно ускладнюється наступними факторами:1. Зазвичай при оцінці величини державних витрат не враховується амортизація в державному секторі економіки, що призводить до об'єктивного завищення розмірів бюджетного дефіциту та державного боргу. Важлива стаття державних витрат – обслуговування заборгованості, тобто виплата відсотків по ній і поступове погашення основної суми боргу (амортизація боргу).

51. Гроші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових. Гроші виконують ряд важливих функцій: Засіб нагромадження, Міра вартості, Засіб обігу, Засіб платежу, Світові гроші Фіна́нсовий ри́нок — система економічних та правових відносин, пов’язаних з купівлею — продажем або випуском та обігом фінансових активів. В Україні фінансовий ринок почав розвиватися з 1992 р. у формі акцій акціонерних товариств і депозитних сертифікатів комерційних банків. Звичайно, за такий короткий час у формуванні фінансового капіталу і розвитку фінансового ринку очікувати більш-менш помітних результатів не можна. Сучасний рівень розвитку у країнах з класичною ринковою економікою став результатом тривалої еволюції ринкових відносин протягом кількох десятиліть. Зазначимо, що у країнах Східної Європи, які почали переходити до ринку раніше за Україну, рівень ринкових відносин також не досяг рівня розвинених країн. Однак, аналізуючи процес, що відбувається в Україні, можна виявити деякі тенденції в розвитку фінансового ринку. До основних передумов формування фінансового ринку можна зарахувати такі: розвиток альтернативного сектору економіки, комерціалізацію банківської сфери, скасування монополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподатковування доходів за цінними паперами, відсутність державного регулювання операцій з цінними паперами. Це дасть змогу насамперед послабити платоспроможний попит, що вже формується на ринковій основі.

52. Банки як основа кредитної системи виступають головними посередниками у всьому комплексі взаємовідносин між різними суб’єктами ринкової економіки. Виникнення і розвиток банків був об’єктивно зумовлений еволюцією кредитних відносин та став важливим етапом на шляху економічного прогресу суспільства. Акумулювання вільних коштів і перетворення їх в капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Стимули до нагромадження і заощадження грошових ресурсів формуються на основі гнучкої політики банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які приносять дохід у формі проценту. Сконцентровані таким чином ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства.

53. Грошо́во-креди́тний мультипліка́тор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку:M = 1/r Цей механізм спрощено виглядає так. Наприклад, якщо банк, що одержав депозити (внески), повинен мати обов'язкові резерви, рівні 10% від суми депозитів, то 90% отриманої готівки він може витрачати на позички. Якщо клієнти, що одержали позички, використовують отримані гроші для оплати своїх боргів або покупки товарів, то ці гроші перейдуть у руки інших осіб, що збільшать свої внески в банках. Банки, у свою чергу, отримавши 10% у вигляді резервів витрачають отримані кошти на нові активи, що приносять прибуток. Таким чином, хоча кожний банк дав у борг тільки 90% грошей, отриманих від клієнтів, усі банки, зрештою, розширили свої позички на суму, що у 9 разів перевищує суму вихідного депозиту і додали до своїх резервів 10% від отриманої суми депозиту. Процес грошового мультиплікатора або депозитної експансії не мав би меж зростання грошової маси, якби не було об'єктивних і суб'єктивних обмежень його зростання. Функції центрального банка: здійснює монопольну емісію банкнот, є банком банків, банкіром уряду, здійснює грошово-кредитне регулювання та банківський нагляд. а) будучи емісійним центром країни, центральний банк володіє монопольним правом випуску банкнот, що забезпечує йому постійну ліквідність.Гроші центрального банку складаються із готівки(банкноти, монети)і безготівкових грошей(рахунки комерційних банків в ЦБ)

54. Світове господарство - являє собою сукупність соціальних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять територіальні межі окремих країн міжнародних, економічних відносин. Таким чином поняття с/г не можна зводити до простої суми нац. економік не меншою мірою його суть визначається зв'язком між нац. госп. , який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці науково-технічної виробничої кооперації. В міжнародній торгівлі валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними ек. відносинами. З-поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна. Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому. Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Протекціоні́зм — економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі. Знижує рівень життя та уповільнює економічне зростання у країні, яка впроваджує таку політику. Зазвичай просувається місцевими лобістами під приводом «захисту» національної економіки; «сприяння» розвитку власної промисловості й торгівлі. Вільна торгівля – все наоборот! =)

57. Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології. Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові технології – НТП; Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання макс. к-сті корисної продукції.

58. До промислово розвинених країн належить більшість держав — членів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР). Ця організація створена в 1961 р. і охоплює такі держави: Австралію, Австрію, Бельгію, Велику Британію, Грецію, Данію, Ірландію, Ісландію, Іспанію, Італію, Канаду, Люксембург, Мексику, Нідерланди, Нову Зеландію, Норвегію, Польщу, Португалію, Республіку Корею, СІЛА, Туреччину, Угорщину, Фінляндію, Францію, ФРН, Чехію, Швейцарію, Швецію та Японію. Більшість цих країн вирізняють високий рівень розвитку продуктивних сил на основі інформа-ційно-технологічного способу виробництва, інтенсивний тип відтворення економіки, всебічний розвиток ринкових сил, підприємництва і конкуренції, досить значний державний сектор в економіці та високий рівень соціального розвитку й добробуту. Ці країни зосередили переважну частину виробничого, економічного та науково-технічного потенціалу світу. Про їхнє провідне місце у світовому господарстві свідчить також вага у міжнародній торгівлі На країни ОЕСР у 1997 р. припадало 68,1 % світового експорту (в тому числі на ЄС — 40,5 США — 17,5, Японію — 5, 2 %) та 68,4 % світового імпорту, в тому числі на ЄС — 38,1, США — 11,6, Японію — 9,4 %.Механізм економічного зростання: По-перше, в суспільно-економічному плані розвиток їхніх господарств базується на капіталістичному способі виробництва. По-друге, реалізація визначальної мети виробництва в умовах конкуренції — отримання прибутку — спонукає до введення нової техніки та підвищення продуктивності праці, що у свою чергу веде до здешевлення продукції, розширення ринків збуту, стимулює зростання економіки. По-третє наявність середнього класу.

59. Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словакія) та нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії. Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому є схожими з проблемами, що стоять перед країнами, що розвиваються. Це – проблеми зміни економічних структур і адаптації поведінки населення і законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм інтеграції зі світовим господарством та ін. Характер участі країн в міжнародному поділі праці країн з перехідною економікою має багато спільних рис з участю в МПП країн, що розвиваються. Відтак міжнародна торгівля країн з перехідною економікою за обсягом і структурою є багато в чому схожою з торгівлею країн, що розвиваються. Податкові реформи у цих країнах були спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприємців, незважаючи на форми власності, у розвитку виробництва, так і на зростання доходів державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами податків стають податки на додану вартість, податок на прибуток, акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політику зближення національних податкових систем із системою, що діє з 1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу в цю організацію.

60. Основними чинниками економічного зростання (з 2004 року) в Україні стали:

• зміцнення експортної моделі розвитку: експорт товарів і послуг з України зріс за рік на 37,2 %, а його частка – до 61 % ВВП. Значне випередження темпами зростання експорту темпів зростання ВВП та промислового виробництва засвідчило суттєве посилення цього чинника економічної динаміки;

• активна позитивна динаміка інвестиційних процесів: загальний обсяг інвестицій збільшився на 28,0 %, що стало можливим як завдяки зростанню прибутковості підприємств (офіційний чистий фінансовий результат підприємств України був у 2,1 разу вищим, ніж торік) та довгострокового кредитування (частка довгострокових кредитів зросла на кінець 2004 року до 46,8 %, кредитів в інвестиційну діяльність – до 8,3 %), так і завдяки активізації іноземного інвестування (приплив прямих іноземних інвестицій був на 31 % більше, ніж в 2003 році);

• помітне відновлення значимості чинника зростання споживчого попиту населення: темп приросту реальних наявних доходів склав 16,8 %, що у 2,9 разу більше, ніж в 2003 році, а витрати населення зросли на 24,1 %.

61. Развивающаяся страна является страной, которая имеет низкие стандарты демократических правительств, свободной рыночной экономикой, индустриализацей, социальных программ и гарантии прав человека для своих граждан. Страны с более развитой экономикой, чем другие развивающиеся страны, но которые еще не в полной мере продемонстрировали признаки развитой страны, сгруппированы в соответствии с термином «новая индустриальная страна». Применение термина «Развивающаяся страна» для любой страны, которая не развита не подходит потому, что число бедных стран пережили длительные периоды экономического спада. Такие страны классифицируются как наименее развитые страны или несостоявшиеся государства. Важливими умовами подолання бідності є можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це: підвищення родючості грунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та аігрохімії; підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції; виведення продуктивніших порід свійської худоби; ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси па впровадження генної інженерії; підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

62. Державне регулювання цін — це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити кілька таких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення. Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі почат­кового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність_ринку_утворювати_рівноважні_ціни.

63. Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

64, 21. Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.Постійними витратами називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва. Змінними витратами називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС). короткострокові – не може змінити масштаб виробництва але може змінити обсяг випуску. Довгостроковий пер. – можна змінити масштаб виробництва. Всі витрати стають змінними

65. Комерційні банки - це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення. Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно повязані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів. За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

66. До основних завдань суб'єктів господарювання в процесі здійснення зовнішньоекономічних операції належать: 1) вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація; 2) здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку; 3) оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійснені зовнішньоекономічних операцій; 4) фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій; 5) визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності; 6) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій; 7) оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій; 8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

67. Валютна біржа - ринок, на якому здійснюються операції купівлі-продажу іноземних валют, зливків та виробів з благородних металів. Основні функції полягаються в:

* акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;

* встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;

* забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;

* організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;

* організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;

* визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;

* зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку. Конвертованість валют - це здатність валют виконувати функції платежу в будь-якій країні.

68. номінальна зарплата – зарплата яку одержує робітник за продаж своєї робочої сили.

Реальна зарплата – це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Форми: Погодинна зарплата нараховується робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати: пряма відрядна заробітна плата. відрядно-прогресивна заробітна плата. відрядно-регресивна заробітна плата. відрядно-преміальна заробітна плата. акордна заробітна плата. колективна відрядна заробітна плата.

69. Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. Структура: сукупний попит на працю, задоволений попит на працю, сукупна пропозиція праці.

70. Міжнародна торгівля - є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність.

71. Основний капітал - формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції.

72. Това́рна бі́ржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які провадять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Функції: Організація проведення торгів, Розробка біржових контрактів, Котирування й регулювання біржових цін.

73. Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю.

Диференціальною рентою є стійкий додатковий прибуток, який являє собою економічну реалізацію монополії на землю як на об`єкт господарювання. Ціна землі - капіталізована земельна рента, яка приносить прибуток у вигляді відсотку.

74. Кругооборот капіталу - безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом.

Оборот капіталу — кругооборот капіталу, який розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється. Фактори що впливають на швидкість: час перерв у процесі прац і своєчасні поставки продукції.

75. Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Вплив на економіку країни: обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів; порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах; періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

1. Предмет – це наука про принципи прийняття оптимальних рішень в умовах обмежження ресурсів та альтернативності їх застосування з метою задоволення матеріальних потреб. Це нац. Багацтво, його джела і принципи розподілу (політ.економ) Екноміка – наука ведення господарства, вона вивчає грошовий обіг, економічні відносини, сусп виробництво. Метод – сукупність прийомів дослідження явища, абстракція, аналіз, синтез, індукція, дедукція. Методи: історичний, статистичний, графічний.

2. Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати. Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

3.Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. — зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва

4. Економічний ріст- це кількісне і якісне удосконалювання

суспільного продукту за визначений період часу. У самому загальному виді економічний ріст означає кількісна і якісна зміна результатів виробництва і його чинників (їхньої продуктивності). Своє вираження економічний ріст знаходить у збільшенні потенційного і реального валового національного продукту (ВНП), у зростанні економічної мощі нації, країни, регіону. Це збільшення можна виміряти двома взаємозалежними показниками: ростом за визначений період часу реального ВНП або ростом ВНП на душу населення. У зв'язку з цим статистичним показником, що відбиває економічний ріст, є річний темп росту ВНП у відсотках. Прийнято розрізняти екстенсивний і інтенсивний тип економічного росту. У першому випадку збільшення суспільного продукту відбувається за рахунок кількісного збільшення чинників виробництва: залучення у виробництво додаткових ресурсів праці, капіталу (засобів виробництва), землі. При цьому технологічна база виробництва залишається незмінної. При інтенсивному типі росту головне - підвищення виробничої ефективності, ріст віддачі від використання всіх чинників виробництва, хоча кількість застосовуваної праці, капіталу

5. Центральні проблеми економічної організації.

Все в економіці випливає з цього центрального факту: оскільки ресурси обмежені, то потрібно дослідити, як суспільство вибирає для виробництва набір товарів і послуг, як різні товари виробляються, на них встановлюються ціни і хто має споживати товари,_що_виробляються. Альтернативна вартість - це вартість (цінність) найбільш пріоритетного серед благ, одержання яких стає неможливим за обраного способу використання обмежених ресурсів. Отже, вартість втрачених можливостей виникає тому, що вибір чогось одного в світлі обмежених ресурсів означає відмову від чогось іншого. Вартістю втрачених можливостей є цінність товару чи послуги, від яких відмовились. Оскільки ресурси обмежені, то перед будь-яким суспільством, чи є воно повністю колективізованою комуністичною державою, племенем жителів островів Південних морів, капіталістичною індустріальною нацією, сімейством робінзонів чи складається з одного тільки Робінзона Крузо, виникають три основні взаємопов'язані економічні проблеми:* Що повинно вироблятися, тобто скільки і яких продуктів слід виробити, тобто визначити кількість продуктів, які необхідно та можливо за конкретних умов виготовити?

7.Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби, це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню Економічні інтереси можна класифікувати за суб'єктами реалізації їх як: державні, групові та особисті; в структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).Розрізняють також інтереси власника, підприємця та найманого працівника.У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку всієї системи.

8. По́діл пра́ці, суспільний поділ праці — об'єктивний процес розчленування окремих видів праці, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві. Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузіВартість – це кількість суп необхідної праці, яка втілена у товарі. Результатом існування двох основних властивостей товару є існування двоїстого характеру праці. Суть такого х-ру праці зводиться до того, що з одного боку праця є абстрактною, а з іншого – конкретною Ціна – це грошовий вираз вартості товару. На неї в товарному виробництві впливають різні фактори: к-ть абстрактної праці, попит та пропозиція, аспекти конкуренції, тощо. Вартість товару залежить від багатьох факторів. Стосовно марксист підходу визначення величини цієї вартості використ таке поняття як сусп – необх роб час або сусп. Необхід витрати виробництва. Товар –це продукт праці, що задовольняє потреби людей і вироблений для обміну. Товар має свою вартість і задовольняє певні людські потреби. Вартість товару є споживча, тобто суб’єктивна оцінка корисного ефекту того чи іншого виду економічного блага, його якості.

9,Гр. агрегат – це специфічн. показник гр. маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. М0 – вся готівка поза банк. сферою, найвужчий показник, регулювання і контроль за ним складніший. М1 – М0 + гр., які розміщені в банках на поточних рах. (депозити до запитання). Включає в себе гр., які виконують функцію засобу обігу та засобу платежу. Це найбільш ліквідні гр. М2 – М1+гр, які розміщені в банках на строкових вкладах, М3 – М2+ гр., які розміщені в банках для проведення трастових операцій. М2 і М3 – включають в себе функцію заощадження (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади). Ліквідність гр. маси знижується з кожним наступним агрегатом. Показник грошової бази – характеризує масу гр. з боку появу їх на балансі ЦБанку. Він включає в себе: всю готівку в обороті поза банк. сис-мою, резерви ком. банків на рах. в ЦБ, готівка в касах ком. банків. Гр. маса обчислюється за формулою: MB =C+R або Гб= Гвип+Грез, де Гвип (С) – сума готівки, випущен. ЦБ і не повернені в його фонди, він кількісно більший від М0 на суму готівки в касах банків., Грез – сума гр. резервів на рах. в ЦБ, він якісно і кількісно відрізняється від М1, М2, М3. Це сума зобов’язань ЦБ перед комерційними. Безготівковий елемент гр. агрегатів – зобов’язання ком. банків перед своїми клієнтами. Гроші за їх глибинною сутністю – це відокремлений від товару образ його вартості. Гроші як вартість – це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою Т-Г-Т. таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.

Сутність грошей виявляється в їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Гроші, як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, мають свою індивідуальну вартість.

Гроші засіб обігу – роль посередника при обміні товарами. Гроші-засіб нагромадження. У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з оборотуM x V = P x Q, де:

М - маса грошей, що знаходиться в обігу;

V - середня швидкість (кількість) обороту грошової одиниці;

Р - рівень ціни на ринку;

Q - реальний обсяг товарної маси на ринку.

M=(PQ):V

10. Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі. Характерними рисами змішаних систем є:1. Приватна власність у її різноманітних формах. 2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший. 3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки. 4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

13. Попит і пропозиція — економічні категорії товарного виробництва, що виникають і функціонують на ринку, у сфері товарного обміну. У ринковій економіці ці категорії налажать до фундаментальних. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — товар, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Одним з економічних законів товарного виробництва є закон попиту і пропозиції, який полягає в єдності попиту і пропозиції і їх об'єктивному прагненні до відповідності. Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Цінові фактори – ціна яка обумовлює зміну обсягу пропозиції і дію закону пропозиції (прямопропорційна залежність між ціною та обсягом пропозиції) Нецінові фактори – цілі та ресурси, подитки, технологія, інфляційне очікування, кількість виробників.

14. Проблеми ціни та ціноутворення належать до найскладніших розділів економічної теорії та найважливіших складових практики управління сучасною економікою. Ціна є однією з основних засад ринкової стратегії. Саме в ній фокусується вся система економічних відносин ринкової економіки та притаманних їй суперечностей. Виділяється в цьому механізмі два провідні блоки - вільний ринок і держава. Економічна діяльність держави полягає в тому, щоб доповнити ринок, вирішувати ті проблеми, перед якими він пасує.

16. Еластичність — міра реагування однієї змінної величини на зміну іншої; точніше це число, яке показує відсоткову зміну однієї змінної внаслідок одновідсоткової зміни іншої змінної. Яскравим прикладом є цінова еластичність попиту, яка відображає зміни потрібної кількості товару стосовно до зміни ціни. Ступінь цінової еластичності або нееластичності попиту вимірюється за допомогою коефіцієнта Еп. Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1. Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку із зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Перехресна еластичність – це ступінь реакції попиту при зміні ціни.

18. корисність - здатність товару або послуги задовольняти потреби людини, задоволення або приємність, що отримує людина від споживання товару або послуг. мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань): § порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору; § транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб’єкта, ніж набір , той в свою чергу переважає привабливістю набір , то набір буде привабливішим також і за набір ; § ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарі

19. Ефект доходу — це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було з'ясовано раніше, зрос­тання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшенням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних — зменшується. Ефект заміщення — це тільки ті зміни у споживанні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних товарів. Ці два ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін споживання буде рівнодіючою ефектів доходу та заміщення. Щодо нормальних товарів обидва ефекти діють в одному напрямку. У цьому випадку прогнозувати зміни споживання залежно від змін ціни на товар дещо простіше. Що ж до впливу зміни ціни на споживання неякісних товарів, то спрямованість впливі ефектів доходу та заміщення протилежна. Залежні від того, який ефект спрацьовує сильніше, динаміка ціни та динаміка споживання матимуть однакову абі протилежну спрямованість.

20. Виробництво — це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва. Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:Q = f (L, K, M). (1) Де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали. Короткотерміновий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше — капітал). Довготерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва. Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується: — у нових зразках обладнання; — у нових методах виробництва; — у новій організації праці; — у підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.

22. Прибуток – це плата за підприємницьку діяльність.Дохід-цевиторг від підприємства.є загальний Tr=p*q , середній .граничний. прибуток буває бугалтерський П=Tr-tc . Економычний- це прибуток отриманий за альтернативного використання прибутків. Нормальний-це мін. Величина прибутку яка утримує підприємця у даній сфері діяльності.

23. Типологія ринкових структур базується на ряді параметрів, які визначають ознаки галузевого ринку.Це: 1) чисельність продавців та їх ринкові долі, 2) ступінь диференціації продукту, 3) умови вступу в галузь і виходу з неї, 4) ступінь контролю над цінами виробників, 5) характер поведінки фірм. Залежно від змісту кожної ознаки та їх комбінації формуються різні типи галузевих ринків, що характеризуються різним ступенем конкурентності.

24.Досконала або чиста конкуренція - це ринкова ситуація, яка характеризується такими ознаками: велика кількість незначних ринкових агентів (як продавців, так і покупців); випуск однорідного продукту; повне знання ринкових цін і обсягів випуску продукції; висока мобільність ресурсів. Проаналізуємо ці ознаки. Досконала конкуренція вимагає того, щоб усі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може вільно входити в ринок чи виходити з нього, швидко переключаючись з одного способу використання на інший. Це означає, що:трудові ресурси можуть вільно і легко переміщуватись з регіону в регіон, із одного виду діяльності в інший;сировинні джерела не змонополізовані;нова фірма може легко увійти і вийти з галузі, бо немаєекономічних, правових, технологічних, патентних, фінансових бар'єрів для входження фірми у ринок і виходу з нього.Переваги досконалої конкуренції. В умовах досконалої конкуренції в довгостроковому періоді дотримується рівність MR = МС = АС = Р

25. Монополістична конкуренція - це така ринкова ситуація за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію. Монополістична конкуренція розвивається там, де необхідна диференціація продукту, де в більшій мірі доводиться враховувати смаки споживача для збуту своєї продукції. Монополістична конкуренція широко подана в галузях, що роблять предмети споживання. У умовах диференціації економічних благ важко знайти дві фірми, що робили б той самий продукт або послуги. Межа галузі розмиваються, строго виділити галузь буває досить важко, а іноді і неможливо, тому що спостерігається щось начебто континуума продуктів і послуг. Важливе значення купує не тільки ціна, але і не цінові фактори: реклама, умови продажу, можливість покупки товару на виплат, наявність або відсутність гарантійного ремонту.

26. Олігополія - це ринкова структура, що характеризується дуже невеликою кількістю продавців, пов'язаних взаємною залежністю, а поява нових продавців утруднена або неможлива. риси: 1. Всього декілька фірм охоплюють весь ринок. Про-дукт, який вони виробляють, може бути як однорідним або стандартизованим (алюміній, цинк, мідь, сталь, цемент, тех-нічний спирт), так і диференційованим (автомобілі, сигаре-ти, побутові електроприлади, пиво, пральні засоби, килими). 2. Деякі фірми в олігополістичній галузі володіють ве-ликими ринковими частками. Отже, такі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару. 3. Фірми в олігополістичній галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Продавці завжди зважають на реакцію своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири за обсягами продажу, величину рекламних витрат і таке інше. Реакція, якої окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках. Модель Курно– це модель простої дуополії, – олігополії з двома фірмами, які виробляють однорідну продукцію

27. Ринки ресурсів, як і всі інші, регулюються силами попиту і пропонування. Попит фірми на фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів, тоді як пропонування кожного з ресурсів має свої специфічні особливості. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів, як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.

30. Макроекономіка як гілка сучасної економічної науки.Метод, предмет і методологія макроекономіки. Макроекономіка — наука, що вивчає функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання і т.п. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, ринки грошей, товарів і праці, використовуючи агреговані показники. К общенаучным методам относятся: • метод научной абстракции; • метод анализа и синтеза; • метод единства исторического и логического; • системно<функциональный анализ;

• экономико<математическое моделирование; • сочетание нормативного и позитивного подходов. Предмет макроекономіки включає: - національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему; -окремі агрегати економіки,які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки(сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва,державний і приватний сектори,сфера домашніх господарств тощо);

-сфери економічної системи(виробництво,розподіл,обмін і споживання суспільного продукту); -економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини); -стратегію економічної поведінки держави,тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики. Методологія макроекономіки — сукупність підходів і прийомів пізнання економічних відносин і процесів на рівні економіки в цілому.

31. Основні етапи розвитку, напрямки і школи макроекономічної науки. Внесок укр. Вчених у розвиток макроек. теорії. Першим етапом розвитку економічної теорії, а в її складі і макроекономіки як науки були дослідження класичної школи політичної економії, представленої В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими. В цей час значний внесок в розвиток макроекономіки зробили англ. вчений Кларк, амер. економіст українського походження С.Кузнец, амер. економіст російського походження В.Леонтьєв та ін. Виділяють три основні течії економічної науки: " Класична концепція (А.Сміт, Д.Рікардо), нині відома як лібералізм. Основний постулат - тільки приватна власність ефективна. Ринковий механізм - єдиний ефективний засіб, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість та стабільність; " Кейнсіанська концепція (Дж. Кейнс, у 1929-1933). Він не заперечував положень лібералів, але стверджував, що й ін. форми власності і державна також, можуть бути ефективними; " Марксистська концепція - згідно з якою ринкова ек. та й ін., що ґрунтується на приватній власності, неефективні, є втіленням хаосу і нерівності. Ринковий механізм неспроможний забезпечити збалансованість нац. ек. Тільки на засадах держ. власності можна забезпечити найефективнішу ек. с-му. Школи: 1) меркантилізм: ранній (країна багатіє лише тоді, коли має надлишок золота) і пізній (країна багатіє коли більше товарів вивозить ніж ввозить) 2)Школа трудової теорії вартості (В.Петті, Ф.Кене) - вартість кожного товару визначається виключно затратами праці на його вигот.; гроші не є справжнім; 3) Школа фізіократів (Ф.Кене) - джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. 4) Класична школа, 17-п.19 ст. (А. Сміт, Д.Рікардо, Т.Мальтус, Дж. Мілль) - обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. Внесок школи: 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капіталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави, за свободу торгівлі. 5) критична школа (Сен-Сімон, Сісмонді, Маркс). Здобутки: 1) звернуто увагу на здатність вільної ек. спричиняти істотне розшарування доходів(С-С, Сісмонді); 2) профспілки та об'єднані підприємці можуть пом'якшити вади ринкової ек.; 3) сповідується вирішальна роль дрібного бізнесу; 4) запропоновано одну з перших теорію "ек. коливань" (Маркс).

6) Нова істор. школа (Ф.Ліст, В.Зомбарт)- пропонують цілісну ек. науку замінити ек. історією, вважали, що ек. життя країни регульоване не універсальним механізмом ринку, а специфічним для кожної нації істор. сформованим соц. інститутами, серед яких вирішальну роль відіграє держава. ) Неокласичний напрям:

- Австрійська школа гран. корисності (маржиналізм) 70-80 р. 19 ст. (Менгер, Візер) - увага на ек. теорії на споживачу, корисності як визначального чинника цінності; - Кембриджська школа, напр.19 ст (Маршал, Пігу) - заклали основи мікроаналізу;;

- Американська школа к.19-п.20 ст (Кларк) - обґрунтував усебічно принцип маржиналізму. 8) кейсіанство (з 1936 р) - Кейнс ствердж., що ринкова ек. обов'язково вимагає держ. регулювання, оскільки не існує механізмів автоматичного забезпечення рівноваги.

9) Сучасні школи: - нео- та посткейсіанство- вивч. умови ек. зростання, недоліки ринкового механізму;

- неоліберальна школа - сповідує свободу людини в ек. житті, діяльність якої не можна нічим обмежувати;

- монетаризм (чикагська школа) - ствердж., що держ. влив має обмежуватися виключно регулюв. обсягів грошових мас;

- інституціоналізм - віддає перевагу аналізу ролі соц. інститутів в ек. житті. - Неоіституціоналізм (ост. роки 20 ст.) - предмет ек. аналізу є трансакційні витрати права власності.

33. Номінальний і реальний ввп. Індекс цін.

Номінальний ВВП (ВВП_н) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВП_р) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називається базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

На основі ВВП_р обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва (Т_з) і темп його приросту (Т_п):

Т_з = ВВП_р у поточному році / ВВП_р у базовому році × 100%,

Т_п = (ВВП_р у поточному році – ВВП_р у попередньому році) / (ВВП_р у попередньому році) × 100%.

Індекс цін - відносний показник у коефіцієнтах або відсотках, який характеризує зміну цін у часі (індекс динаміки) або у просторі (територіальний індекс).

34. Циклічні коливання екном-го розв-ку. Фази ділового циклу. Причини економічних коливань.

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів ек-ної активності протягом кількох років, т.б. це рух сусп. вир-ва від одного кризового явища до ін., який постійно повтор-ся.

Фази ек-х циклів: ) Криза; перевир-во товарів порівняно з платоспр-м По; падіння рівня цін внаслідок перевищ-ня Пр товарів над платосп-м По; скороч-ня обсягів вир-ва; масове банк-во фірм; зрост-ня безроб-тя і скороч-ня номін-з/п; потрясіння кредитної системи. ) Депресія: скороч-ня вир-х інвест-й; збільш-ня запасів; скороч-ня По на роб силу; різке падіння чистого приб; падіння обсягу продажу; скороч-ня кільк-ті нових заказів; скороч-ня По на кред-ні рес-си. ) Пожвавлення: перехід до стійкого розширеного вир-ва; зрост-ня По на активні елементи засобів вир-ва; зрост-ня По на сировину, роб силу; зрост-ня з/п. 4) Піднесення: значний приріст вир-чих інвестицій; скороч-ня запасів; різке зростання По на роб силу; значний приріст загального рівня цін. Види циклічних коливань:

1)Короткі (малі) пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Їх матеріальною основою процеси, що відбув-ся у сфері грошових відносин. 2)Середні пов'язані зі зміною По на засоби вир-ва. Їх матеріальною основою є необхідність оновлення основного капіталу. 3)Великі. Їх матеріальною основою є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури. Всі ек-ні цикли поділяються: 1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові, тривалість = 40 – 60 рр. Їх головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі сусп вир-ва, його стр-на перебудова; 2) цмкли Кузнеца – 20 р., рушійними силами є зрушення у відтворюваній стр-рі вир-ва;

3) цикли Джаглера – 7-11 рр. як підсумок взаємодії багатьох грош-кред факторів; 4) цикли Китчина – 3-5 р., що обумовл-ся динамікою відносної величини запасів ТМЦ на підпр-ах;

5) приватні госп-кі цикли, що охоплюють період від 1 до 20 р. та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Причини циклічних коливань: великі технічні нововведення, які з'являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності;

1. політичні перевороти, різка трансформація соц-ек системи, війна та ін. випадкові події системного хар-ра;

2. помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кільк-ті грошей або надмірним вилученням грошей з обігу;

3. різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної ек-ки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торгових партнерів тощо).