Логіка англійського речення

В аналітичних мовах у реченні, як правило, застосовується прямий порядок слів, тому що логіка мислення підказує саме таку послідовність компонентів речення: діюча сила, дія, об’єкт дії, обставини дії. Порушення цього закріпленого порядку в англійській мові виглядає як специфічний стилістичний засіб.

Ця логічна послідовність граматичної структури речення проявляється в англійській мові настільки довершено, що у реченні регламентується не тільки положення основних компонентів, але й порядок окремих видів додатків чи обставин. Так, непрямий додаток (жива істота у будь-якому відмінку, окрім називного) є адресатом дії і, частіше, ставиться попереду прямого додатку – предмету, з яким маніпулюють живі діючі сили – суб’єкт чи адресат дії.

They told me everything yesterday. - Вони розповіли мені все вчора.

Порушення послідовності додатків викликає необхідність застосування прийменника, який передасть відносини слів, аналогічні нашому відмінку. Адже, як відомо, відмінків в англійській мові тільки два: присвійний (my father’s home) і загальний.

I gave the book to the girl. - Я віддав книгу (кому? Давальний відм.) дівчинці.

She received the letter from her parents. - Вона одержала листа від (кого? Родовий відм.) батьків.

В таких випадках ми вбачаємо у додатку з прийменником відтінок направленості дії, що наближує такі додатки до обставин місця. Отже, наочне проявлення логіки мислення підказує нам послідовність обставин у англійському реченні: обставина місця, обставина часу, обставина цілі і обставина образу дії. Тобто, послідовність обставин вказує на логіку руху мислення від предметності (місце) до якості дії (ціль, образ дії). Обставина часу є межею поміж предметністю і якістю.

Структура розповідного речення виглядає таким чином:

0 (поезія, перелік)	1	2	3	4
Обставина місця, часу	Підмет	Присудок	Додаток	Обставина Місця, часу, цілі, образу дії

Отже, в англійській мові логічна послідовність мислення проявляється ледве не абсолютно, і навіть зовнішнє відхилення від неї має логічні підстави. Тому в англійському реченні порядок слів виявляє їх логічно-синтаксичні функції (суб’єкт дії, дія і т.п.), а в українській – їхнє комунікативне навантаження (від відомого до невідомого). Завдяки цьому українське речення найчастіше починається з обставини, яка завжди викликає загальноприйняте уявлення про місце або час події (тобто – „відоме”), а логічно наголошене слово (що інтонаційно виділяє „невідоме” в реченні) може знаходитись в будь-якому місці речення. За рахунок флексій (закінчень) відносини слова з іншими словами у реченні є прозорими, що й робить позицію слова в реченні більш вільною.

Ганну ви можете запросити. (наголошене слово – Ганну)

Запросити Ганну можете ви. (наголошене слово - ви) і т.п.

Англійці ж вимушені слідувати канонам побудови речення, де за логікою на першому місці головні члени речення, а вже потім - другорядні.

Ви можете запросити Ганну. - You can invite Ann.

Вільне переміщення слів у англійському реченні неможливе. Порівняйте:

Укр. Машину відремонтував робітник.

Англ. The engine repaired the worker. = Машина відремонтувала робітника.