3. Основні поняття в галузі охорони праці.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Здоров’я це стан фізичного та психічного благополуччя людини, в тому числі відсутність хвороб та фізичних вад. Працездатність це стан людини при якому сукупність фізичних, розумових, емоційних можливостей дозволяють працюючому виконувати певну кількість роботи якісно за необхідний інтервал часу. У житті, а тим більше у процесі трудової діяльності мають місце певні небезпеки, адже абсолютної безпеки не існує. Небезпека - потенційне джерело шкоди. Кількісно оцінити рівень наявної небезпеки можна за допомогою ризику. Ризик - імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості. На виробництві застосовують таке поняття, як професійний ризик. Професійний ризик - величина ймовірності порушення (ушкодження) здоров'я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті впливу чинників виробничого середовища і трудового процесу. Виробниче середовище - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших чинників, що діють на людину під час виконання нею трудових обов'язків. Виконання трудових обов'язків - трудова діяльність за встановленими нормами, правилами та інструкціями. Трудовий процес характеризується важкістю та напруженістю праці. Важкість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Напруженість праці - це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. Безпечні умови праці - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень. Під час трудової діяльності працівник може зазнавати впливу несприятливих виробничих чинників, які за можливими наслідками такого впливу поділяються на шкідливі та небезпечні. Шкідливий виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може спричинити професійне захворювання, зниження працездатності й призвести до порушення здоров'я нащадків. Небезпечний виробничий чинник (фактор) - виробничий чинник, вплив якого на працівника за певних умов призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо) і тривалості впливу шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним. Небезпечні та шкідливі виробничі чинники (НШВЧ) за своїм походженням та природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні. Дія окремих небезпечних чинників виробничого середовища чи трудового процесу може призвести до виробничої травми - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих чинників. Професійне захворювання - патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності. Попередній медичний огляд - медичний огляд, який проводиться під час влаштування на роботу для визначення початкового стану здоров'я претендента та його відповідності обраній професії. Періодичний медичний огляд - медичний огляд працівників, який проводять з установленою періодичністю з метою виявлення ознак виробничо зумовлених захворювань, а також патологічних станів, що розвинулися протягом трудової діяльності та перешкоджають продовженню роботи за певним фахом. Професійний відбір - сукупність заходів, метою яких є відбір осіб для виконання певного виду трудової діяльності за їхніми професійними знаннями, анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями, станом здоров'я та віком. Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервно). Тимчасове робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває менше половини або меншу частину (менше двох годин неперервно) тривалості щоденної праці (зміни). Засіб колективного захисту (працівників) - це засіб захисту, конструктивно та (або) функціонально пов'язаний з виробничим обладнанням, виробничим процесом, виробничим приміщенням (будівлею) або виробничим майданчиком. Засіб індивідуального захисту (працівника) це засіб захисту, що одягається на тіло працівника або його частину, або використовується працівником під час праці. Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

4. Основні законодавчі акти про охорону праці.

Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права. Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України: «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності», «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення», «Про цивільну оборону», Кодекс законів «Про працю України». Їх доповнюють стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути, яким надано чинність правових норм.

5. Основні положення Закону України "Про охорону праці"

Цей закон визначає основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону

їхнього життя й здоров'я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства і працівником з питань безпеки праці, виробничої санітарії, встановлює єдиний порядок організації охорони праці у виробничій сфері в Україні. ЗУ був прийнятий ВРУ 14.10.1992, був переглянутий і затверджений президентом нової редакція 21.11.2002. Чинність Закону України «Про охорону праці» поширюється на всі підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно від форм власності й видів діяльності, що використовують найману працю, і на всіх працюючих. Закон визначає основні принципи державної політики в області охорони праці, серед яких чільне місце займають: пріоритет життя й здоров'я працівників стосовно результатів виробничої діяльності підприємства; повна відповідальність власника підприємства за створення безпечних і нешкідливих умов праці; соціальний захист працівників; повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань. Колективний договір є найбільш важливим документом у системі нормативного регулювання взаємин між власником підприємства і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці. Закон складається з преамбули та 9 розділів. 1 розділ «Загальні положення»: наводиться визначення понять: ОП, роботодавець, працівник та окреслюється дія цього закону, який поширюється на фізичних та юридичних осіб. 2 розділ «Гаранти прав громадян на охорону праці» При укладанні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права і пільги компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства колективного договору. Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором). Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Працівники, зайняті на робота1 з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення "тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, Що надаються в передбаченому законом порядку. 3 розділ «Основи охорони праці» - йдеться про те, що роботодавець створює органи управління ОП на підприємстві і забезпечує функціонування. Наведені обов’язки працівників: дбати про здоров’я і безпеку особисту і оточуючих, знати і виконувати вимоги нормативно правових актів з ОП. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити інструктаж, навчання та правила надання медичної допомоги і правил поведінки у разі виникнення аварії. Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись 1 раз на рік для працівників зайнятих на роботі з підвищеною безпекою, 1 раз на 3 роки на інших посадових роботах. Дл підприємств не залежно від форми власності, які використовують найману працю витрати на Оп – 0,5% суми від реалізації продукції, для підприємств що фінансуються держ бюджетом – не менше 0,2% від місячного фонду оплати праці. 4 розділ «Стимулювання охорони праці» Економічне стимулювання охорони праці. До працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпекі/f та покращення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором). 5 розділ «Нормативно правові акти з ОП» до них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи обов’язкові до виконання. 6 розділ «Державне управління ОП»здійснює кабінет міністрів України, державний комітет України по нагляду ОП, міністерство та інші центральні органи держ виконання. 7 розділ «Держ нагляд і громадський контроль за ОП» здійснює: держ комітет по нагляду за оп, держ комітет з ядерної та радіаційної безпеки, органи державного пожежного нагляду, органи та заклади сан-епідем служби, вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням здійснює генеральний прокурор і йому підпорядковані. 8 розділ «Відповідальність працівників за порушення законодавства ОП. 9 розділ «Прикінцеві положення»

6. Принципи державної політики в галузі охорони праці.

У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці: пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства; повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; - підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції; - обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; - використання економічних методів управління охороною праці; - комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля; - запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності; - інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; - співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці; - міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці. Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри. Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці. Виходить щомісячний журнал "Охорона праці". Великими накладами видаються нормативно-правові акти, наочні посібники, навчальна, довідкова та інша література з охорони праці. При Держгірпромнагляді створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з найважливіших питань охорони праці.