18.2. Методи добування

Практичне значення має лише отримання жирів із природних джерел – тваринного або рослинного походження.

Синтез жирів економічно не вигідний.

18.3. Хімічні властивості

1. Гідроліз, або омилення:

а) омилення лугами:

Коли лужний гідроліз жирів потрібно прискорити, його проводять в спиртовому розчині, а не у воді.

Мило – це солі натрію (Nа) або калію (К) вищих карбонових кислот.

б) омилення водою:

Продуктами омилення водою є вільні жирні кислоти (не розчинні у воді) та гліцерин.

2. Гідрогенізація жирів

Тверді жири мають цілий ряд переваг над рідкими: тверді жири легше використовувати в їжі, мила, які отримують з них мають більш цінні технічні властивості. Тверді жири менше псуються, ніж рідкі.

Гідрогенізація жирів – це процес приєднання водню до залишків ненасичених кислот, які входять до складу жирів, в результаті чого ці залишки переходять в залишки насичених кислот. А жири при цьому з рідких перетворюються на тверді.

Якщо гідрогенізовані жири змішують з молоком, яєчним жовтком та іншими продуктами – то отримують маргарин.

3. Згіркнення жирів

Під впливом світла і кисню повітря, а також при дії води у жирів з’являється неприємний смак і запах. Це проходить процес окиснення, жири «гіркнуть». В момент окиснення жирів утворюються альдегіди і кислоти з коротким ланцюгом, типу масляної кислоти, які мають неприємний запах.

18.4. Застосування жирів

Жири широко використовуються в техніці, для миловаріння, у харчовій промисловості, у фармакології. [1], c. 412-420.

19. Гідроксикарбонові кислоти. Гідроксикислоти

Гідроксикислоти, або спиртокислоти – це органічні сполуки, молекули яких містять одночасно карбоксильну і гідроксильну групи. Отже, гідроксикислоти є біфункціональними сполуками. Кількість функціональних груп в Гідроксикислотах може бути різною: одна гідроксильна і одна карбоксильна, дві гідроксильні і одна карбоксильна, дві гідроксильні і дві карбоксильні і т.д.

Гідроксикислоти можна розглядати як гідроксильні похідні відповідних органічних кислот:

Гідроксикислоти класифікують за основністю і за атомністю. Кількість карбоксильних груп вказує на основність кислоти, а кількість гідроксильних груп, враховуючи і гідроксил карбоксилу – на її атомність.

Наприклад: гідроксиоцтова, α- і β-гідроксипропіонова кислоти є одноосновними двоатомними гідроксикислотами.

Яблучна кислота – двоосновна триатомна гідроксикислота.

Для гідроксикислот використовують переважно історичні назви.

Часто гідроксикислоти називають за назвою відповідних карбонових кислот, позначаючи грецькими літерами положення спиртової групи в молекулі відносно карбоксилу.

За систематичною номенклатурою назву гідроксикислоти утворюють з назви відповідної карбонової кислоти перед якою ставлять префікс гідрокси-, що вказує на наявність ОН-групи в молекулах цих кислот. Місцеположення гідроксильної групи в ланцюгу вказують номером атом Карбону, з яким вона сполучена. Наприклад:

2-гідроксипропанова кислота.

19.1. Ізомерія

В ряду гідроксикислот ізомерія залежить від структури карбонового ланцюга і положення спиртового гідроксилу.

Крім того, гідроксикислоти, молекули яких містять асиметричні атоми Карбону, існують ще у вигляді оптичних ізомерів.