Розділ II. Основні види речово-правових способів захисту речових прав

Як вже раніше зазначалося, речово-правові способи захисту речових прав класично поділяють на основні та додаткові. Слід ще раз нагадати, що до основних способів захисту відносять наступні види позовів:

-віндикаційний позов;

-негаторний позов.

Осболивістю позовів є те, що позивач та відповідач не знаходяться між собою у зобов'язально-правових відносинах, а за допомогою позову власник майна звертається за захистом порушеного, оспорюваного чи невизнаного права. Основною відмінністю двох цих позовів є наступне:

1.При віндикаційному позові неволодіючий власник звертається до фактичного володільця з вимогою витребування свого майна з чужого незаконного володіння; при негаторному позові власник не позбавлений володіння майном, звертається до третьої особи з вимогою про усунення перешкод у здійсненні тріади права власності - право володіння, право користування та право розпорядження майном.

2.Відповідачем за віндикаційним позовом є особа - фактичний володілець майна, незаконність володіння якого необхідно довести у судовому порядку; відповідачем за негаторним позовом є особа, яка своїми противправними діями або бездіяльністю заважає власнику майна у повному обсязі здійснювати право власності на свій розсуд.

3.Віндикацій позов може бути пред'явлений за умови, що власник позбавлений фактичного володіння своїм майном та це майно зберіглося в натурі і не було спожито або перероблено; негаторний позов може бути пред'явлений за наявності противрпавної поведінки особи, що перешкоджає власнику здійснювати своє право власності, а після припинення такої поведінки позов пред'являтися не може.

2.1.Віндикаційний позов

Віндикаційний позов (від лат. actio rei vindication) є одним із найдавніших речово-правових способів захисту речових прав та відомий ще з часів римського цивільного права. Цей способ дістав назву віндикації (від лат. vindico - захищаю, вимагаю, заявляю претензію).

Цивільний кодекс України у ст.387 встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стронами віндикаційного позову є позивач та відповідач.

Позивачем може бути неволодіючий власник майна (фізична або юридична особа, держава, територіальні громади в усобі уповноважених на те органів), а також інші особи, у яких майно володільця перебувало на правових підставах ("титулах") у законному володінні.

Титульні володільці - особи, які володіють майном на основі цивільно-правового договору (майнового найму (оренди), застави, підряду тощо), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління та на іншій законній підставі. Позивач повинен підтвердити своє право володіння або титульне право на річ, яка є предметом віндикаційного позову, посилаючись на відповідні докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, договір найму (оренди) та ін.). Не є безспірним доказом та право встановлюючим документом, що безпосередньо засвідчує право власності юридичної особи перебування майна на її балансі, бо це є формою ведення бухгалтерського обліку. Однак факт такого перебуванння майна на балансі юридичної особи суд може розглядати як один із доказових засобів з урахуванням правової підстави зарахування його на баланс, особливостей майна та інші обставини.

Відповідачем має бути незаконний набувач, фактичний володілець майна власника (добросовісний і недобросовісний), який володіє ним без законних на те підстав. Незаконними володільцями вважаються як ті особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Віндикаційний позов повинен грунтуватися не тільки на нормах матеріального права, а і відповідати вимогам процесуального, зокрема: у яких визначено процесуальні вимоги до позову. Це дані про суд; сторони - позивача і відповідача; зміст позовних вимог; обгрунтування позовних вимог; докази, що підтверджують позовну вимогу.

Предметом позову є матеріально-правова вимога про витребування майна, що вибуло з володіння власника. Це має бути тільки індивідуально-визначене майно, оскільки власник може витребувати свою, а не таку саме річ.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача до відповідача про витребування речі з чужого незаконного володіння (факти, що підтверджують право власності на майно, що є предметом позову, вибуття його з володіння позивача, перебівання в натурі у відповідача тощо). З позиції цивільного процесуального права ці та інші обставини є предметом доказування.

Умови задоволення віндикаційного позову:

• від незаконного недобросовісного набувача річ вилучається у всіх випадках (ст.387 ЦК), можна витребувати як гроші, так і всі види цінних паперів;

• від незаконного добросовісного набувача річ вилучається залежно від платності її набуття (ст.388 ЦК);

• при безвідплатному набуванні майна від особи, яка не мала право на його відчуження, власник має право витребувати майно у всіх випадках;

• при оплатному набуванні власник може витребувати майно, за умови, що воно вибуло з його володіння або з володіння особи, якій було доручено власником, не за їхньою волею (викрадено, втрачено тощо, якщо був відсутній договір на оренду, зберігання, тощо).

Умови відхилення віндикаційного позову:

• набувач заволодів майном на законній правовій підставі, а потім порушив зобов'язання повернення майна;

• предметом позову є речі не індивідуально-визначені, а родові; оскільки не можна довести , що це саме твоя, а не така само річ;

• майно знаходиться у добросовісного набувача та:

1. він набув майно за платним договором та майно вибуло з володіння власника за своєю волею (передано в оренду, на зберігання тощо);

2. він набув це майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

3. предметом позову є гроші, цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК). Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця, внаслідок їх індивідуалізації.

Робимо висновок, що право неволодіючого власника на витребування своєї речі з чужого незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного відплатного набувача.

У ст. 390 ЦК зазначено про розрахунки при поверненні речу з чужого незаконного володіння.

Недобросовісний набувач зобов'язаний повернути або відшкодувати власнику всі прибутки, які він отримав або мав отримати , за весь час володіння річчю.

Добросовісний набувач мусить зробити це з моменту, коли він дізнався про неправомірність свого володіння (як правило, з моменту подачі позову до нього). Також з цього часу він відповідальний за погіршення ним майна. Він може за собою залишити поліпшені речі, якщо це не призведе до пошкодження майна при їх відокремленні. У випадку, якщо таке відокремлення неможливе, добросовісний власник має право вимагати від влсника майна відшкодування вартості зробленого ним поліпшення, але розмір відшкодування не повинен перевищувати розмір збільшення вартості речі. Поліпшенням вважають витрати на майно, які з одного боку, не спричинені необхідністю його збереження, але, з іншого, носять обгрунтовний характер, так як поліпшують експлуатаційні властивості речі. Від поліпшення слід відрізняти, так звані, "витрати на розкіш", які не відшкодовуються.

Як добросовісний, так і недобросовісний незаконний набувач мають право вимагати від власника компенсації здійснених ними необхідних витрат на майно з того часу, з якого власнику належать прибутки від цього майна. Під необхідними витратами розуміють такі витрати, які були здійснені з метою запобігання істотного погіршення речі, внаслідок чого вона не могла б бути використана за своїм прямим призначенням.