10. Порівняльна характеристика…

Блискуче володіючи мистецтвом спору, Сократ принципово протиставляв себе софістам-суперечникам, а свої бесіди – софістичним спорам та словесним сперечанням. У їх поглядах на світ було як спільне, так і принципово відмінне. Спільним було прийняття ідеї про людину як „міру” усіх речей та уявлення про центральне питання філософії як питання про сутність людини, її місце та призначення у світі.

Сократ і софісти не погоджувались у питанні існування об’єктивних істин. Софісти вважали, що достовірних людських знань та об’єктивних істин немає. Сократ же вважав, що завжди є дещо, що об’єднує людей та може бути виражене єдиним поняттям або ідеєю, тобто об’єктивні істини існують і можуть бути пізнані.

Процес та „технологія” філософської бесіди у софістів та у Сократа також кардинально відрізнялись. Софістичний спір націлений на досягнення зовнішнього ефекту перемоги над опонентом; при цьому софіст-суперечник, ігноруючи сутність справи та заперечуючи об’єктивний характер істини, користується різноманітними словесними хитруваннями та вивертами. Для Сократа ж бесіда – це діалогічна форма обговорення відповідного предмету та пошуку істини.

Основне положення етичного учення Сократа: доброчесність є знання.

Пізнай самого себе” –вислів, закріпився за його ім’ям не випадково: саме Сократ зробив установку на самопізнання основною частиною свого життя та філософствування.

Спосіб вести бесіду, обраний Сократом, оснований на діалектиці. Діалектика для Сократа – це філософське мистецтво вести розмірковування. Діалектик – це той, хто уміє ставити питання і давати відповіді. Ті, хто веде бесіду, прагнуть прояснення проблеми, що постала, пошуку істини. У софістів же „діалектика” стала мистецтвом спору – еристикою, риторичним мистецтвом переконувати, технікою словесної еквілібристики, тим, що ми нині називаємо маніпуляцією. Еристик, відстоюючи свою правоту, будь-якими засобами заперечує іншу точку зору. Для нього важлива не істина, а перемога у спорі.

Сократ не вважав себе „учителем” народжені у ході бесіди знання – це „плоди” його співбесідників, а не результат його особливої мудрості, від якої він, до того ж, рішуче відхрещувався. Він вважав, що його слухачі не можуть у нього чомусь навчитись, як це звичайно мається на увазі і відносинах „учитель - учні”, але вони можуть з його допомогою відкрити у собі багато прекрасного та розумного, якщо, втім, у них це вже закладене. Тому тих своїх співбесідників, у кому не були помітні якісь ознаки душевної „вагітності”, він відсилав на учіння до софістів: його особистої допомоги такі люди не потребували.

Знання про своє незнання, за Сократом, є передумовою знання: воно стимулює пошук, змушує роздумувати

11. Атомістичний матеріалізм Демокрита…

Важливим етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення Демокріта (460-370 рр. до н. е.).

Демокріт, обґрунтовуючи первоначала вважав, що об'єктивно існують атоми і пустота. Безкінечна кількість атомів наповнює безкінечний прос тір — пус- тоту. Атоми повні, непроникні Неможливо, щоб в одному і тому самому місті існували два тіла, два атоми. Атоми незмінні, постійні, вічні. Вони рухаються в пустоті, з'єднуються між собою й утворюють безкінечну кількість світів. Оточуючий нас світ — це не що інше як народження та смерть безкінечних світів, що скла­даються з атомів. Атоми відрізняються один від одного за формою, величиною, порядком і положенням.

Рух — невід'ємна властивість атомів. Рух - це не просте, прямолінійне пе­реміщення атомів у пустоті, а вихроподібне, в результаті якого виникають, розвиваються та гинуть світи.

Душа, теж складається з атомів. Вони — вогненні, гладенькі. Ми вдихаємо в себе вог­ненні атоми. Дихання не дозволяє вийти з тіла всім вогненним атомам. Якщо їх вийде багато, то настане непритомність, а потім і смерть.

Розвиток світу здійснюється закономірно, причинно, обумовлено. Все має причину, безпричин­них явищ немає. Ніякої розумності в світі немає. Помилково вважав, що немає випад­кових явищ і процесів. Випадковим він називав те, причину чого ми не знаємо.

Атомістичне пояснення природи, хоча воно і мета­фізичне (незмінність атомів), здійснило значний вплив на подальший розвиток природознавства.

Демокріт побудував своєрідне вчення про пізнан­ня. Він вважав, що від предметів, речей витікають найтонші ейдоси, образи. Ці ейдоси є своєрідними ко­піями речей. Через органи чуттів вони проникають в людину, викликають подразливість, стикаються з вогненними атомами душі і викликають відповідні відчуття, уявлення та думки про речі та предмети зов­нішнього світу. Але органи чуттів дають лише мате­ріал, "темне знання". Більш досконалим органом пізнання Демокріт вважав мозок людини, розум. Ме­тою пізнання є, за Демокрітом, вивчення причинно-наслідкових зв'язків, встановлення того факту, що основою всіх речей і предметів є атоми.