60.Людський індивід…

Людина — поняття, що відображає загальні риси людського роду, тобто характеризує родову істоту. Індивід — окремий представник людського роду, окремо взята людина (немовля). Особа — людський індивід, узятий в аспекті його соціальних якостей (погляди, цінності, інтереси), тобто це людина, що пройшла процес соціалізації. Індивідуальність — неповторний, самобутній спосіб буття конкретної особи як суб'єкта самостійної діяльності, індивідуальна форма суспільного життя людини на противагу типовості, загальності. Вона виражає власний світ індивіда, його особливий життєвий шлях. Виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Людина стає індивідуальністю, коли її особистість збагачується одиничними та особливими, неповторними властивостями.

61. Як суспільне, так і індивідне буття людини, різноманітні види її діяльності визначаються об’єктивними та суб’єктивними факторами, серед яких важливе місце посідають соціальні цінності. В широкому розумінні цінностями є предмети і явища (як матеріального, так і духовного порядку), а також їх якості і властивості, які мають певну значущість для суспільства і особи, тобто здатні задовольняти їхні потреби, служити їх інтересам. Цінності функціонують також як соціально-нормативні регулятори суспільного життя та поведінки людей, фундаментальні норми (моральні, законодавчо-правові, релігійні тощо), які забезпечують цілісність соціального організму. Розрізняють цінності наявні, існуючі реально, та ідеальні, яких можна досягнути, здійснивши перехід від можливого до дійсного, реального. М.О. Бердяєва, вважав, що людині притаманні певні соціальні потреби, зокрема в ідеалах, цінностях, об’єктах поклоніння. До базовы цінностыей людського буття, визначаються зовнішніми умовами індивідного існування та ціннісними орієнтаціями людини. Незаперечним є той факт, що до базових цінностей слід відносити людську діяльність, у процесі якої створюються і всі інші цінності і формується сама людина як особистість, необхідні для її життя елементи матеріальної та духовної культури, спілкування індивіда з іншими людьми, свобода, знання Приверженцы философии гедонизма и эвдемонизма, сегодня, как и много веков назад, утверждают в качестве смысла жизни и ее высшей цели: первые - достижение максимальных наслаждений, вторые - достижение счастья. Сторонники утилитаризма считают, что достижение выгоды, пользы, успеха именно и составляет смысл жизни человека. Сторонники прагматизма утверждают, что цель жизни оправдывает любые средства ее достижения. В материалистической традиции смысл жизни усматривается в саморазвитии человека, в совершенствовании его сущностных сил, способностей и потребностей. Этот процесс обусловлен предыдущим развитием и имеет конкретное историческое реальное содержание. Смысл жизни - это философская категория, отражающая долговременную, устойчивую, ставшую внутренним убеждением личности, имеющую общественную и личную ценность задачу, реализующуюся в ее социальной деятельности. Эта задача определяется системой общественных отношений, целями и интересами общества и свободным выбором личности. Найти смысл жизни для всех времен и народов невозможно, поскольку наряду с общечеловеческими, вечными истинами, он включает нечто специфическое - чаяния людей каждой данной эпохи. Смысл жизни каждому человеку открывается по-разному. Содержание цели жизни меняется не только в зависимости от исторических условий бытия человека, но и от его возрастных особенностей: в юности цели одни, в зрелости и старости они другие. Только мы сами сознательно или стихийно, намеренно или невольно самими способами нашего бытия придаем ей смысл и, тем самым, выбираем и созидаем свою человеческую сущность. "