52. Соціальна структура суспільства…

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням. Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціальне значущих ознак. Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:- спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);- спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією); -груповими установками та орієнтаціями У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі. Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередньо тривалих особистих контактів. Велика соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша. До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи. соціальна структура суспільства в його «вертикальній проекції» - це ієрархічно організована сукупність статусів, груп, верств, класів (нерівних ресурсів, якими володіє соціальна система).Факт нерівності, як засвідчує досвід, зумовлює розвиток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється у різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить їх, е соціальне значущим. Про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось критерієм закріплена інституціально як базовий принцип вертикальної класифікації людей. Наприклад, у простих (досучасних) суспільствах соціальне значущими були належність до певного роду, стать, вік, що відповідно трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. У сучасному суспільстві кількість класифікаційних ознак істотно зросла.

53. Проблема типізації соціума…

Як соціальні еволюціоністи, так і соціальні революціоністи виходили з того, що зміни в суспільстві відбуваються не хаотично, а мають визначену спрямованість: воно розвивається від простого до складного, від нижчого до вищого, тобто прогресивно, поступально. Звичайно, критерії соціального прогресу, як і самого соціального розвитку, у різних соціологів і філософів були далеко не однаковими. Але майже усі з них бачили, що з кожною новою історичною епохою людство піднімається на усе більш високу ступінь пізнання природи, розвитку знарядь праці, задоволення своїх потреб, удосконалювання організації громадського життя.

Суперечки немає, у суспільстві діють не тільки прогресивні, але й консервативні та реакційні сили, що перешкоджають соціальним інноваціям і навіть прагнучи повернути історію назад. Більш того, історія знає й застійні періоди і рухи назад, коли ці останні сили беруть верх, особливо якщо мова йде про окрему країну чи групу країн, а також про більш-менш короткочасний період у розвитку багатьох країн і навіть усього людства.

Є загальнолюдський критерій суспільного прогресу — ступінь об'єктивної відповідності чи невідповідності суспільного ладу справжній природі людини, її потребам та інтересам вільного і всебічного розвитку особистості.

Для кожного, хто визнає об'єктивний і поступальний характер суспільного розвитку, хто визнає особистість самоціллю такого розвитку і стоїть на позиції гуманістичного критерію суспільного прогресу, тільки та соціальна зміна може бути визнана прогресивною, яка відповідає цьому критерію, об'єктивно наближає людство до справжньої гармонії особистості, суспільства і природи. Саме тому важливими віхами в прогресивній історії людства минулого були і Велика Французька революція кінця XVIII ст., незважаючи на всі складні зигзаги її ходу, і перемога антигітлерівської коаліції над фашистською Німеччиною в 1945 р., незважаючи на пов'язані з цим численні жертви і руйнування, і створення ООН у підсумку цієї перемоги як органу забезпечення колективної безпеки у світі. Найчастіше виділені сьогодні об'єктивні критерії суспільного прогресу, як: рівень розвитку виробництва; розподілу і послуг; науки й інформатизації; життєвого стандарту; соціальної рівності; демократизації; соціальних і політичних прав і свобод особистості; середньої тривалості життя.

Глобалізм (від лат. globus — куля) у світлі зазначених концепцій означає, що сучасне людство розглядається не як проста сума (збори) більш-менш відособлених країн і народів, а як єдине ціле, як принципово нова соціальна суперсистема, усі структурні елементи (країни, народи) якої знаходяться в найтіснішому і неухильно поглиблюючому взаємозв'язку, взаємозалежності. Глобалізація світу обумовлена постійно прогресуючою інтернаціоналізацією всіх сторін життя країн і народів. Глобалізація економічних, політичних, соціальних і культурних відносин і процесів знаходить своє вираження не тільки і не стільки в тому, що ті чи інші риси, моменти, проблеми суспільного розвитку стають повсюдними, здобувають планетарні масштаби, так звані глобальні проблеми сучасності, які з'являються і ростуть, а в тому насамперед, що досягається такий рівень єдності людства, при якому існування й успішний розвиток кожної країни, кожного народу виявляється усе більше в прямій і вирішальній залежності від стану і зміни світу в цілому. І навпаки, успіх і розв'язання глобальних проблем сучасності виявляється у всезростаючій залежності від активності і погодженості дій усіх країн і народів світу.

Особливість же сучасного технологічного перевороту, пов'язаного з інформатизацією суспільства, полягає в тому, що він створює принципово нові передумови для універсалізації і глобалізації людської взаємодії. Завдяки широкому розвитку мікроелектроніки, комп'ютеризації, розвитку засобів масової комунікації й інформації, поглибленню розподілу праці і спеціалізації, людство поєднується в єдину соціокультурну цілісність. Існування такої цілісності диктує свої вимоги до людства в цілому і до окремої особистості, зокрема. У цьому суспільстві повинна домінувати установка на інформаційне збагачення, придбання нового знання, оволодіння ним у процесі безупинного навчання, а також його технологічне і людське застосування. Чим вищий рівень технологічного виробництва і всієї людської діяльності, тим вищим повинен бути рівень розвитку самої людини, її взаємодії з навколишнім середовищем. Відповідно, повинна сформуватися нова гуманістична культура, у якій людина повинна розглядатися як самоціль суспільного розвитку. Звідси й нові вимоги до особистості — у ній повинні гармонічно сполучатися: висока кваліфікація, віртуозне оволодіння технікою, гранична компетенція у своїй спеціальності, соціальна відповідальність, загальнолюдські моральні цінності.

Однак глобалізація соціальних, культурних, економічних і політичних процесів у сучасному світі, поряд з позитивними сторонами, породила ряд серйозних проблем, які одержали назву "глобальних проблем сучасності": екологічних, демографічних, політичних.

Моделі Форрестера і Медоуза привернули увагу до реально існуючих проблем глобального характеру, змусили людство задуматися про подальші шляхи свого розвитку. Однак закладені в цих моделях методологічні прорахунки дозволили взяти під сумнів висновки, що містяться в них. Зокрема, указувалося, що при складанні моделі добір параметрів здійснювався з чисто конкретно-наукових і прикладних критеріях, що дозволяє вести математичну обробку: середні величини виробництва і споживання, послуги і харчування розраховувалися в середньому на душу населення. Тільки для демографічних параметрів уводилася диференціація, але і то за чисто демографічною ознакою: бралися в розрахунок різні вікові групи. Таким чином, усі ці параметри "очищалися від їх конкретного соціального змісту". Модель М. Месаровича і Е. Пестеля якоюсь мірою спробувала врахувати цю критику. У своєму дослідженні "Світ-3" вони прагнули проаналізувати більшу в порівнянні з попереднім проектом кількість факторів, здатних лімітувати розвиток, досліджувати можливості локалізації криз, знайти шляхи їхнього запобігання. Модель Месаровича-Пестеля описує світ не просто як однорідне ціле, а як систему взаємозалежних 10 регіонів, взаємодія між якими здійснюється через експорт — імпорт і міграцію населення Регіон — це вже соціокультурний параметр, підсистема в глобальній суспільній системі. І хоча він виділяється за економічними і географічними критеріями, але з врахуванням деяких соціальних і культурних характеристик: цінностей і норм співтовариства.

У моделі Месаровича-Пестеля передбачена можливість управління розвитком. Тут можна зафіксувати такі елементи соціологічного підходу, як мети організації, суб'єкт управління, що приймає рішення на основі визначених цінностей і норм. Автори цієї моделі прийшли до висновку, що світу загрожує не глобальна катастрофа, а ціла серія регіональних катастроф, що почнуться значно раніше, ніж пророкували Форрестер і Медоуз. Концепції "глобальної рівноваги" автори моделі "Світ-3" протиставили концепцію "органічного зростання" чи диференційованого розвитку різних елементів системи, коли в окремі періоди інтенсивне зростання одних параметрів у визначених регіонах супроводжується органічним ростом в інші. Однак ніякі глобальні моделі не змогли передбачити тих колосальних змін, що відбулися в другій половині 80-х - початку 90-х у Східній Європі і на території СРСР. Ці зміни істотно модифікували характер плину глобальних процесів, оскільки вони означали припинення "холодної війни", інтенсифікацію процесу роззброєння, істотно вплинули на економічну і культурну взаємодію.

Завершуючи загальну характеристику суспільства і його побудови, необхідно спеціально, хоча і коротко зупинитися на проблемі типів суспільства.

Різні соціологи по-різному підходили до проблеми типізації суспільств. Марксистська соціологія, наприклад в основу класифікації суспільств поклала спосіб відносин і насамперед відносини власності, розділивши всі суспільства на п'ять основних суспільно-економічних формацій: первіснообщинну,рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

Інші соціологи (американці Г. Ленскі і Дж. Ленскі) поділяють суспільства за основним способом добування засобів до існування, розрізняючи: суспільства мисливців і збирачів; садівничі суспільства; аграрні суспільства; промислові суспільства.

Німецький соціолог Ф. Тьонніс головну увагу зосередив на розмежуванні двох основних типів суспільств: допромислового, традиційного; сучасного, промислово-міського.

Сьогодні дуже поширений (Д. Белл, А. Турен та ін.) розподіл суспільств на: доіндустріальні чи традиційні, індустріальні, постіндустріальні.

Цим, звичайно, не вичерпується різноманіття класифікацій суспільств. Так, досить часто, особливо в останні десятиліття, суспільства розрізняються за політичними критеріями на: демократичні , тоталітарні, авторитарні.

Типізація суспільства може бути проведена і за багатьма іншими ознаками: у зв'язку з пануючою в суспільстві релігією говориться про християнські чи мусульманські суспільства, про православне суспільство і т. п., а в зв'язку з найбільш розповсюдженою мовою спілкування — англомовне, російськомовне, франкомовне й інші суспільства.