2. Основні концепції громадського життя (натуралізм, ідеалізм, матеріалізм).

Філософський аналіз суспільства не повинен вести до узурпації прав і території інших наук про суспільство. Це повинен бути саме філософський аналіз громадського життя - з позицій виявлення не часток, а загальних законів руху й розвитку суспільства й т.д. Вихідним пунктом філософського аналізу суспільства, побудови його теоретичної, ідеальної моделі є розгляд суспільства як особою, специфічної підсистеми об'єктивної реальності. Під суспільством у філософії розуміють спосіб організації спільного буття людей. Суспільство - особлива підсистема об'єктивної реальності, специфічна, соціальна форма руху матерії. Своєрідність цієї підсистеми буття складається, насамперед, у тім, що історію суспільства роблять люди. У живій природі, наприклад, у найкращому разі відбувається лише пристосування організмів до природних умов, суспільство не пристосовує в ході перетворюючої практичної діяльності речовини природи і її процеси для задоволення своїх потреб. Діяльність, таким чином, є спосіб існування соціального, тому що всяка зміна соціального, тобто його рух, реалізується через діяльність. Філософський аналіз суспільства має своєю метою на основі дослідження конкретно-історичних суспільств або їхніх станів побудова ідеальної моделі суспільства з використанням цілої системи філософських категорій. У рамках марксистської концепції до них ставляться категорії діяльності, виробництва, суспільних відносин, базису й надбудови, суспільно-економічної формації й т.д. У рамках феноменологічної моделі-категорії інтеракція, агент, соціальний зв'язок, соціальне знання й т.д. Таким чином, у філософському понятті суспільство являє собою сукупність людей, зв'язаних системою суспільних відносин, що складаються на основі всього різноманіття соціально значимих видів діяльності. Існує кілька філософських напрямків, які становлять основну концепцію громадського життя. Розглянемо деякі з них. Натуралізм  (фр. naturalisme; від лат. naturalis - природний, природний) - філософський напрямок, що розглядає природу як універсальний принцип пояснення всього сущого, причому часто відкрито включає в поняття «природа» також дух і духовні утвори (стоїки, Эпікур, Дж. Бруно, Ґете, романтизм, біологічний світогляд XIX століття, філософія життя). По Канту, натуралізм є виведення всього, що відбувається з фактів природи. В етиці - це вимога життя, що погодиться із законами природи, розвиток природних спонукань, а також філософська спроба пояснити поняття моралі чисто природними здатностями, спонуканнями, інстинктами, боротьбою інтересів (кініки, стоїки, Руссо, Кант, Маркс, Ницше). У сучасній соціології - дві протиборчі концепції натуралізму: а) концепція, заснована на ідеї визнання фізичних або біологічних факторів у якості основних утворюючих чинностей в історії, у розвитку суспільства;  б) концепція, заснована на ідеї визнання соціального природним - так званою «третьою природою», що розвилася з фізичної природи й біологічної природи, але не зводиться до них. Перша концепція натуралізму в соціології зводить соціальні феномени до біологічним або фізичним (редукціонизм). Друга концепція натуралізму в соціології, будучи розвитком ідей  Еміля Дюркгейма, покладена в основу теорії соціального натуралізму, що розвивається українським ученим А. Н. Костенко. Естетичний натуралізм жадає від художника, щоб його добутку було неідеалізованим, непідробленим відтворенням дійсного. Матеріалізм - філософський напрямок, що вивчає все, що належить дійсності (об'єктивної реальності) і відображається відчуттями суб'єкта, існуючи незалежно від них. Стан матеріальних об'єктів обумовлює тільки дією фізичних чинностей (гравітаційні, електромагнітні, слабкі й сильні взаємодії й т.п.). На відміну від терміна «дійсність», термін «матеріальне» носить онтологічний відтінок. Протилежністю матеріального є всі, стосовне до ідеального, тобто, що ставиться до суб'єктивної частини реальності, що існує в (сильної) залежності від суб'єкта («нематеріальне»). Основний (часто єдиної) причиною ідеального є суб'єкт. До ідеального відносять думки, емоції, зміст тексту й т.п. Слід зазначити, що ідеальне і матеріальне має діалектичний взаємозв'язок, тобто із часом матеріальне стає причиною ідеального, котре стає причиною нового матеріального стану. Невірно затверджувати, що тільки матеріальне є причиною ідеального. Потрібно враховувати, що слідством застосування критерію Поппера до філософського всеосяжного поняття є неможливість науковими методами не спростувати матеріалізм, ні строго довести його. Багато ідеалістичних і матеріалістичних подань виявлялися спростованими науковим знанням, що розвивається. Наприклад, теорія біологічної еволюції спростовує ідеалістичні подання про розумний («по образі й подобі», з метою, за задумом) створенні людини й інших живих організмів. Прикладом спростування матеріалістичних подань може служити теорія теплорода або фізичного ефіру. У той же час для науки характерна опора на об'єктивні матеріальні явища й процеси, хоча метою науки й не є доказ або спростування якої-небудь філософської концепції. В XX столітті в західній філософії матеріалізм розвивався в основному як механістичний, але в ряду західних філософів-матеріалістів зберігався й інтерес до діалектики. На відміну від античного матеріалізму, матеріалізм зараз приділяє багато уваги духовному розвитку людини. До матеріалізму часто відносять натуралізм, оскільки він не відводить людині особливого місця в природі; емпіризм, що розцінює як реальне тільки те, що може бути сприйняте за допомогою природно - наукових методів; неопозитивізм, із самого початку отклоняючи пояснення духовно-щиросердечної сутності справ. Однак позитивізм і неопозитивізм матеріалізмом все-таки назвати не можна, тому що він відкидає саму постановку питання про самостійне існування якого-небудь буття поза мисленням, що пізнає; вважає за можливе тільки аналіз відчуттів і їхньої мови, що систематизує. Почасти матеріалистічна також філософія Б. Рассела і його школи: хоча Рассел і заперечує поняття субстанції, мислення він уважає класом подій у мозку людини. Матеріалізм кінця XX і початку XXI століття представлений філософським напрямком «онтологічної філософії», лідером якого є американський філософ Барри  Смит. Філософський матеріалізм саме тому можна назвати самостійним напрямком філософії, що він дозволяє ряд проблем, постановка яких виключена іншими напрямками філософського пізнання. Ідеалізм - філософський напрямок, протилежний матеріалізму в рішенні основ у питанні філософії. Ідеалізм  виходить із первинності духовного, нематеріального, і вторинності матеріального, що зближає його про догмами релігії про кінцівку миру в часі й просторі й створення  його богом. Ідеалізм розглядає свідомість у відриві від природи, у чинність чого неминуче містифікує його й процес пізнання й часто приходить до скептицизму й агностицизму. Матеріалістичному детермінізму послідовний ідеалізм протиставляє телеологічну точку  зору (Телеологія). Буржуазними філософами термін « Ідеалізм» уживається в багатьох змістах, а сам цей напрямок розглядається часом як справді філософське. Марксизм-ленінізм доводить неспроможність цієї точки зору, однак на противагу метафізичному й вульгарному матеріалізму, що розглядає  ідеалізм тільки як безглуздість і нісенітницю, підкреслює наявність гносеологічних корінь у будь-якої конкретної форми ідеалізму (Ленін В. И., т. 29, с. 322). Розвиток теоретичного мислення приводить до того, що можливість  ідеалізму,  це відрив понять від їхніх об'єктів - дається вже в самій елементарній абстракції. Ця можливість стає дійсністю тільки в умовах класового суспільства, де ідеалізм виникає як наукоподібне продовження міфологічних, релігійно-фантастичних подань. По своїх соціальних коріннях ідеалізм на противагу матеріалізму виступає, як правило, як світогляд консервативних і реакційних верств і класів, не зацікавлених у правильному відбитті буття, у корінній перебудові суспільних відносин. При цьому ідеалізм абсолютизирует неминучі труднощі в розвитку людського пізнання й цим гальмує науковий прогрес. Разом з тим окремі представники ідеалізму, ставлячи нові гносеологічні питання й досліджуючи форми процесу пізнання, серйозно стимулювали розробку ряду важливих філософських проблем.

Висновок

Із самого початку виникле суспільство виявляє себе як суперечливий феномен. Воно постійно само руйнується, оскільки в ньому є в наявності хаос, катастрофи різного рівня, злочинність, корупція, конфлікти інтересів. Є величезна кількість тенденцій, які зсередини "підривають" суспільство. Історія показала, що безліч суспільств (Вавилон, Римська імперія,  Золота Орда, держави інків, майя, ацтеків і ін.) зникло з особи Землі. А це значить, що вони не витримали якогось виклику, іспиту. Їхній крах - історичний факт. Безліч обставин свідчить про те, що й сучасному суспільстві також є суспільством ризику, ризику для існування самої людини. Таким чином, суспільство постійно балансує на грані зникнення. І все-таки воно існує всупереч масі факторів, що втілюють хаос і дезінтеграцію, незліченні війни, екологічні катастрофи, революції. Життєздатне суспільство знаходить у собі потенції приборкати, "вписати" у ціле, трансформувати й перетворити в конструктивний початок те, що його руйнує. Воно прагне тримати під контролем деструктивні тенденції, що не підлягають інтеграції. Отже, у процесі свого генезису й розвитку суспільство змогло виробити таку сутність, такі механізми, які забезпечують не тільки його виживання, але й прогресуючу по багатьом параметрам динаміку.