37.Природа як вид буття…

У широкому розумінні буття є захоплююча реальність, гранично загальне поняття про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв’язки і відносини. У формі духовної реалісті існують ідеї, теорії, гіпотези, навіть плоди найбурхливішої фантазії, науки, міфи та ін. Отже, буття охоплює і матеріальне, і духовне.

Штучна природа – свій єдиний, цілісний, такий, що розвивається за специфічними законами, створюється на основі мети, покладеної в діяльність людини, і включає знаряддя праці, промисловість, предмети побуту та ін. Буття штучне є „соціально-історичне, а саме – цивілізоване буття.” .речі „другої природи” живуть двома життями відразу: природним, тобто створеним «першою природою», і тим, яке їм визначила людина. „Друга природа” тісно пов’язана з існуванням людини, рівнем її свідомості, практичними навиками; оскільки виникла в результаті її діяльності, у штучному світі діють і закони „першої природи”. Штучна ж сфера перебування, де безпосередньо і живе людина, відносно самостійне буття.

Невід’ємною складовою частиною вчення про буття є знання про світ. Поняття світ, всесвіт мають конкретно-історичний зміст, що визначається станом і рівнем культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи.

Світ – це єдність об’єктивної дійсності і дійсності сутнісних сил людини, що мають конкретно-історичний характер.

У процесі суспільної практики поняття світ змінювалося і наповнювалося змістом, всебічно відбиваючи часто суперечливі аспекти людської діяльності, що ускладнювалися.

Світ – це цілісна система, що розвивається в діалектичній єдності природи й суспільства. Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, що, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого – руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникнуть природа і зміни, які сталися в ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ буття людини. З іншого боку, завдяки своєму існуванню природа, людина, суспільство, ідеї та інше утворюють цілісну єдність не минущого світу, що має внутрішню логіку існування і розвитку.

Буття людини характеризується рядом особливостей. Людина – частина природи і, як усе живе, підпорядковується її законам: проходить етапи виникнення, розвитку і загибелі, вимагаючись тим самим у діалектику буття і небуття. Людське тіло, як і всі речі природи, підпадає дії закону збереження речовини і енергії. Біологія людини – відносно самостійний світ, порушення якого з боку здоров’я таїть у собі шкідливі наслідки для нових поколінь, особливо якщо зміни пов’язана з порушенням екологічного балансу між людиною і природою. Особливості буття людини не вичерчуються тим, що людина – природна істота.

Людина – істота, яка володіє свідомістю і здатна до людських форм спілкування. Наявність свідомості у людини якісно виділяє її серед інших високорозвинених тварин і надає її буттю нових особливостей.

По-перше, завдяки свідомості людина на основі предметно-практичної діяльності задовольняє свої потреби і тим самим взаємодіє з іншими формами буття.

По-друге, людина має не тільки свідомість взагалі а й душу, що дозволяє їй усвідомлювати саму себе, свою історичність, свою неминучу смерть, діяльність душі створює умови для розуміння залежності і водночас відносної незалежності людини від зовнішнього середовища, забезпечує самостійність мислення, свободу.

Завдяки тілесно-духовній організації людина є особистість, здатна до цілеспрямованої, планомірній діяльності, до творчості, до „самосвідомості” і само формування самої себе, людина підноситься над природою як духовно-культурна істота. Її суть у тому, що відрізняє цілісне від доцільного, корисне від приємного.

По-перше, людина суспільна істота, тому що не здатна стати людиною поза соціальним оточенням, у повній ізоляції від інших людей. Її життєдіяльність не може проходити нормально без використання знань. Знарядь праці, досвіду, що здобути і створені іншими людьми.

Процес соціалізації індивіда – необхідний атрибут життєдіяльності кожної людини, який продовжується усе життя.

Суспільна сутність людини проявляється і в тому, що вона залучена у реальній історичний процес і бере участь у суспільному житті: у колективній праці, соціальних реформах, страйках, війнах.

Буття соціального суспільства є частина матеріального світу, що відособилася від природи, форма життєдіяльності людей, що історично розвивається. Буття соціального – результат сумісної діяльності великих груп людей на основі спільних інтересів і договору. Джерело розвитку буття суспільного складається з векторів різних сил: природних, власне соціальних і духовних. Соціальне буття – це реальність особливого роду, що не належить до інших форм буття, в тому числі до психічних, індивідуальних аспектів людського існування.

Системоутворюючим фактором сучасного суспільства багато філософів вважають інформацію – нову соціальну реальність, де виробництво уже не розглядається як таке, що визначає суспільний устрій, і разом з тим змінюється концепція буття індивіда у суспільстві.

Людина в межах нової суспільної якості уже не розглядається, як, насамперед, людина економічна, діяльність якої і в соціальній сфері визначається вигодою, користю, інтересом. Виникає нова раціоналість, нові мотиваційні механізми, нові пост матеріалістичні цінності, що не визначаються у системі виробництва і утилітаристської етики.

Буття ідеального (духовного) складається із суб’єктивного (ідеального), об’єктивного (загального) і об’єктивного (сукупності завершених створінь духу) духовного. Ідеальне - філософське поняття, що означає якийсь нематеріальний початок. Ідеальне представлене у формах свідомості людини, діяльності, культури. Суб’єктивне (ідеальне) буття притаманне окремій людині і є результат соціалізації, внутрішньої духовної діяльності, що не припиняється до кінця життя.

До суб’єктивного буття належать: свідомість індивіда з усією її різноманітністю швидкоплинних вражень, почуттів, переживань, думок, ідей, переконань, знання та ін.

Об’єктивне ідеальне органічно пов’язане із суб’єктивним, воно втілене у сукупності завершених творінь свідомості людини.

Осягнення людиною буттєвих форм здійснюється з позицій єдності світу, органічного взаємозв’язку всіх форм буття.