29.Києво-Могилянська академія…

У 20 — 50-х роках ХІХ ст. важливими центрами філософської думки в Україні стають вищі навчальні заклади. Це, насамперед, Київська духовна академія, яка в 1819 р. прийшла на зміну Києво-Могилянській академії, університети у Харкові та Києві, ліцеї в Одесі та Ніжині.

Історія Києво-Могилянської академії -- першого вищого навчального закладу в Україні -- починається з відкриття у 1615 р. Київської братської школи. У 1632 р. з ініціативи київського митрополита Петра Могили її після об'єднання з Лаврською школою було реорганізовано у Києво-Могилянський колегіум. Згідно з Гадяцькою угодою між Україною та Польщею 1658 р. колегіум отримав статус академії, що у 1670 р. був підтверджений польським королем Корибутом Вишневецьким, а в 1701 р. -- російським царем Петром І. Проіснувала Києво-Могилянська академія до 1817 р.

Відповідно до характерної для цієї давньоукраїнської культури парадигми мислення філософію розуміли як мудрість, а засобом її осягнення вважали релігійний, передусім містичний, досвід, який називали «тісним» шляхом життя в істині. Джерелом такого уявлення про філософію була східнопатристична традиція. Синтез елементів цієї спіритуалістично-містичної духовності із західним раціоналізмом в його схоластичному чи ранньомодерному виявах відбувався у складних формах. Результатом такого синтезу є особливості рецепції західної філософії на українському ґрунті.

При написанні своїх філософських курсів професори Києво-Могилянської академії, очевидно, безпосередньо не використовували твори західних філософів і теологів. Імовірно, вчення, ідеї або розмірковування цитованих авторів могилянці засвоювали з лекційних курсів, підручників західноєвропейських, насамперед польських, університетів та єзуїтських колегіумів. За взірець вони брали ті джерела, що найбільше узгоджувалися і синтезувалися з духовною спадщиною домогилянської доби. Завдяки цьому вони намагалися забезпечити безперервність традиції, тяглість української думки при переході від середньовіччя до Нового часу. Саме в доборі, інтерпретації, використанні в лекційних курсах ідей одних мислителів і навмисному дистанціюванні від концепцій інших простежуються синтез домогилянської спадщини з надбаннями західної філософії.

Загалом становлення професійної філософії в Україні відбувалося в межах схоластики епохи бароко (другої схоластики) -- філософської течії, що сформувалася в XV--XVI ст. в Іспанії, представники якої намагалися теоретично узагальнювати нові проблеми соціального, культурного і наукового розвитку свого часу, спираючись на середньовічний спосіб філософування. Знаковими її постатями були Ф. Суарес, Т. де Віо (Каетан), Фонсека, Моліна, Овієдо та ін. Вони дотримувалися різних орієнтацій: via antique -- консервативного, традиційного шляху розвитку схоластики; via moderna, що передбачав відкритість думки до новітніх ідей і течій. У XVII -- першій третині XVIII ст. філософія Києво-Могилянської академії найбільшого впливу зазнавала з боку традиції via antiqua, насамперед панівної в єзуїтських колегіумах концепції Ф. Суареса, вчення Томи Аквінського, інтуїтивізму Д. Скота. Певною мірою на ній позначалася via moderna, особливо в натурфілософії (це стосується передусім учень В. Оккама і Ж. Бурідана). У розв'язанні проблеми універсалій могилянці схилялися або до поміркованого номіналізму (Йосиф Кононович-Горбацький), або до поміркованого реалізму (Інокентій Гізель). У своїх філософських курсах вони акцентували увагу на вирішенні питань метафізики, натурфілософії, логіки, етики.

У XVIII ст. у Києво-Могилянській академії поширились ідеї вольфіанської і картезіанської шкіл, які адаптовувалися до схоластичної форми викладу. У філософських курсах київських професорів із середини XVIII ст. ідеї X. Вольфа, Р. Декарта, Дж. Кардано, Г. Галілея, Т. Браге, М. Коперника співіснували з тезами Августина, Томи Аквінського, Д. Скота, оккамістів XIV ст.

Із XVIII ст. могилянці включають до своїх філософських курсів стислий виклад основних тез учень античних атомістів, а також ідеї П. Гассенді, Ф. Бекона. Атомістичні концепції вони оцінювали негативно, виявляючи схильність до філософських ідей Декарта і Лейбніца.

Отже, домінуюча в українській думці домогилянської доби неоплатонівська традиція в її східно-патристичному варіанті з характерною для неї етико-релігійною інтерпретацією смислів буття від початку XVII ст. доповнюється теоретично викінченою системою схоластичного арістотелізму в його ранньомодерній версії. Переорієнтація могилянців від містичного до інтелектуального пізнання істин віри, зосередження на гносеологічній, метафізичній і натурфілософській проблематиці сприяли утвердженню в українській філософській думці високого статусу раціонального знання, усвідомленню цінності пізнавальної діяльності, визнанню того, що ця діяльність не лише не суперечить вищій меті християнина -- спасінню своєї душі, а й допомагає її досягненню.

Філософія Києво-Могилянської академії була першим етапом розвитку професійної філософії в Україні і однією з модифікацій шкільної філософії, поширеної у європейських навчальних закладах, у т. ч. й університетах. Вона була певною мірою несамостійною, однак її значення полягає у створенні власного інформаційного поля, необхідного для подальшого розвитку філософського мислення.