24. Проблема раціонального і ірраціонального…

Відомо з сивої давнини, що поруч із раціональним пізнанням світу існує протилежне йому за змістом ірраціональне тлумачення проблем існування людини, сенсу її життя. Між ними немає непрохідної межі, вони завжди взаємодоповнюють процес пізнання, проте мають докорінні відмінності. Наявність ірраціонального в соціальній практиці та пізнанні демонструє, наскільки обмежена для кожної історичної доби певна міра раціонального осягнення світу та людини. В певні історичні періоди ірраціональне прагне стати вище раціонального — надра-ціональним і на власній підставі з'ясувати питання людського буття з допомогою таких засобів, як воля, віра, інтуїція, несвідоме, екзистенція тощо. Психоаналіз (грец. psyche —душа і analysis — розкладання) — один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини.

Якщо Ніцше вбачав за вчинками людей і явищами (феноменами) культури волю до влади окремої людини чи групи людей, то Фрейд вважав таким прихованим чинником несвідоме, насамперед статеві потяги. Людину він трактував переважно як біологічну істоту з притаманними їй потягами до задоволення й агресії, а культуру — як чинник, що блокує ці біологічні поривання людини. Концепція психоаналізу виявила важливі моменти людської психіки. Завдяки вченню Фрейда набула популярності професія психоаналітика — «цілителя душ». Психоаналіз, хоча він і є суто терапевтичним методом, ґрунтується на певному філософському розумінні людини і культури. Концепція психоаналізу внутрішньо суперечлива. З одного боку, розум (свідоме) постає лише як маска несвідомого, як щось позбавлене самості, самодієвості, а з іншого — свідоме здатне перемагати несвідоме (долати неврози), тобто наділене самістю. Загалом Фрейд розпочав нову епоху в розумінні людини, яка виходить з динамічної напруги між біологічними і соціокультурними чинниками в людині. Його концепція багато в чому визначила культуру XX ст.

25. Проблема буття людини в філософії 20 ст. …

Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Людина, орієнтована на такий підхід, стає річчю серед інших речей, втрачає свою індивідуальність. Екзистенціалізм прагне осягнути буття як повну нерозчленовану цілісність суб'єкта і об'єкта. Він стверджує буття як безпосередню даність людського існування, як екзистенцію, яку неможливо пізнати раціональними філософськими засобами. Для того, щоб описати структури екзистенції, філософи-екзистенціалісти зверталися до феноменологічного методу Е. Гуссерля. Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване до "ніщо" і яке усвідомлює свою кінцевість. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як "часовість", реальною точкою відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття. . Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне дійсне існування лише в тому випадку, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного призводить до розчинення у світі. Специфічність екзистенції розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення у цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. Отже, специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній "націленості" на майбутнє. Екзистенціалізм (від лат. existentia — існування) виник у 20-ті роки, його найбільш виливові представники: Хайдеггер, Ясперс, Марсель, Сартр .

Соціальним джерелом способу думок, які лежать в основі філософії екзистенціалізму, були реальні процеси соціальио-скономічного, політичного і духовного життя Заходу, які знайшли втілення в різних формах відчуження людини. Гносеологічним джерелом екзистенціалізму є проблеми бут­тя, існування людини, співвідношення раціональних та ірраціо­нальних форм самоосягнення людини. На відміну від Канта, який поставив питання «Що таке лю­дина?», екзистенціалісти центр ваги переносять на питання «Як стати людиною?», або конкретніше «Чи можливо стати людиною в вік абсурду, а. якщо, так, то Як?» У категоріальному арсена­лі екзистенціалістів ключовими є такі категорії, як «екзистен­ція», тобто існування, «буття», «ніщо», «сутність», «погранична ситуація» тощо. У чому ж полягають особливості екзистенціалізму у його нанвпдатніших представників? Точка зору Хайдеггера є похід­ною від його положень щодо пріоритету людського існування понад усе: «Все, до чого людина має діло в світі, визначається способом людського буття». Саме в зв'язку з тлумаченням люд­ського буття Хайдеггер нетривіально застосовує категорію «он­тологія». У Хайдеггера онтологія є «феноменологією людського буття»