8. Особливості банкрутства окремих категорій суб’єктів господарювання

Проблеми банкрутства окремих категорій підприємств-боржників обумов-люються наявністю значної кількості прогалин як теоретичного, так і практичного характеру, що виникають при невиконанні своїх обов’язків суб’єктами підприєм-ницьких відносин, які мають особливий соціальний, правовий, економічний статус в процесі провадження у справі про банкрутство. Такими суб’єктами згідно чинного Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом» виступають містоутворюючі, сільськогосподарські, кредитні, страхові, особливо небезпечні підприємства, професійні учасники ринку цінних паперів, емітенти чи управителі іпотечних серти-фікатів, управителі фондів фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю, громадяни-підприємці, фермерські господарства. Включення в господарське законодавство норм, що регулюють здійснення заходів процедури банкрутства окремої категорії боржників, на сьогодні є важливим напрямком розвитку господарського права. Створення ефективного механізму правового регулювання банкрутства окремої категорії підприємств-боржників дозволить усунути небезпеку визнання боржником платоспро-можного суб’єкта.

Господарсько-правовий статус боржника визначається не тільки тим, є він фізичною чи юридичною особою, а певними характеристиками, які дозоляють виділити дві великі категорії – звичайні боржники та окрема категорія боржників. Відносно першого виду боржників немає необхідності розробляти особливі правила визнання їх банкрутами. Для боржників особливої категорії виникає об’єктивна необхідність створення спеціальних правових норм для досягнення цілей порушення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнанні його банкрутом» [23] враховує специфіку окремих категорій боржників та перед-бачає пов’язані з цим особливості застосування до них процедур. Розглянемо особливості банкрутства окремих із цих категорій.

Банкрутство окремих сільськогосподарських організацій має відмінні риси, обумов-лені особливим характером їх діяльності, яка пов’язана з використанням земельних діля-нок відповідного виробничого призначення, сезонним характером роботи на них. Відпо-відно до вищезазначеного закону сільськогосподарськими організаціями визнаються юридичні особи, які у своїх статутних документах основним видом діяльності проголо-шують вирощування, виробництво, переробку сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації такої продукції складає не менше 50 % загальної суми виручки Пріоритетним правом набуття нерухомості такого суб’єкта господарювання наділені інші сільськогосподарські організації або фермерські господарства, розташовані в цій же місцевості. Відчуження земельних ділянок таких організацій регулюється земельним законодавством, зокрема, ст.99, 100, 103 ЗК України.

З урахуванням сезонного характеру роботи сільськогосподарського суб’єкта господ-дарювання та необхідності дочекатися періоду збирання врожаю й проведення сільсько-господарських робіт збільшується і термін зовнішнього управління. Такі можливі строки реалізації виробленої продукції змусили законодавця врахувати строк санації сільсько-господарського підприємства з урахуванням такого часу не більше п’ятнадцяти місяців. Крім того, якщо в період зовнішнього управління бути випадки стихійних лих, епізоотій, то строк зовнішнього управління сільськогосподарською організацією-боржником пови-нен бути збільшений господарським судом до одного року. Тобто, максимальний термін зовнішнього управління може сягати більше 2 років. В іншому процедури неспроможності (банкрутства) сільськогосподарської організації повинні здійснюватися за загальним пра-вилом. За таким, строк ліквідаційної процедури триває 1 рік, а в окремих випадках – 1,5 роки . Під час дії ліквідаційної процедури арбітражний керуючий (ліквідатор) бере на себе функції керівника підприємства-банкрута та здійснює заходів щодо виконання вимог, вказаних судом, на користь кредиторів шляхом реалізації майна боржника.

Містоутворюючі підприємства визначає юридичними особами, чисельність праців-ників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населен-ня адміністративно-територіальної одиниці, в якій розташована така юридична особа. Визначаючи особливості банкрутства містоутворюючих підприємств, закон бере до уваги можливі соціальні наслідки їх ліквідації. Цим, зокрема, продиктоване включення до числа осіб, що беруть участь у справі про банкрутство такої організації, відповідного органу місцевого самоврядування. Таким чином, господарським судом можуть бути залучені до участі у справі органи виконавчої влади.

За клопотанням названих органів господарський суд зможе ввести зовнішнє управ-ліньня відносно боржника місто утворюючої організації навіть у тому випадку, коли збори кредиторів проголосують за визнання боржника банкрутом і відкриття конкурсного провадження. Але у такому випадку, надаючи клопотання, відповідні органи повинні дати доручення за зобов’язаннями боржника і тим самим взяти на себе обов’язок нести субсидіарну відповідальність перед його кредиторами. У разі неприйняття комітетом кредиторів рішення про санацію боржника-містоутворюючого або особливо небезпечного підприємства можливість винесення судової ухвали про санацію боржника за клопо-танням осіб, що беруть участь в процесі, органу місцевого самоврядування, відповідного центрального органу виконавчої влади. Виходить, що даний Закон захищає інтереси великих підприємств, проте без згоди держави застосування ліквідаційної процедури видається малоймовірним. Рішення про ліквідацію таких підприємств, у тому числі шляхом визнання їх банкрутами, приймається на макроекономічному рівні з урахування потреб країни у такому виробництві, необхідності уникнення соціальних вибухів. З огляду на кризовий стан економіки держави виглядає сумнівним та проблематичним і стан речей щодо санації підприємств воєнно-промислового комплексу, які здебільшого є збитковими без державних замовлень.

Банкрутство банків та інших кредитних організацій здійснюється відповідно із Законом «Про банки та банківську діяльність». [37] Всі спеціальні правила відносно банків та інших кредитних організацій, що містяться в цьому Законі, зводяться до поло-ження про те, що комерційний банк чи інший кредитний боржник, їх кредитори, а також прокурор мають право звернутися до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про неспроможність банка чи кредитної установи лише після відклику його ліцензії на вчинення банківських операцій НБУ. Норми цього закону можна поділити на попередження банкрутства та ліквідацію кредитної організації, визнаної банкрутом. Здійснення першої частини покладається на НБУ, а другої – на господарські суди.

Закон передбачає основні заходи з попередження банкрутства: фінансову санацію, призначення тимчасової адміністрації, реорганізацію. Заходи з фінансового оздоровлення повинні здійснюватися органами управління кредитної організації та її засновниками, якщо вони відмовилися від виконання вказаних дій чи не прийняли відповідного рішення протягом денного терміну. Керівник кредитно-фінансової установи повинен звернутися до НБУ з клопотанням про здійснення заходів з попередження банкрутства організації. Закон виділяє декілька заходів з попередження банкрутства цієї організації, зокрема, надання фінансової допомоги, зміна структури активів та пасивів, зміна організаційної структури кредитної організації, тощо. Тимчасова адміністрація є спеціальним органом управління кредитною організацією, що призначається НБУ у випадках незадоволення вимог креди-торів у зв’язку з відсутністю чи недостатністю коштів на кореспондентських рахунках кредитної організації; зниження коштів кредитної організації порівняно з максимальним показником, досягнутим за останні 12 місяців більше ніж на 30 %; порушення нормативів поточної ліквідності протягом останнього місяці більше ніж на 20 %; невиконання вимог НБУ про заміну керівника чи проведення заходів з фінансового оздоровлення чи реорганізації; є підстави для відклику ліцензії на здійснення банківських операцій.

В Законі «Про банки та банківську діяльність» [37] висвітлені тільки загальні підходи з процедур реорганізації кредитних організацій в якості заходів із попередження банкрутства банків. Такими визнаються злиття та приєднання. Вибір вказаних заходів з попередження банкрутства залежить від стану самої кредитно організації та від оцінки перспектив застосування тих чи інших заходів з боку НБУ. При розгляді справ про банкрутство банків та кредитних організацій господарським судом застосовуються лише дві процедури: спостереження та конкурсне провадження. Проведення вказаних процедур здійснюється відповідно тимчасовим та конкурсним керуючим, з яким окрім загальних вимог НБУ пред’являє додаткові, зокрема, наявність спеціального атестату. Звернутися до НБУ із заявою про відклик у кредитної організації ліцензії на здійснення банківських операцій має право боржник, кредитор, податковий чи інший уповноважений орган. У господарський суд із заявою про визнання кредитної організації банкрутом поряд із осо-бами, що мають таке право, може і НБУ. Справа про визнання неплатоспроможним банку за заявою кредиторів в Україні може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії НБУ (cт.88 [37]). Після такого відкликання ліцензії санація банку не проводиться. Процедура ліквідації банка повинна не перевищувати 3 років з дня відкликання банків-ської ліцензії. НБУ може продовжити до одного року бо до двох років ліквідацію системоутворюючих банків.

Одним із основних завдань є формування ліквідаційної маси та задоволення вимог кредиторів, тому заставне майно, згідно ч.3 ст.96 Закону «Про банки та банківську діяльність» включається до такої маси, але використовується виключно для задоволення вимог заставодержателя. Майно банку реалізується на відкритих торгах, але НБУ може встановити інший порядок його реалізації. Порядок та умови відчуження майна визначені у ст.ст.95, 96 даного Закону. Виконання зобов’язань перед кредиторами здійснюється у порядку черг, за винятком вимог, забезпечених заставою. Цих черг 7, причому у сьому чергу названі «інші вимоги», що є розпливчатим, а тому тягне на практиці певні непоро-зуміння та зловживання. Особливостями ж задоволення вимог, на нашу думку, є позачергове задоволення витрат, пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, що здійснюється протягом всієї процедури в межах кошторису витрат.

Права та обов’язки страхувальника за угодами страхування переходять до нового

страхувальника лише за умов продажу майнового комплексу боржника в цілому. Продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації. В інших випадках усі договори страхування, за якими страховий випадок не настав, припиняються з моменту оголошення боржника банкрутом. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом. При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов’язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

Ст.97 ЦК України встановлює, що управління товариством здійснюють його органи. Згідно ст.150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю ліквідується за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв’язку із плином строку, на який ТОВ було створене, а також за рішенням суду у встановлених законом випадках. Засновник ТОВ може входити до складу ліквідаційної комісії [38]. У випадку визнання банкрутом сільськогосподарського підприємства до складу ліквідаційної маси включають право оренди земельної ділянки, майно, набуте на кошти членів господарства. В умовах кризового стану підприємств вугільної та тяжкої промисловості, імовірність настання банкрутства таких підприємств цікавить і керівників, і кредиторів, і потенційних інвес-торів, і органи Пенсійного Фонду, ДПС, і засновників, і членів трудового колективу. Підприємства можуть бути ліквідовані у разі визнання їх банкрутами. Така ліквідація здійснюється за проектом, затвердженим власником або керівником підприємства, який включає соціально-економічне обґрунтування, технічне рішення, пропозиції про віднов-лення робіт, використання майнового комплексу, гірничих виробок, заходи, спрямовані на запобігання небезпечному впливу на інші підприємства, довкілля, людей. Проект повинен бути апробований екологічною, технічною експертизами, погоджений з органами місце-вого самоврядування, органами гірничого нагляду.

Особливості має і порядок задоволення вимог кредиторів: переваги при здійсненні розрахунків порівняно з усіма іншими кредиторами мають кредитори за договорами обов’язкового особистого страхування, потім задовольняються вимоги кредиторів за іншими договорами обов’язкового страхування, вимоги інших кредиторів -страхувальників, та всі інші кредитори. Цей закон встановлює, що справу про визнання боржника банкрутом може бути порушено тільки якщо вимоги до організації-боржника в сукупності складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати та вказані вимоги не погашені.

Сьогодні особливої уваги потребують питання визнання банкрутами сільськогоспо-дарських та містоутворюючих організацій, суб’єктів, що ведуть діяльність на ринку цінних паперів [39]. Особливістю провадження справи про банкрутство вказаних груп підприємств у тому, що обов’язковими учасниками провадження справи визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить діяльність боржника, а при банкрутстві особливо небезпечних підприємств – державні органи з питань надзвичайних ситуацій, охорони навколишнього середовища, геології і використання надр, ядерної безпеки [40]. До підстав примусової ліквідації сільгосппідприємств частіше за все відносять їх банкрутство. Чинне законо-давство передбачає особливий порядок банкрутства суб’єктів, основним видом діяльності яких є вирощування, виробництво, переробка сільськогосподарської продукції.

Також Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або про визнання його банкрутом» визначає особливості визнання банкрутом страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів та інститутів спільного інвестування, емітента чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю. [41]

Висновки

Дослідження інституту банкрутства засвідчило, що банкрутство в Україні перетворилося на засіб тіньової приватизації і відкрило можливості для незаконного перерозподілу власності. Законодавство про неспроможність дає можливість юридичним і фізичним особам, нездатним виконати свої фінансові зобов'язання, звільнитися від більшої частини свого боргу або ж реорганізовувати своє виробництво, таким чином знову набуваючи фінансової стабільності. Але навіть змінений та доповнений ЗаконУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» повноцінно не виконує свою економічну функцію, а процедури, закладені в ньому, не стали інструментом відновлення платоспроможності підприємств і механізмом задоволення вимог кредиторів. Більше того, закон використовується як альтернативний, а інколи і злочинний спосіб заволодіння виробничими активами підприємства найбільш прибуткових галузей економіки. Тому існує необхідність вдосконалення інституту банкрутства для регулювання відносин у сучасній ринковій економіці України.

Векономічнийситуації, яка склалася сьогодні вУкраїні,потрібно удосконалювати механізм банкрутства шляхом спрощення самої процедури банкрутства, створення інституту професійних ліквідаторів, розпорядників майна і відповідних спеціалістів господарських судів, що дозволить на належному рівні та в оптимальні терміни вирішувати всі питання, пов'язані з банкрутством суб'єктів господарювання.

Подолання проблеми банкрутства залежить від своєчасного виявлення загрози банкрутства на підприємстві та розробки і впровадження відповідних антикризових заходів, які дозволять подолати кризу, відновити ліквідність та платоспроможність та запобігти процедурі банкрутства і ліквідації підприємства. Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці, держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. Крім того,

пріоритетним буде застосування для оцінки фінансового стану підприємства розрахунку показників платоспроможності та кредитоспроможності. Необхідно звернути увагу й на особливості управління підприємством в умовах сьогодення: висока змінність внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства; підвищена загроза саморуйнування внаслідок некоректних управлінських рішень; вкрай обмежений фінансовий і часовий ресурс на запобігання кризи. Така ситуація потребує досить зважених форм моніторингу і аналізу процесів, технології розробки й прийняття управлінських рішень, які базуються на методології системного аналізу.