6. Ліквідаційна процедура

Сучасна практика ліквідації юридичних осіб має комплексний характер й передбачає нарівні із самою ліквідаційною процедурою вирішення таких питань як правильний вибір способу ліквідації й підготовки до закриття. Вибір способу визначає: причини закриття, мету закриття, стан активів і пасивів підприємства, наявність дебіторської і кредиторської заборгованості. Підготовка до закриття включає вирішення наступних проблем: правильного звільнення і виплати заробітної плати; закриття договорів з контрагентами; стан банківських рахунків; робота з активами і дебіторською заборгованістю; робота з кредиторською заборгованістю і активами підприємства; особливості звітності на різних етапах ліквідації.

Підготовка до закриття необхідна для коректного завершення господарської діяльності і відсутності в діяльності проблем з контролюючими органами.

Ліквідація – це одна з форм припинення діяльності суб’єкта господарювання (юридичної особи). Згідно зі ст. 104 ЦКУ і ст. 59 ГКУ, юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації чи реорганізації. При ліквідації діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та зобов’язань юридичної особи, що ліквідується, до інших осіб. [31]

В Україні існує три способи ліквідації підприємства-юридичної особи: 1) Ліквідація шляхом продажу суб’єкта господарювання. Ця процедура, як правило, передує ліквідації, а мета її полягає в оперативному (10 робочих днів) розірвані юридичного зв’язку з підприємством шляхом передачі його під контроль арбітражному управляючому (ліквідатору), який здійснює подальше закриття юридичної особи, але вже своїми силами. Ліквідатор отримує можливість захистити суб’єкта господарювання (а також його колишніх засновників і керівника) від некоректних, а часто й протиправних спроб третіх осіб, здійснити певні дії: безпідставно виправити документацію, нарахувати штрафи без законних підстав та інше; 2) Ліквідація шляхом банкротства. Дана процедура постійно ускладнюється й обростає великою кількістю додаткових вигод й роз’яснень. Ускладнення обумовлені боротьбою з фіктивним банкрутством і банкрутством, яке застосовується для ухилення від боргових зобов’язань. Результатом вказаної боротьби стало, по-перше, збільшення середнього терміну (до 6 місяців) і, по-друге, поява ризику оскарження судових рішень пов’язаних з банкротством, за умови недотримання установленого порядку; 3) ліквідація в загальному порядку.

Зауважимо, що єдиного документу, що регламентує порядок ліквідації суб’єкта господарювання не існує. Різні етапи ліквідації юридичної особи регулюються окремими нормативними документами. Процедура ліквідації юридичної особи починається з прийняття відповідного рішення уповноваженого на це органу (особи) про ліквідацію підприємства. Це рішення може самостійно прийняти власник підприємства – добровільна ліквідація. Рішення про ліквідацію господарського товариства може бути зумовлене чинним законодавством, якщо вартість чистих активів такого товариства стає менше визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу. Так само товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване у випадку, якщо його учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх внесків. Крім того, рішення про ліквідацію може винести суд – примусова ліквідація. При цьому державна реєстрація юридичної особи визнається недійсною. Поширений приклад – скасування державної реєстрації фіктивних фірм у зв’язку зі здійсненням реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу – засновника суб’єкта підприємницької діяльності.

Зупинимося на наслідках прийняття рішення про ліквідацію підприємства, що зумовлюють його діяльність під час ліквідаційної процедури :

- підприємницька діяльність завершується закінченням технологічного циклу щодо виготовлення продукції в разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав;

- вимоги за зобов’язаннями підприємства, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Вважається, що з урахуванням цих особливостей повинні провадитися інвентаризація, оцінка майна, розрахунки з кредиторами та учасниками. При ліквідації підприємства обов’язковим є проведення інвентаризації. Однак не визначено конкретну дату, на яку потрібно провадити таку інвентаризацію. Логічно припустити, що на дату прийняття рішення про ліквідацію. Провадити інвентаризацію потрібно перед складанням проміжного ліквідаційного балансу. Результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському та податковому обліку в звичайному порядку. Особливу увагу варто звернути на відображення в обліку надлишків та нестач та списання заборгованостей зі строком позовної давності, що минув.

При оцінці майна підприємства, що ліквідується, слід пам’ятати, що з моменту прийняття рішення про ліквідацію підприємства його активи та зобов’язання оцінюються виходячи з припущення, що діяльність цього підприємства припиняється і продовжуватися надалі не буде. Інакше кажучи, перестає «працювати» один із десяти основних принципів бухгалтерського обліку – принцип безперервності, тобто оцінка

активів та зобов’язань підприємства, що ліквідується, провадиться в особливому порядку.

Порядок надання та розкриття інформації про припинення діяльності підприємства у фінансовій звітності розглянуто в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (на підставі яких розроблялися українські стандарти), а

саме в МСБО 35.

Юридична особа вважається ліквідованою від дня внесення відповідного запису про її ліквідацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. До настання цього моменту підприємство має затвердити ліквідаційний баланс і припинити всі свої права та обов’язки, у тому числі й щодо розрахунків з учасниками (засновниками). Якщо виявиться, що майна підприємства не вистачає для розрахунку з кредиторами, то в місячний строк від дня виявлення такої обставини комісія з ліквідації (або власник підприємства-кредитора, якщо подібне виявлено до її створення) має звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство підприємства.

З початком процедури ліквідації неплатоспроможного підприємства, внаслідок його банкрутства вся його господарська діяльність припиняється. і запроваджуються заходи щодо погашення зобов’язань підприємства перед кредиторами.

Головним джерелом погашення боргів підприємства є його майно, яке і складає ліквідаційну масу, що буде реалізовуватися на торгах. І саме виручка від реалізації буде спрямована на задоволення вимог кредиторів.В результаті проведеного дослідження нами запропоновано етапи проведення процедури продажу майна, які дадуть можливість спростити процес продажу з дотриманням всіх нормативно-правових актів:

1)підготовчий (прийняття рішення про продаж майна, та визначення способу його реалізації);

2)організаційний (організація продажу майна, прийняття заявок);

3)технологічний (проведення продажу);

4)результативний (визначення переможця (покупця),

проведення розрахунків).

Кожен з етапів має свій порядок здійснення і в кожному з них використовуються дані бухгалтерського обліку. Підготовчий етап є початковим етапом проведення всієї

процедури продажу майна підприємства-банкрута думку підготовчий етап починається з прийняття рішення про реалізацію майна, яке ґрунтується на основі виданого наказу про ліквідацію неплатоспроможного підприємства внаслідок його банкрутства. Вважається, що саме прийняття рішення про реалізацію майна неплатоспроможного підприємства повинно бути документальнооформлено у вигляді наказу. Слід зазначити, що видача наказу про реалізацію майна можлива лише на основі проаналізованих даних бухгалтерського обліку. Лише за даними бухгалтерського обліку визначаються складові ліквідаційної маси, після чого необхідно визначитися із способом проведення реалізації майна.

При проведенні продажу майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, здійснюється виключно на аукціонах [33].

Наступним етапом проведення продажу майна неплатоспроможного підприємства є організаційний етап. Організаційний етап необхідно розпочинати після обрання способу проведення реалізації майна, про що, в обов’язковому порядку, необхідно опублікувати в засобах масової інформації. Процедура продажу ліквідаційної маси неплатоспроможного підприємства на аукціоні абоза конкурсом проводиться організатором продажу майна на підставі укладеного з ним договору.

Визначення вартості продажу здійснюється шляхом оцінки майна, тобто вартість оціночна і є початковою вартістю кожної зі складових майна, яке буде реалізовуватися шляхом продажу. Відповідно, після визначення вартості об’єктів формуються лоти, які і виставляються на торги.

Наступним кроком даного етапу є прийняття заявок та реєстрація учасників конкурсу або аукціону. Особа, що має намір прийняти участь в аукціоні звертається до організатора із заявкою, яка повинна містити відомості про юридичну чи фізичну особу, яка бажає прийняти участь в аукціоні, номер лота, дата та час проведення аукціону, перелік документів, що додається до заявки.

7. Мирова угода

Мирова угода розглядається як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами. Мирова угода у господарському процесі вважається однією з процедур, що застосовуються до боржника при вирішення спорів у справах про банкрутство. Ця процедура часто називається найбільш вигідною та безболісною для боржника, оскільки являє собою домовленість між ним та кредиторами про відстрочку або розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (прощення), при цьому не призводить до втрати контролю над підприємством керівником [34].

Мирова угода в господарському процесі вважається новелою для нашого законодавства, проте такий інститут досліджувався ще раніше уюридичній літературі. Мирова угода як вигідний економічний засіб уникнення банкрутства боржника, відновлення його платоспроможності, врегулювання спорів із кредиторами, розглядалася в працях відомих та авторитетних дореволюційних вчених: С. В. Завадського, В. М. Свідерського, Л. Кассо, К. І. Малишева, О. М. Трайніна, Г. Ф. Шершеневича та ін. [35]

Мирова угода – це також судова процедура, що застосовується у межах відкритого провадження у справах про банкрутство, а також може виступати засобом відновлення платоспроможності боржника, що може міститися у плані санації. Судова процедура це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних засобів неплатоспроможності з метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності чи ліквідації [38].

Завдяки судовим процедурам вирішується головна задача – відновлення господарюючого суб’єкта. У процедурах використовуються спеціальні механізми та інструменти відносин неплатоспроможності.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог Другої та наступних черг.

У разі, коли умови мирової угоди, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.

Для кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про:

• розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

• відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

• виконання зобов'язань боржника третіми особами;

• обмін вимог кредиторів на акції боржника;

• задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

До заяви про затвердження мирової угоди додаються:

• текст мирової угоди;

• протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;

• список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

• зобов'язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;

• письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:

• порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом;

• якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається нею кладеною.

З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов'язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління).

Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами. За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо:

• боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута);

• виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;

• існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Вимоги кредиторів, по яких зроблені розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

• невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;

• провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.