Література

Борщак І. Іван Мазепа: життя й пориви великого гетьмана / Ілько Борщак, Рене Мартель. – К. : Радян. письменник, 1991. – 316 с.

Бульвінський А. Г. Дипломатичні зносини України в період гетьманування Івана Виговського (серпень 1657 – серпень 1659 рр.) / А. Г. Бульвінський // Укр. іст. журн. – 2005. – № 1. – С. 125–138.

Горобець В. М. Зовнішня політика Гетьманату другої половини 50-х рр. ХVІІ ст.: впливи суспільно-політичного протистояння в Україні та трансформацій регіональних геополітичних процесів / В. М. Горобець // Укр. іст. журн. – 2005. – № 2. – С. 16–48.

Горобець В. «Це вікопомне склеювання знову в одне…». Зовнішньополітичні стимули та соціополітичні аванси для впровадження Гадяцької унії 1658 р. / В. Горобець // Укр. іст. журн. – 2009. – № 4. – С. 48–67.

Гуржій О. І. Гетьманська Україна / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К. : Альтернативи, 1999. – 304 с. – («Україна крізь віки», т. 8).

Іванко А. Культурницька політика І. Мазепи в українській історіографії / А. Іванко // Історія України. – 2003. – № 37. – С. 1–7.

Журавльов Д. В. Мазепа / Д. В. Журавльов. – Харків : Фоліо, 2007. – 382 с.

Сергієнко Г. Я. Правобережна Україна: відродження козацької державності й визвольний рух проти панування Речі Посполитої (80–90-ті рр. XVII – початок XVIII ст.) / Г. Я. Сергієнко // Укр. іст. журн. – 1996. – № 3. – С. 105–119.

Ступак Ф. Я. Доброчинна діяльність гетьмана І. Мазепи / Ф. Я. Ступак // Укр. іст. журн. – 2005. – № 1. – С. 138–148.

Яковлєва Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради – 2 до Андрусівської угоди (1659–1667) / Тетяна Яковлєва. – К. : Основи, 2003. – 644 с.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Готуючи перше питання, необхідно визначити хронологічні рамки і зміст терміну «Руїна». На думку М. Грушевського, це був період політичної кризи Гетьманщини, що призвів до її остаточного послаблення і перетворення на урізану автономію. Характерними рисами періоду були загострення боротьби за владу, соціальна напруженість, громадянська війна, часті зміни гетьманів, втручання іноземних держав у внутрішні українські справи. Серед сучасних істориків висуваються версії про те, що причини «Руїни» слід шукати в Хмельниччині, головним підсумком якої стало масове звільнення селян і їхній перехід у козацтво. Б. Хмельницький, побоюючись невдоволення, не міг скласти реєстру козаків, відповідно, ввести податкову систему в країні. Саме анархо-руйнівний елемент в особі «покозачених» і близьких до них за ідеалами запорожців (а це 50–82 % населення Гетьманщиини) створив базу для опозиції гетьманській владі.

Існує декілька підходів до визначення хронологічних рамок «Руїни»: 1) 1658–1678 рр. (Н. Яковенко); 2) 1658–1687 рр. (Т. Яковлєва); 3) 1663–1687 рр. (більшість сучасних істориків); 4) 1657–1687 рр. (О. Бойко). Останній підхід, на нашу думку, є найбільш вірним. Отож, «Руїну» ми розглядатимемо як період від правління гетьмана І. Виговського до приходу до влади гетьмана І. Мазепи.

Необхідно визначити умови, за яких І. Виговський прийшов до влади, проаналізувати внутрішню (ставка на шляхетство і козацьку старшину; відновлення кріпацтва, що призвело до масового невдоволення народних мас, зокрема повстання полтавського полковника Мартина Пушкаря й запорозького отамана Якова Барабаша) і зовнішню політику (союз зі Швецією, Кримом, Туреччиною, Гадяцька угода з Польщею, війна з Московським царством, зокрема битва під Конотопом 1659 р.). Слід з’ясувати, чому після втечі І. Виговського до Польщі Юрієві Хмельницькому не вдалося зберегти єдність держави. Варто проаналізувати зміст Переяславського договору 1659 р. і Слободищенського трактату 1660 р., коротко охарактеризувати невдалі спроби Ю. Хмельницького разом із поляками відновити державну цілісність Гетьманщини, а також його останнє гетьманування (1677–1681) при підтримці турків.

Третій етап Української національної революції варто характеризувати шляхом порівняння політики право- і лівобережних гетьманів. Вартими уваги є аналіз пропольської політики гетьмана П. Тетері (1663–1665) й проросійської гетьмана І. Брюховецького (1663–1668), обраного на «чорній раді» в Ніжині. Необхідно детальніше розглянути здобутки і прорахунки гетьмана П. Дорошенка (1665–1676) та ставлення запорожців, зокрема кошового І. Сірка, до його союзу з турками. Особливо ретельно мають бути проаналізовані зміст Андрусівського перемир’я (1667 р.), Вічного миру (1686 р.) між Польщею і Московським царством, Бучацького (1672 р.) і Бахчисарайського (1681 р.) мирних договорів. Наостанок необхідно визначити риси внутрішньої і зовнішньої політики гетьманів І. Самойловича (1672–1687) та Ю. Хмельницького (1677–1681).

Друге питання студенти повинні розпочати із висвітлення постаті гетьмана І. Мазепи (1687–1708). Слід звернути увагу на умови, за яких гетьман прийшов до влади (невдача російсько-українського війська у І Кримському поході), визначити зміст Коломацьких статей (1687 р.), проаналізувати стосунки І. Мазепи з російським царем Петром І. Зауважимо, що Мазепа робив основну ставку на лояльні до нього козацьку старшину, шляхту й духовенство, роздаючи їм цілі села; запровадив інститут «знатних товаришів»; видав указ про дводенну панщину. Окремо слід звернути увагу на меценатську діяльність І. Мазепи, зокрема його допомогу Києво-Могилянській академії. Студентам варто прослідкувати хід українсько-шведських домовленостей під час Північної війни, визначити причини, які змусили І. Мазепу перейти на бік Карла ХІІ, показати жорстоку реакцію російського царя на зраду свого сподвижника (винищення гетьманської столиці Батурина 1708 р., ліквідація Чортомлицької Січі 1709 р., анафема Мазепі). Насамкінець слід розглянути відображення постаті І. Мазепа в історичній і художній літературі, мистецтві, зокрема згадати кінофільм Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001 р.).

1710 року козацька рада в Бендерах обирає гетьманом в еміграції (екзилі) Пилипа Орлика, який приймає «Пакти і Конституцію законів і вольностей Війська Запорозького». Необхідно проаналізувати зміст першої української Конституції, дати їй історичну оцінку, пояснити, чому одні історики називали її «другою поразкою… гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі» (О. Оглоблин), натомість інші науковці стверджували, що Конституція «випереджала свій час». Варто також показати діяльність П. Орлика в екзилі, метою якої було створення антиросійської коаліції держав.

Слід прослідкувати й характер колоніальної політики Російської імперії щодо України у ХVІІІ ст., що посилилася після переходу І. Мазепи на бік шведів. Необхідно виділити 5 етапів політики й коротко охарактеризувати правління гетьманів І. Скоропадського (1708–1722), П. Полуботка (1722–1723), Д. Апостола (1727–1734), К. Розумовського (1750–1764), а також діяльність Першої і Другої Малоросійських колегій, Правління гетьманського уряду. Насамкінець студенти мають простежити репресивну політику Катерини ІІ щодо України (1775 р. – знищення Запорозької Січі, 1781 р. – ліквідація полково-сотенного устрою на Гетьманщині, створення намісництв за російським зразком, 1783 р. – юридичне оформлення кріпацтва).

У четвертому підпункті другого питання варто звернути увагу на зміну ролі Запорозької Січі після смерті Б, Хмельницького. Наприкінці ХVІІ ст. Січ вже не стоїть на авансцені політичних, релігійних і соціальних справ усієї України. У 1667 р. запорозькі козаки перейшли під подвійний російсько-польський контроль, в 1686 р. – цілковито під владу царя. Найяскравіше боротьбу січовиків за повернення функцій центру національно-визвольного руху в Україні можна прослідкувати на прикладі кошового отамана Івана Сірка, дії якого часто суперечили заходам гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетері, П. Суховієнка, П. Дорошенка.

Варто зупинитися на долі Запорозьких січей після 1709 р., звернути увагу на життя козаків у Кам’янецькій (1709–1711) і Олешківській (1711–1734) січах, причинах і умовах повернення з-під влади турецького султана до російського монарха і заснування Нової Січі (1734–1775). Необхідно визначити причини ліквідації Запорозької Січі з боку Катерини ІІ, прослідкувати подальшу козаків, зокрема заснування Задунайської Січі.

У п’ятому підпункті слід визначити причини виникнення гайдамацького руху, назвати три хвилі його розгортання (1734–1738, 1750 і 1768 рр.), детальніше зупинитися на Коліївщині. Студенти мають пояснити, чому гайдамацький рух відносять до явища «соціального розбійництва», проаналізувати роль російського чинника в його виникненні і придушенні. Окреме варто зупинитися на ґенезі опришківського руху в західноукраїнських землях та постаті Олекси Довбуша.