2.3. Використання елементів ігрового навчання як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів.

Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури (Ш. О. Амонашвілі, М. Т. Бахарєва, Л. С. Виготський, І. А. Кравцова, О. М. Леонтьев, В. О. Сухомлинський, С. А. Швець, Л. Р. Шпачук та ін.) дає змогу стверджувати, що створенню емоційно-піднесеної атмосфери на уроках рідної мови сприяє метод пізнавальних ігор, що реалізу­ється через дидактичні ігри.

На думку М. Г. Бахарєвої, дидактична гра — це система впливів, спрямованих на формуван­ня самої потреби в знаннях, інтересу до того, що може виявитись їх новим джерелом [1, с. 29].

Види дидактичних ігор

• Сюжетно-рольові.

• Ігри-вправи.

• Ігри-драматизації.

Дидактичні ігри можуть:

• бути тільки в словесній формі;

• поєднувати слово і практичні дії;

• поєднувати слово й наочність;

• поєднувати слово і реальні предмети [1, 192].

Необхідно зазначити, що дидактичні ігри,що проводять у початковій школі, виконують різні функції:

• активізують інтерес до уваги учнів;

• розвивають пізнавальні та мовленнєві здіб­ності;

• закріплюють знання, уміння і павички.

На думку Л. Р. Шпачук і С. А. Швець, пра­вильно організована гра сприяє розвитку само­регуляції, збагачує процес мислення індивідуаль­ними почуттями, тренує вольові якості дитини. Метод, створення відчуття успіху в навчанні дає учням набути впевненості у власних силах, про­буджує почуття гідності, а також бажання вчити­ся. До того ж, ігри допомагають учням зрозуміти розділи програми [8, с. 22].

Гра — один з видів діяльності дитини, що по­лягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Види ігор визначають на основі різнопла­нової діяльності дітей: ігри дозвілля (ігри за вла­сним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою навчально-виховних завдань).

Використовуючи гру як важливий навчально-виховний чинник, необхідно дотримуватися пев­них умов.

1. Вивчення творчого потенціалу гри

Передбачає з'ясування її доцільності для пев­ного періоду розвитку особистості, колективу, класу; з'ясування чітких показників якостей осо­бистості на розвиток яких спрямована гра.

2. Визначення місця і часу проведення, кілько­сті учасників.

3. Забезпечення психологічної комфортності й природності гри.

Вона має бути бажаною, зручною і приємною для учасників. Важливо, щоб гра була органічно пов'язана з тематичним періодом чи змістом по­передніх форм роботи, уникала невмотивованих ситуацій. Доцільно подбати про творчу післядію, нову гру чи іншу форму роботи.

Метод пізнавальних ігор сприяє створенню емоційно - піднесеної атмосфери; засвоєнню ма­теріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, ро­льові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвивальний ефект дося­гають завдяки імпровізації, природному вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значен­ні гра допомагає учням подолати невпевненість; сприяє самоствердженню, найповнішому вияв­ленню своїх сил і можливостей.

Проблема застосування гри не нова, оскільки розробкою теорії ігор, з'ясуванням ролі, структу­ри та їх значення для виховання і навчання дітей займалися психологи Д. Б. Ельконін, Л. С. Ви­готський, О. М. Леонтьєв, Ж. Піаже. Ще відо­мі дидакти попереджали проти одорослення на­вчальної та виховної роботи зі школярами, напо­лягали на організійній ролі гри.

А. С. Макаренко вважав дидактично-рольові ігри так само важли­вими для розвитку дитини, як для дорослого — справжню працю. Антон Семенович розглядав гру в різних аспектах і, зокрема щодо підготовки дитини до школи, до праці [5, с. 127-129].

В. О. Сухомлинський стверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумово­го розвитку учнів. Помітний творчий внесок за­лишив

О. Декролі, уперше розробивши систему дидактичних ігор початкового навчання. Бага­то уваги приділено грі у сучасній методиці. Але слід відзначити, вона виявилася надто серйозною і складною проблемою для наукової думки. На цьому наголошував один із найвидатніших психо­логів минулого століття

С. Л. Рубінштейн у своїй класичній праці «Основи загальної психології». Теорію гри розробляли багато учених і психо­логів, зокрема К. Бюлер, К. Гросс, Г. Спепсер, 3. Фрейд і Ф. Шиллер.

Видатні педагоги запевняли, що дитина в грі не є пасивною. Вона прагне вплинути на дій­сність, перетворити її в доступних їй межах [6, с. 100-103]. Гра привертає увагу й тому, що вона — це активна колективна діяльність, у про­цесі якої формується особистість дитини.

А. С. Макаренко оцінював гру як один із за­собів усебічного виховання дітей. Він уважав її підготовкою до життя, перехідним степенем до трудової діяльності. За його словами, гра повин­на бути тісно пов'язана з усіма іншими засобами виховання й проникати в усе життя колективу [5, с. 48—52].

Усі визначення гри — правильні, адже гра для дитини — саме життя, з усіма його пережи­ваннями, хвилюваннями.

Види ігор

1. Творчі, або сюжетно-рольові — ці ігри ство­рюють самі учні з деяким керівництвом учи­теля. Іноді такі ігри називають творчими,сюжетно-рольовими.

2. Наступною групою ігор є рухливі ігри — це такі ігри, що засновані на рухах. Мету і види діяльності гравців визначено сюжетом певної гри.

3. Основною групою ігор, що широко викори­стовують у школі, є дидактичні ігри, їх при­значення — розвивати пізнавальну діяльність дітей.

У дошкільному і молодшому шкільно­му віці ці ігри використовуються для засво­єння знань, здобутих на заняттях. Особливо­го значення дидактичні ігри набувають на уроках читання, української мови, трудового навчання

(ребуси, кросворди, ігри, що допо­магають краще запам'ятовувати матеріал). Отже, можна зробити висновок, що дидак­тична гра в навчальному процесі має широ­кі можливості, її використання обов'язкове і необхідне [2, с. 324-325]. Науково ігри класифікують на предметні, настільно-друковані, словесні. Пожвавлюючи на­вчальний процес, гра виконує різні функції, але домінує мотиваційна. Елементи зацікавлення, щось незвичайне, невідоме дивує дітей, викликає жвавий інтерес до процесу пізнання, допомагає засвоїти будь-який матеріал. Гра ставить учня в умови пошуку, викликає радість перемоги, а звідси — прагнення бути швидким, обачним, зібраним, винахідливим, уміти чітко виконува­ти завдання, чесно і гідно дотримуватися правил гри. Вона допомагає дитині рухатися від близько­го до зрозумілого, від доступного до більш склад­ного й абстрактного.

Посилання на гру, ігрову діяльність, ігрові форми — це ще й важливий шлях залучення ді­тей до роботи без перевантаження. Процес гри дає можливість багатогранного розкриття особи­стості, її здібностей. Вона дуже згуртовує учнів. У дітей виникає бажання та вміння вчитися, здатність мобілізуватися, готовність протягом уроку активно працювати разом з товаришами. Виникає можливість поглянути на себе очима ін­ших учнів, підпорядковувати свої дії інтересам колективу і підтримувати доброзичливе спіл­кування з однокласниками. У грі розвиваються і формуються моральні якості. Допомагаючи одне одному, ураховуючи інтереси інших, діти вчаться стримувати свої бажання. Почуття відповідаль­ності загартовує волю і характер, адже гра вима­гає підтримки, уміння орієнтуватися і знаходити правильне рішення.

Зазначимо, що метою гри є навчальна та ігро­ва. Важливо, щоб ігрове завдання збігалося з на­вчальною метою. У початкових класах можна за­початковувати ігри:

• на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);

• на відновлення, доповнення цілого;

• на виключення зайвого;

• ігри-інсценізації;

• ігри-конструювання, рольові ігри з елемента­ми сюжету [4, с. 64-66].

У навчальному процесі ігрова діяльність мас форму дидактичної гри, ігрових ситуацій, ігро­вого прийому, ігрової вправи. Усі ці форми ді­яльності спрямовані на розв'язання програмних завдань, засвоєння конкретного пізнавального матеріалу. Вони дають можливість «заховати» від дітей на деякий час дидактичне завдання і в такий спосіб полегшити процес здобуття знань.

Безперечно, важливою передумовою успіш­ного навчання молодших школярів є зацікав­леність. Узагалі, проблема зацікавленості — це проблема всієї педагогіки. Тому завдання есте­тичного виховання на уроках читання пов'язують з комплексним розвитком морально-естетичних відчуттів дітей, їх творчих здібностей.

Відомо, основні шляхи підвищення ефектив­ності навчання і виховання — взаємодія процесів розвитку мислення дитини та формування в неї знань та навичок. Основним методом навчання молодших школярів є практичний метод. Він дає змогу дітям глибше усвідомити навчальний мате­ріал.

Навчання молодшого школяра має бути цікавим, радісним, але водночас забезпечувати глибоке засвоєння навчального матеріалу.

Завдання вчителя початкових класів — не лише навчати, а й пробудити в дітей емоційне задоволен­ня, радість від отриманих знань і до самого проце­су їх засвоєння. Отже, таке ставлення є складовою естетичного виховання. У реалізації цього завдан­ня на особливу увагу заслуговує ігрова діяльність

[7, с. 45-48].

Використання ігор на уроках рідної мови сприяє позитивному ставленню до навчання, по­требує від дитини кмітливості, уваги, учить ви­тримки, виробляє вміння швидко орієнтуватись і знаходити правильне рішення.

Щодо колективних ігор, то вони згуртовують дітей, сприяють формуванню дружних взаємин між ними. У цих іграх дітям необхідно узгоджу­вати свої дії з діями інших учасників гри, дотри­муватися правил, бути справедливими до товари­шів. Багато ігор на уроках містять елементи зма­гальності. У них хтось виграє, а хтось — програє. Такі ситуації допомагають учителеві формувати в учнів справедливе ставлення і до власних успі­хів, і до тих, хто програв.

Проведення ігор з дітьми і вміле керівництво ними на уроках потребує від учителя великої майстерності.

Перед проведенням ігор необхідно доступно викласти сюжет, розподілити ролі, поставити перед дітьми пізнавальне завдання, підготува­ти необхідне обладнання тощо. У грі має брати участь кожен учень класу. Якщо ігрову діяль­ність здійснює частина учнів, то решта має вико­нувати роль контролерів, суддів, коментаторів.

Пояснюючи правила гри, слід домагатися, щоб діти самостійно відчували її значення, виявляли ініціативу, керувалися попередніми поясненнями вчителя, не чекаючи додаткові вказівки. Багато важить темп ігрової діяльності. Якщо він надто швидкий, учні не встигають поміркувати, тому дають неправильні відповіді. Уповільнений темп також шкодить, адже знижує інтерес школярів, не відповідає їх природній рухливості [3, с. 59-61].

Щоб сама гра не набридла, через певний час потрібно її дещо змінювати, ускладнювати завдан­ня, ураховуючи засвоєний матеріал, індивідуаль­ні особливості молодших школярів. Більшість ігор на уроках читання потрібно різноманітнити елементами змагальності, що також підвищує пі­знавальну активність дітей у процесі навчання.

Помилки учнів необхідно аналізувати не під час гри, а після завершення, щоб не порушити враження від її ходу. До роботи над помилками необхідно обов'язково залучати слабших учнів.

Під час використання на уроках ігрового мето­ду навчання доцільно дотримуватися таких вимог:

• ігрове завдання за змістом має збігатися з навчальним (ігровою є тільки форма його постановки);

• зміст гри повинен бути посильним для кожної дитини;

• дидактичний матеріал за способом виготов­лення і використанням має бути простим;

• правила гри прості й чітко сформульовані;

• гра буде цікавою, якщо в ній беруть участь усі діти;

• підсумок гри — чіткий і справедливий;

• роль ігрового матеріалу доцільно знижувати, якщо діти опанували основні способи навчаль­ної діяльності та сформулювали стійкий пі­знавальний інтерес до неї [8, с. 45-46].

Отже, використання ігор на уроках стає важ­ливим засобом розвитку інтересу до вивчення цьо­го предмета, активізації пізнавальної діяльності, формування самостійності в навчанні. Тому, готу­ючись до проведення ігор, учитель має продумати:

• які вміння і навички формувати в дітей;

• які виховні завдання реалізовувати;

• який матеріал краще використати для гри;

• як за мінімально короткий час ознайомити дітей з правилами гри;

• час проведення гри;

• організацію гри (змагання між окремими дітьми, командами класу, активну участь усіх Дітей);

• зміну правил гри з метою активізації всіх дітей;

• підбиття підсумків гри.

Висновки.

Працюючи над курсовою роботою, я опрацювала ряд літератури і цим збагатила, удосконалила свої знання з даного питання.

Я в своїй курсовій роботі намагалася підсумувати твердження вчених, які працювали над цим питанням, довести, що саме у сучасній педагогіці гра розглядається як досить важливий вид діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення). Гра має соціальну природу. Це соціальне явище, яке виникає в процесі історичного розвитку й трудових дій. За змістом гра відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин " людина - суспільство".

Застосовуючи ігри на практиці у школі з молодшими школярами, я дійшла до висновку, що саме ігри роблять заняття цікавими, емоційними, діти пізнають якості і властивості предметів, їх призначення, засвоюють зв'язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнають саму себе, свої можливості і здібності.

Отже, пишучи курсову роботу, я зрозуміла, що гра є актуальною й ефективною формою навчання та виховання в системі освіти й найбільш поширена як інтерактивна форма навчання, виховання та розвитку особистості дитини у світі. Вона розкриває такі можливості, яких не можуть надати інші традиційні й нові форми і методи організації навчального та виховного процесу.

Список використаної літератури.

1.Артеменко В.М.Навчатися граючись. Ігрові форми і методи навчання.//Педагогічна майстерня. - 1012. - № 5. - С.16-20.

2. Бахарєва М. Г. Роль гри у подоланні недорозвитку мовлення // Початкова школа .— 1980.— № 5.— С. 27-29.

3.Бекетова Т.П.Методика проведення ділової гри на уроці.//Педагогічна майстерня.-2013.-№ 4-С.17-19.

4. Волкова Н. 11. Педагогіка: [посіб.]. — К. : Видавничий центр «Академія», 2001.— 576 с.

5.Горовенко В.І.Навчання у грі.//Початкове навчання і виховання. – 2010. - №23. –С.31-40.

6. Кравцова І. А. Засоби активізації молодших школярів на уроках рідної мови. Наукові записки. — Вип. 46.— Кіровоград : КДПУ, 2002.-- 157 с.

7. Кравцова І. А, Нетрадиційні уроки в початкових класах. — Кривий Ріг : КДПУ, 2000.— 81 с.

8. Кудикіна Н. В. Ігрова діяльність школярів у позаурочному навчально-виховному процесі: Монографія. — К.: КМПУ, 2003,- 272 с.

9. Кудикіна Н. В. Підготовка майбутнього вчителя до особистісно орієнтованого керівництва ігровою діяльністю школярів // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення і особистості. — К.: Віра. — 2001.— С. 27-32.

10. Макаренко А. С. Твори. Т. 5.— К. : Рад. школа, 1954.— 396 с.

11. Наумчук М. М. Сучасний урок української мови в початковій школі (методика і технологія).— Тернопіль : Астон, 2005.— 352 с.

12. Нісімчук А. та ін. Сучасні педагогічні технології. — К.: Видавничий центр і «Просвіта», 2000.- С. 84-85.

13.Овечко Н.О.Використання елементів ігрового навчання як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів.//Початкове навчання і виховання.-2013.-№ 5-С.2-13.

14. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. - К.: А.С.К., 2004.

15. Савченко О. Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. — К. : Рад. школа, 1982.— 176 с.

16. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5-ти т.— К.: Рад. школа, 1977.- Т. З — С. 9-282.

17.Хомуха О.А.Ігрові форми навчання як засіб розвитку творчої особистості.//Вивчаємо українську мову та літературу. – 2008. – листопад

(№ 31). – С.8-15.

18. Щербань П. Прикладна педагогіка. — К.: Вища школа, 2002.— С. 61.

19. Шпачук Л. Ігрове навчання. 2 клас : навчально-методичний посібник. — Кривий Ріг : КДПУ, 2007.— 140 с.