Практичний дискурс теорії ж. Піаже у навчанні.
Говорячи про освіту в цілому та навчання в часності, Ж. Піаже перш за все підкреслював важливість поощрєнія самостійних відкриттів і відмови від прінужденія. Вчений вважав, що мета навчання – створення для учнів можливості виявляти та створювати знання, а не передавати їм все більше та більше інформації. Надзвичайно дидактичний підхід – коли вчителі все пояснюють та читають учням лекції – не дає учням самостійно робити відкриття та самим розуміти матеріал. Ж. Піаже представляв собі ефективне викладання не як передачу змісту який учні можуть зазубрити, не розуміючи його, а як створення ситуації, в якій значення буде виявлено самими учнями.
1. Оптимальна розбіжність. Якщо вчитель презентує ідею, яка зрозуміла учням та прийнятна для них, дисбалансу небуде; деяким учням буде скучно, вони мало чому навчаться або взагалі не навчаться. Якщо вчитель презентує чужду або пугающую ідею, дисбаланс буде надто сильним; деякі учні можуть перелякатися, деякі розсердитися, деякі отвергнут ідеї вчителя як небезпечні для себе. Дисбаланс має бути але він має бути оптимальним.
Оптимальна (найбільш ефективна) розбіжність (різниця) між сприйняттям учня та змістом навчання пов’язано з такою репрезентацією ідей, щоб вони звучали для учнів як дещо нове, і при цьому мали для них значення. Щоб ефективно використовувати оптимальну розбіжність вчитель повинен знати своїх учнів; оптимальна розбіжність відрізняється у дошкільників та підлітків, у підлітків та студентів. Вчителю необхідно формулювати свої питання та пояснення так, щоб вони не викликали протидії.
2. Безпосередній досвід. Взаємодія з оточуючим середовищем призводить до відкриттів, відповідно навчання краще відбувається при безпосередній взаємодії з предметами та подіями – цей досвід повинен відповідати віку учнів. Безпосередній досвід включає в себе таку діяльність, як організовані ігри, заняття мистецтвом та музикою, посещеніє природи для дошкільників; використання наочностей та конкретних прикладів, робота над проектами та задачами навчання для школярів; драматичні постановки та рольові ігри, гіпотетичні ситуації та заняття в невеликіх групах для підлітків; реальний життєвий досвід – для юнаків. Реальне розуміння відбувається, коли учні активно приймають участь в процесі, а не просто пасивно навчаються.
3. Соціальна взаємодія. Учні можуть володіти егоцентричними шаблонами мислення, вони можуть думати, що все саме так, як їм представляється. Взаємодія з іншими допоможе учням зрозуміти ідеї та думки інших. Цей процес скорочує егоцентризм і мисленнєві процеси стають об’єктивніше. Вчителю необхідно організувати процес навчання таким чином, щоб поощрялась взаємодія між учнями, а не тільки між учнем та вчителем. Напр., групові проекти та рольові ігри по сценарію можуть бути хорошим засобом для об’єднання зусиль дітей, як в старших так і в молодших класах. Маленькі групи учнів долають індивідуальні розбіжності мислення краще, ніж великі класи, в яких індивідуальні особливості легше приховати; учні скоріше визнаються в нерозумінні в маленькій групі, ніж у великому класі.
4. Питання, що заставляють замислитися. Провокаційні питання заставляють учнів замислитися над тим, що вони знають, вирішити, чи має це відношення до питання, і змоделювати відповідь на основі цього знання. Відповідь учнів – це вікно через яке вчитель може побачити їх рівень володіння матеріалом. Неправильні відповіді необхідно приймати так само уважно, як і правильні, тому що вони допомагають визначити, в чому помиляються учні.
5. Відповіді учнів. Коли учень відповідає на запитання правильно, це не значить, що він розуміє те, що говорить. Вчитель повинен звертати увагу на процес мислення, а не його результат; хай вчитель попросить учня пояснити, як він отримав таку відповідь? Чому він відповів саме так? Необхідно звертати увагу на значення слів – що учень має на увазі під вибраними ним словами?
6. Вирішення проблем. Так як для Ж. Піаже навчання – це створення ситуацій, в яких учні можуть робити відкриття, діяльність по вирішенню проблем створює прекрасні умови для навчання. Проблемні ситуації заставляють учнів зіштовхуватися з незнайомими ситуаціями, які призводять до дисбалансу. Вирішення проблем на основі доступних ресурсів призводить до восстоновлення балансу та підвищує рівень розуміння. Методологія вирішення проблем сприяє взаємодії між учнями та вчителем, обговоренням, задаванню питань, моделюванню гіпотез, висловлюванню думок, дослідженню та роботі в команді. Викладач повинен прислуховуватися до формулювань доводів учнів, щоб визначити наскільки добре вони розуміють основні принципи.
7. Новий матеріал. Учням важко працювати з новим матеріалом, який презентується їм як окремий набір фактів, відірваний від попереднього. Вчителю необхідно пов’язувати новий матеріал з тим, який вивчався раніше, за допомогою образів. Необхідно допомогти учням згадати принципи та ідеї, якими вони вже оволоділи, і зрозуміти яке вони мають відношення до нового матеріалу; потім ввести цей новий матеріал як оснований на попередніх знаннях. Наведення мостів між новою темою і вже розробленими схемами робить тему більш зрозумілою та полегшує оволодіння нею.
8. Середовище навчання. Навчання відбувається в результаті взаємодії між учнями та оточуючим світом; учні пристосовують своє мислення до мислення світу навколо них. Акомодація може відбуватися зовсім по різному в залежності від того в якій групі вращається та чи інша особистість. Клас, в якому відбувається навчання – це світ навчання. Вчитель може створити світ надійний, відкритий та цікавий. Світ, в якому учні можуть вільно задавати питання, не боючись насмішок; де вчителі не тільки говорять але і слухають; де можна ставити під сумніви, захищати або відкидати ідеї без грубощів та ссор; де за неправильні погляди не призирають; де учень та вчитель взаємодіють, діляться питаннями та відповідями по матеріалу та пов’язують його з реальними життєвими ситуаціями.