2.3. Невроз нав’язливих станів.

Нав'язливістю називається таке явище, коли в свідомості людини раптово з'являються чужі їй думки або почуття, вини­кає непереборна потреба в якихось діях або, навпаки, незбори­ма затримка останніх. Невроз нав’язливих станів характеризується поєднан­ням неврастенічних синдромів із симптомами нав'язливості, які визначають клінічну суть неврозу і його назву. Змістом нав'язливості можуть бути будь-які думки, навіть цілком нейтральні («чому люди влітку ходять у білому?», «чому паровоз, який перекинутий вибуховою хвилею, лежить на пра­вому боці?» тощо), а також будь-які емоції, звичайно, як пра­вило, неприємні, і будь-які дії, наприклад, багаторазові повер­нення для того, щоб перевірити, чи замкнені двері, чи вимкнуте світло, газ тощо. Нерід­кими є особливо тяжкі для хворих так звані контрастні думки, емоції і дії. Так, можуть виникати бажання покінчити з собою, вбити дитину, близьку людину, зробити або сказати щось непристойне, сміятися там, де слід бути сумним або урочистим, тощо. Нав'язливі затримки дій звичайно зв'язані з емоціями: страх відкритих просторів, внаслідок чого хворий не може ходити сам, різних видів транспорту, що позбавляє його можливості ними користуватися, боязнь публічних виступів, страх захворіти на сифіліс (сифілофобія), рак, СНІД та ін. Часто зустрічаються побоювання забруднення через до­тик до якої-небудь речі. Після доторкування, наприклад, до ручок дверей хворий ретельно миє руки, хоча і розу­міє безпідставність своїх побоювань.

При спробі по­долати ці побоювання розвиваються різноманітні вегетативні прояви: серцебиття, прискорення пульсу, порушення дихан­ня, гіпергідроз, тремтіння рук, ніг, а іноді навіть позиви до сечовиділення, випорожнення. Зміст нав'язливостей у таких хворих звичайно визначається психічною травмою.

Невроз нав'язливості супроводиться, особливо на початку його розвитку, внутрішньою боротьбою з хворобливими явища­ми. Хворий намагається «переконати» себе в їх неправильності і безглуздості, чинить опір хворобливим думкам, страхам і ба­жанням. Ця боротьба, виражена звичайно активніше на початку хвороби, суб'єктивно дуже тяжка для хворого, але він прагне сам впоратися з нав'язливістю, здебільшого тривалий час не звертається до лікарів і приховує від усіх свої хворобливі пере­живання. Тільки коли хворий втомлюється від цієї боротьби, він іде на певний «компроміс» з хворобою, роблячи ті чи інші дії, зумовлені характером нав'язливостей (наприклад, ховає ножі, вірьовки, не піднімається на висоту тощо). Пізніше багато хворих починають виконувати так звані ритуальні дії, які зовні мають безглуздий характер. Вони визначаються змістом нав'язливості і відіграють для хворого символічну роль. Так, при наявності страху відкритих просторів хворий ходить хоча б з дворічною дитиною (але не сам), при нав'язливому прагненні небезпечних і безглуздих чи аморальних дій або при нав'язливих емоціях, зокрема страхах, він виробляє певне коло «безневинних» риту­альних дій, які можуть «захистити» його від того, що є змістом його нав'язливих страхів або бажань тощо.

Якщо хвороба відбувається приступоподібно, то приступи не­рідко супроводяться різко вираженими вегетативними явищами, особливо при спробі подолати страхи або затримки. Перебіг хво­роби триваліший, ніж при інших неврозах, і рецидиви вже вилікуваного захворювання частіші. Разом з тим невроз нав'язли­вості не так легко, як інші неврози, піддається психотерапії.

• Наведу приклад неврозу нав'язливості з усіма його особ­ливостями.

Хвора Д-нч, 28 років, жвава, збудлива, енергійна, чутлива жінка. Має вищу освіту. Заміжня, дитина — 6 років, здорова. З 22 років у неї відмічає­ться приступоподібно виникаючий страх захворіти психічно і зробити щось погане собі і дитині. Причин появи приступів визначити не може: «Мабуть, вони різні». Під час приступів виникає гостра внутрішня боротьба з ними і ряд тяжких нейровегетативних явищ: серцебиття, утруднене дихання, іноді посилене сечовиділення, рідше часті випорожнення; може схуднути під час при­ступу, що триває 2—3 дні, на 2—3 кг, бо майже нічого не їсть і не п'є. Історія захворювання: в 7 років злякалася психічнохворого, який напав уве­чері на дітей, що гралися. Тоді пережила всі психічні і соматовегетативні явища, зв'язані зі страхом, вночі не спала, плакала. Потім заспокоїлася, але іноді згадувала про пережите і боялася «настання страху». Коли хворій було 14 років, мати її подруги, яка захворіла психічно після пологів, у присутності хворої та своєї дочки спалила себе і дитину. У хворої знову виникли явища страху: вона почала боятися захворіти психічно і зробити з собою щось страшне. На другий день усе минулося, але лишився, за її словами, «страх страху», хоч і в приглушеному вигляді. Невдовзі й він зник. Одружилася, в 22 роки народила дитину. Пологи супроводилися значною кровотечею. Хвора ослабла, астенізувалася. На третій день після пологів пізно ввечері раптово відчула найгостріший страх збожеволіти і погубити себе й дитину. Відтоді такі приступи, які супроводилися всією гамою описаних соматичних явищ, почали виникати часто і тривали 1—2 дні. Не може точно вказати, що саме їх викликає. Зрідка, перед настанням страху, який звичайно виникає в пізні вечірні години, зранку відчуває якийсь психічний і соматичний дискомфорт. Іноді може купірувати приступ, що вже почався, з допомогою різних за­ходів (піти в гості, в театр), але це вдається не завжди. До лікаря не звер­талася протягом 6 років, «боролася з хворобою сама». Хвора гіпнозові не піддається. Лікувалася раціональною психотерапією і «трудотерапією». Другі нормальні роди (народження бажаної дівчинки) покращили стан хворої, приступи почали з'являтися рідше і стали значно слабшими.