Психічні прояви травматичного та посттравматичного стресів.

Раніше вже згадувалась різноманітність термінологій, яка характеризує клінічні прояви стресових і післястресових станів: “психічна травма”, “травматичний невроз”, “посттравматичний невроз” і багато інших. Це можна пояснити великою різноманітністю психічних, соматичних, неврологічних, соціальних проявів, а, головне, діапазоном їх меж – від легких функціональних порушень до стійких патологічних процесів. Скажімо, від легкого зниження настрою і працездатності, в одних випадках, до глибоких депресій і психічних захворювань – в інших. Тож фахівці, які залучаються до корекції і подальшої реабілітації цих станів це і психологи, і клінічні психологи, і лікарі різних спеціальностей. Не дивно, що в США, де досить розвинена система психологічної допомоги, прагнучи відокремити сфери впливів психологів і лікарів, виділили окремо ПТСП-синдром. Це лексикон психологів, в той же час неврози – це медичний термін. На Україні психологічна допомога населенню практично почала створюватись тільки за останнє десятиліття. Психічними, соматичними, сексуальними порушеннями традиційно займаються відповідні лікарі спеціалісти: психіатри, терапевти, сексопатологи, а сьогодні, напевно, ще й сімейні лікарі. З подальшим розвитком психологічної допомоги в нашій країні теж вже постало питання розмежування функцій і зміни термінологій, але сьогодні ще широко використовуються медичні терміни.

Які б терміни не використовувались ми можемо говорити, що надмірний стрес викликає у людини зміни в психічному і соматичному здоров’ї, соціальному статусі, які вимагають допомоги відповідних фахівців, психологів або лікарів. Для корекції цих станів і подальшої реабілітаційної допомоги треба добре знати їх клінічні прояви (психічні, соматичні, сексопатологічні та ін.).

В цій лекції ми розглянемо психічні прояви стресів і постстресових станів. Для підкреслення психотравматичного характеру стресів і постстресових станів на Україні широке використання отримав термін “психогенії”.

1. Поняття про психогенії або реактивні стани.

Термін «психогенії» був уведений в 1894 р. німець­ким психіатром К. Зоммером. Реактивні стани, або пси­хогенні захворювання,— це психічні розлади, що виникають у зв'язку з переживанням несприятливих (нега­тивних) ситуацій і обставин. При цьому мають значення не тільки зміст і характер зовнішніх обставин, а й склад особистості, преморбідні властивості хворого. Пережи­вання, що травмують психіку, можуть бути пов'язані зі втратою близьких і рідних, службовими і сімейними кон­фліктами, образами, кривдами, погрозами для життя і благополуччя. Терміном «психогенія» спочатку познача­лись переважно невротичні форми психічних порушень, і клінічні межі психогеній довгий час залишались нечіт­кими, а їх диференціальна діагностика була вкрай недо­сконалою через відсутність критеріїв для відмежування від інших захворювань. Ці критерії запропонував у 20-х роках XX ст. німецький психіатр К. Ясперс. Зводяться вони до трьох важливих умов: безпосередній зв'язок у часі психічних розладів з виникненням психотравмуючої ситуації; відтворення цієї ситуації в клінічній карти­ні психогенії — зв'язок із ситуацією за змістом; одужан­ня хворого в міру втрати актуальності психотравмуючої ситуації — зв'язок з ситуацією за перебігом. У ході по­дальшого вивчення психогеній до цих критеріїв були вне­сені поправки, які і нині мають для діагностики важли­ве значення. Як показали спостереження, психогенна ре­акція може не співпадати в часі з психічною травмою, а формуватися дещо пізніше — запізнілі реакції; не зав­жди психічна травма знаходить своє відтворення у змі­сті переживань; хвороба інколи має затяжний перебіг, хоча психотравмуючі обставини вже минули.

Новий етап вивчення психогеній пов'язаний з дослід­женнями І. П. Павлова з фізіології і вищої нервової ді­яльності. Відомі фізіологічні експерименти, в яких сим­птоми неврозів були відтворені і ліквідовані експеримен­тальне, дозволили обгрунтувати концепцію фізіологіч­них механізмів неврозів, відповідно до якої це захворю­вання слід розглядати як зрив вищої нервової діяльності внаслідок перенапруження подразливого, гальмівного процесів чи їх рухливості. Важливе значення для розу­міння неврозів у людини мало вчення про типи вищої нервової діяльності. Типологічні особливості значною мі­рою визначають форму неврозу. Істеричний невроз, на­приклад, спостерігається переважно в осіб з рисами художнього типу, особливо якщо ці риси поєднуються зі слабкістю подразливого і гальмівного процесів, власти­вою слабкому загальному типу. Говорячи про нервові зриви у людини, слід завжди мати на увазі, що сила травмуючого психіку впливу полягає в його індивідуаль­ному життєвому значенні для даної особистості.

Психогенії поділяють на неврози, невротичні реакції і реактивні психози. Для всіх них характерним є те, що психотравмуюча ситуація супроводжується неприємни­ми емоціями з негативним фоном. А самі негативні емо­ції за певних умов призводять до хворобливих станів. Чин­ник психологічний адресується до біологічних систем і стає, крім етіологічного, ще й патогенетичним чинником, що зумовлює клініку і перебіг захворювання. Механізм виникнення цих змін ми вже розбирали в попередніх лекціях.

У неврологічній клініці ці розлади відносять до функ­ціональних, але це не відповідає сучасному стану вив­чення психогеній. Адже сам термін «функціональний» передбачає зворотність симптоматики, що часто і буває. Але неврози — це по суті своїй органічні захворювання, бо зворотні зміни можуть стати незворотними і захворювання набуває затяжного характеру.