8. Співвідношення категорій “управління”, “менеджмент”, “адміністрування”, “керування”

Для позначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: «управління»; «менеджмент»; «адміністрування»; «керування» тощо.

«Управління» – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад: технічні системи; господарські системи; суспільні системи; державні системи тощо.

«Менеджмент» –це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

«Адміністрування» – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства. Це управлінська діяльність керівників і органів управління, яка здійснюється здебільшого через накази, розпорядження властиво командно-адміністративній системі".

«Керування» – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації. Це процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформулювати та досягти цілей організації.

9. Емпіричний підхід до менеджменту

Емпіричний (прагматичний) підхід. В основі цього підходу — вивчення й подальше поширення конкретного досвіду управління фірмами й військовими організаціями.

Його виникнення являло собою певну реакцію на недостатню практичну спрямованість ряду положень наукового управління.

Прихильники цього підходу не заперечують значення теоретичних принципів, але вважають більш важливим аналіз безпосереднього досвіду управління.

Такий аналіз, на їхню думку, дає змогу відшукати рішення, яке відповідає даному типу ситуації. Прихильники емпіричного підходу розробляють спеціальні методології оволодіння мистецтвом управління на основі конкретних управлінських ситуацій.

Вони виступають за професіоналізацію управління, тобто за перетворення управлінської праці на особливу професію.

З роботами вчених згаданого напряму пов'язане поширення термінів «менеджмент», «менеджер» у теорії і практиці управління.

Емпіричний підхід розглядає організацію як певний аналог успішних підприємств та полягає у поширенні галузевого або функціонального досвіду.

Найбільш яскраво технології емпіричного підходу виражені в системі освіти за стандартом MBA (Master of Business Administration), бенчмаркінгу.

Багато в чому на емпіричних позиціях ґрунтується професійна сертифікація, наприклад, за стандартами проектного менеджменту (Project Management, PM), інвестиційного аналізу (Certified Internal Investment Analyst, CIIA) та ін.

Саме з емпіричних позицій використовується прецедентний досвід у прийнятті рішень, застосовуються типові організаційні і функціональні схеми, здійснюється підбір персоналу, що "має успішний досвід аналогічної діяльності".

Система накопичення і передачі цього досвіду ґрунтується на типових рішеннях в типових ситуаціях.

Позитивне емпіричного підходу: дозволяє швидко реагувати на події; дозволяє швидко аналізувати ситуацію і приймати виконання; дозволяє впевнено себе почувати;дозволяє швидко знаходити плідні ідеї, оптимальні шляхи. Досвід — річ незаперечна.

Негативні та слабкі сторони: обмеженість, повне невігластво керівника; недорозвинене мислення, невміння здійснювати такі операції, як аналіз, синтез, абстрагування, індукцію, дедукцію.