7.4. Захист від рентгенівського випромінювання

Застосовувані в радіолокаційній апаратурі та в апаратурі диспетчерського контролю електронно-променеві трубки, магнетрони, клістрони, кенотрони, модуляторні лампи, що працюють при напругах вище 6 кВ, є джерелами «м'якого» рентгенівського випромінювання.

При технічній експлуатації радіоапаратури, живляча напруга якої вище 15 кВ, необхідно обов'язково використовувати захисні засоби для запобігання опромінення операторів та інженерно-технічних працівників рентгенівським випромінюванням, тому що при таких напругах рентгенівське випромінювання розсіюється в навколишньому просторі виробничого приміщення.

Санітарними нормами передбачені граничнодопустимі дози рентгенівського опромінення: для всього тіла людини упродовж тижня – не більше ніж 100 мр (міллірентген), тільки рук – 500 мр (80 мр на день). У суміжних приміщеннях з рентгенівською установкою доза опромінення у продовж тижня не повинна перевищувати 10 мр, а в близько розташованих будинках потужність дози не повинна перевищувати дозу нормального фону більш ніж на 0,01 мр за годину.

Захисні засоби повинні забезпечувати зниження дози опромінення до граничнодопустимої. Як захисні засоби від дії м'яких рентгенівських променів застосовуються екрани із сталевого листа (0,5-1 мм), освинцьованого алюмінію (3 мм), покритого оловом скла (8 мм) чи спеціальної гуми. Оглядові вікна в рентгенівських установках виконують із плексигласу (30 мм) чи покритого оловом скла.

Для запобігання розсіювання рентгенівського випромінювання по виробничому приміщенню влаштовують захисні огородження з різних захисних матеріалів, наприклад, свинцю чи бетону.

Як засоби індивідуального захисту при короткочасних роботах на рентгенівських установках застосовуються фартухи, рукавички, шапочки, виготовлені з покритої оловом гуми.

Методичні вказівки

Радіоактивні речовини й іонізуючі випромінювання небезпечні для організму, тому дуже важливо знати засоби захисту від них.

Вивчаючи розділ 7, слід звернути увагу на організацію робіт з радіоактивними речовинами, захист від випромінювання, на основні фактори, що впливають на ефект опромінення, на граничнодопустимі дози іонізуючих випромінювань.

Література: [6]; [9]; [24]; [28].

Контрольні запитання

Як виявляється вплив радіоактивних випромінювань на організм людини?
Як підрозділяються види опромінень?
Поясніть поняття одиниці "рентген".
Які граничнодопустимі дози іонізуючих випромінювань?
Який принцип захисту "відстанню" і "часом"?
Назвіть методи контролю радіоактивних випромінювань.
Які існують прилади для виміру радіоактивних випромінювань?
Які варто застосовувати індивідуальні засоби захисту від радіоактивних випромінювань?

Глава 5. Захист від шуму, ультразвуку, інфразвуку і вібрацій

5.1. Терміни і визначення шуму

Шум, вібрації, ультра- та інфразвук відносяться до шкідливих виробничих факторів, які при тривалому впливі на робітників можуть призвести до важких професійних захворювань. Часто ці фактори супроводжують один одного. В основі їхнього походження лежать механічні коливання, що поширюються в пружних середовищах. Мається визначена подібність у впливі шуму, ультра- та інфразвуку і вібрації на організм людини, хоч і спостерігаються деякі значні відмінності. Певною мірою подібні фізичні закономірності, що визначають методологію захисту від впливу цих шкідливих виробничих факторів.

Шум – безладне поєднання небажаних для людини звуків, що заважають трудовій діяльності чи відпочинку.

Звук – хвильовий механічний рух частин пружного середовища з частотами коливань від 16 до 20 000 Гц. Діапазон частот понад 20 кГц відповідає ультразвуку, а нижче 16 Гц – інфразвуку.

Вібрації – механічні коливання елементів конструкцій, устаткування, машин, споруджень, що поширюються в пружних середовищах і впливають на людину при поверхневому контакті.

Звуковий тиск – надлишковий тиск (зміна тиску порівняно з рівноважним станом), що виникає в повітряному середовищі при проходженні через нього звукових хвиль.

У найпростішому випадку

де – амплітуда звукового тиску, Па; f – частота, Гц; t – час, с.

Інтенсивність звуку – це являє собою середній потік енергії у певному місці простору в одиницю часу через одиницю поверхні, нормальної до напрямку поширення звуку:

де I – інтенсивність звуку, Ут/м²; – середньоквадратична величина звукового тиску, Па; , – відповідно миттєве і середньоквадратичне значення коливальної швидкості частинок у звуковій хвилі, м/с; – щільність середовища, ; с – швидкість звуку в середовищі, м/с.