7. Рівновага споживача: ординалістський підхід
Порядковий (ординалістський) підхід до корисності передбачає можливість оцінювати тільки те, якому набору благ віддається переваа, а не кількісну різницю корисності. Тобто споживач може упорядковувати різні набори благ відповідно до власних смаків.
Аксіоми стосовно споживчих переваг, які лежать в основі порядкового підходу:
- переваги вже сформувалися
- переваги транзитивні
- усі товари бажані, споживачі завжди надають перевагу більшій кількості будь-якого товару меншій.
8. Аналіз попиту
Попит (англ. demand) - це платоспроможна потреба, яка передбачає не лише бажання, а й змогу придбати певну кількість товару при кожному з можливих рівнів цін в деякий період часу.
Індивідуальний попит відображає бажання і можливості окремого споживача, а ринковий попит є загальним віддзеркаленням попиту на товар з боку всіх споживачів.
Величина попиту - це кількість товару, яка споживачі бажають і готові придбати впродовж певного проміжку часу за конкретною ціною. Залежність величини попиту від різних чинників називають функцією попиту. ЇЇ загальний вигляд такий:
QD= f (Р, Pj, Р2, ... , Е, R, N, T, X),
де QD - величина попиту на даний товар;
Р, Pj, Р2 ... - ціни даного товару та пов'язаних з ним товарів; Е - очікування споживачів щодо 'їхніх доходів, майбутніх цін та ін.;
R - грошовий дохід споживачів; N - кількість споживачів; T - смаки й переваги споживачів; X - інші чинники.
Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни. Математичним виразом закону попиту є функція попиту: QD=f(P), де QD – обсяг попиту на товар, D – попит, P– ціна товару. Лінійна функція попиту описується рівнянням: QD=a–b·P. Ціна є основною детермінантою попиту, зміна якої спричиняє зміни в обсязі попиту, що графічно відповідає руху між точками на даній кривій попиту (рис. 2.2).
Нецінові
детермінанти попиту спричиняють зміни
у попиті, що графічно відповідає зміщенню
всієї кривої попиту: праворуч-вгору,
якщо попит зростає, і ліворуч-вниз, якщо
попит скорочується (рис. 2.3). Нецінові
детермінанти являють собою основні
мотиви споживчого попиту. До нецінових
детермінант попиту відносяться: смаки
і уподобання споживачів; доходи
споживачів; ціни сполучених товарів;
кількість споживачів на ринку; очікування
споживачів відносно майбутніх цін.
З
врахуванням нецінових детермінант
попиту функція попиту може бути
представлена формулою: QD = f(P, ND) , де ND –
нецінові детермінанти попиту.
9. Реакція фірми монополіста на встановлення верхньої межі ціни, податків і субсидій. Економічні та соціальні втрати від монополії.
Реакція монополії на встановлення верхнього рівня межі ціни, податків і субсидій. Одним із способів регулювати монопольну владу полягає в тому, щоб встановлювати «стелю» для ціни, яку може призначити монополія. Гранична ціна має бути не нижче за ціну, відповідну випуску, при якому Mr=lrmc. Неминучим наслідком встановлення граничної ціни на конкурентному ринку є виникнення дефіциту.
При недосконалій же конкуренції фірмі «стеля» цін перешкоджає призначенню монопольної ціни. Примітне те, що в цьому випадку фірма поводиться так, як якби вона була повністю конкурентною фірмою. Фірма може збільшити пропоновану кількість товару, проте в результаті все одно може з'явитися дефіцит. Податок на випуск повністю конкурентної галузі з незмінними витратами повністю відіб'ється в ціні товару: повністю оплачується покупцями.
Монополія ж перекладає меншу частину податку, чим порівнянна з нею конкурентна галузь. Причина в тому, що монополія пристосовує свій випуск до приростів граничних витрат уподовж кривий граничного доходу, а не до кривої попиту. Крива граничного доходу завжди нахилена крутіше кривою попиту. Це означає, що збільшення граничних витрат, викликане податком, приводить до скорочення випуску, наполовину меншого, ніж те, яке було б для конкурентної галузі.
Вивід і всього вище сказаного полягає в тому, що монополії в порівнянні з досконалою конкуренцією перекладають на споживачів меншу частину як податків, так і субсидій. Це витікає з того факту, що граничний дохід монополіста знижується швидше, ніж ціна його товару.