Політекономія

1. Економічне зростання, його типи, фактори та рушійні сили

Довгострокове економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики держави.

Економічне зростання вимірюється двома способами (рис. 3.33):

1) збільшенням загального обсягу реального ВНП або НД в цілому і в розрахунку на душу населення протягом певного часу (за рік); у грошових показниках;

2) збільшенням ВНП чи НД в розрахунку на душу населення в процентах, тобто темпами приросту.

Рис. 3.33. Економічне зростання і методи його вимірювання

Розрізняють три типи економічного вростання:

- екстенсивний, який полягає в тому, що збільшення обсягу виробництва досягається в основному за рахунок залучення у виробництво додаткових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів при незмінній продуктивній силі праці.

- інтенсивний має місце тоді, коли збільшення обсягу виробництва відбувається за рахунок раціонального використання всіх видів ресурсів. Воно пов'язане з упровадженням нових технологій і підвищенням продуктивності праці. Це означає, що зменшуються затрати ресурсів на виробництво одиниці продукції.

- змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи. Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вважати змішаним. Залежно від того, які фактори превалюють, можна говорити про переважно інтенсивний чи екстенсивний типи.

Рис. 3.34. Типи і фактори економічного зростання

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1) абсолютного приросту реального обсягу виробництва

2) темпу приросту

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на три групи:

1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру, яка включає: природні ресурси у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капіталу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний рівень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення; організаційні чинники тощо;

3) чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу на* ціонального продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.

Джерелами економічного зростання є:

- економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;

- зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП.

2. Суть і етапи розвитку світового господарства

Світове господарство - це сукупність національних економік ї особливої сфери суспільно-виробничих зв’язків, які виходять за територіальні межі окремих країн і називаються міжнародними економічними відносинами. МЕВ – це система економічних відносин між різними країнами світу, найважливішим елементом якої є міжнародне, науково-технічне, виробниче співробітництво, світова торгівля, вивіз капіталу і міжнародний кредит, міжнародна міграція робочої сили і міжнародні валютні відносини. Всі елементи взаємопов’язані, взаємопереплетені і є похідними від відносин, які виникли на національному рівні. Світове господарство склалося на початку 20 століття в результаті тривалого історичного розвитку ТС поглибленого міжнародного поділу праці, неухильного включення національних економік в загальну систему світо-господарських зв’язків, що стало наслідком розвитку цього суспільного виробництва. Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була міжнародна торгівля. Після ІІ Світової війни напрямками розвитку процесу включення національних економік в світове господарство зв’язків стали:

- послаблення митних і адміністративних бар’єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили;

- посилення тенденції до інтеграції національного господарства окремих регіонів. Сьогодні в світі існують близько 20 інтеграційних об’єднань серед яких найбільш розвиненою формою є Європейський союз, а найбільшим – АТЕК;

- розширення масштабів і видів діяльності транснаціональних операцій: ТНК і перетворення їх в провідну ланку міжнародного обігу;

- підвищення ролі і значних наднаціональних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій: СОТ, МВФ;

- посилення ролі держави у сфері МЕВ;

- безпосередньо участь урядових органів, особливо в Західній Європі в розробці і здійсненні на практиці різних проектів погодження політики між різними країнами у фінансовій, податковій, валютній, кредитній, сільськогосподарській і митній галузях.

3. Сутність і умови виникнення конкуренції. Методи і способи конкурентної боротьби

Конкуренція – це категорія товарно-ринкової економіки, виникла з появою простого товарного виробництва, особливого розвитку набула при переході до крупного товарного виробництва, а в 20 столітті в усіх країнах світу свідомо використовують як рушійна сила соціального і економічного прогресу. Конкуренція – це економічна боротьба, суперництво між відокремленими виробниками продукції, послуг щодо задоволення своїх інтересів пов’язаних із продажем продукції одним і тим самим споживачам. Основне завдання конкуренції завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти конкурентів і забезпеченням отриманням сталого прибутку. Суть проявляється у її функціях, видах, формах і методів. Функції конкуренції:

- є засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництва;

- конкуренція примушує товарних виробників знижує індивідуальні витрати виробництва, а для цього вимагає від підприємців постійно працювати над вдосконаленням технічної бази виробництва, шукати шляхи економії сировини, шляхи підвищення продуктивності праці;

- стимулює підвищення якості продукції особливо в умовах НТР (науково-технічної революції)

- формує ринкову ціну, яка врівноважує в собі попит і пропозицію

Виконуючи ці функції конкуренція забезпечує зростання економічної ефективності виробництва, підвищення його технічного рівня, вдосконалення якості і структури суспільного виробництва. Разом з тим для неї характерні негативні риси:

- розорення дрібних виробників крупними капіталістами;

- розорення одних, і збагачення інших;

- посилюється соціальна несправедливість;

- загострюється інфляція і безробіття.

Умови конкуренції:

- наявність на ринку великого числа незалежно діючих виробників будь-якого конкретного товару чи послуги;

- свобода вибору господарської діяльності виробниками;

- відповідність між попитом та пропозицією;

- наявність ринку засобів виробництва.

Методи і способи конкурентної боротьби. За методами розрізняють:

- цінову

- нецінову

- недобросовісну.

Цінова передбачає продажу товарів за цінами нижчими ніж у конкурентів. Способи такої конкуренції:

1) зменшення ціни за рахунок зниження витрат виробництва;

2) за рахунок зменшення власного прибутку.

Нецінова має місце коли перевага над конкурентом досягається за рахунок нецінових факторів. Її способи:

1) підвищення якості продукції ( мова йде про сурове дотримання технологічної дисципліни)

2) реклама

3) умови пов’язані з продажем товарів

Нечесна конкуренція (недобросовісна) являє собою діяльність господарюючих суб’єктів спрямовану на одержання комерційної вигоди і забезпеченням домінуючого становища на ринку шляхом обману споживачів, партнерів, державних органів. Способи:

1) дезінформація з боку виробника споживачів і господарюючих суб’єктів про товар, а саме про їх споживчі властивості (клас, сорт, якість)

2) використання товарного знаку, фірм енного найменування або маркування товару без дозволу суб’єкта на ім’я, якого вони зареєстровані

3) поширення компрометуючої інформації про товари свої конкурентів

4) деякі фірми даються до заходів тиску на постачальників ресурсів (на банки, щоб вони відмовляли конкурентам у постачанні сировини і наданні кредитів)

5) деякі фірми шляхом підкупу встановлюючи більш високі оклади переманюючи провідний персонал фірми-конкурентів

6) одним із проявів нечесної конкуренції в зовнішній економіці є демпінг цін (- це продаж товарів за цінами, які нижчі за конкурентні ціни за умови коли низький рівень цін обумовлюється відповідним рівнем витрат цього виробництва)

4. Заробітна плата та її функції. Форми і системи заробітної плати

Трудовий капітал сучасного підприємств – це наймані працівники, які мають особисту свободу, виходячи на ринок праці продають свою робочу силу. Підприємець наймає працівника, керуючись майбутньою граничною корисністю. При цьому масштаби і методи найму залежить від стратегії фірми, можливостей підготовки і перепідготовки, ситуації на ринку праці (внутрішні та зовнішні). Наймання здійснюється різними способами: спеціалістів – через агентства працевлаштування або державні, або приватні; за об’явами, рекламними проспектами, на конкурсній основі. Найм робочої сили здійснює кадрова служба підприємства, як і любий товар. Робоча сила має 2 властивості: вартість і споживча вартість.

У відповідності із резолюцією прийнятою міжнародною конференцією зі статистики праці. Вартість робочої сили – це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили, вона складається із витрат пов’язні з використанням робочої сили і забезпечення необхідного її відтворення. Вона зумовлена обсягом життєвих благ необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Крім того на вартість робочої сили впливають результати праці власника робочої сили. На ринку праці вона формується через порівняння результативності праці і її корисності з урахуванням витрат на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує цінність послуг праці для покупця-підприємця і з витрати потрібними для відтворення робочої сили. В сучасних умовах вартість робочої сили включає:

- безпосередня заробітна плата (тарифний заробіток, посадовий оклад, премія, надбавки)

- натуральні виплати, які надаються працівникам підприємства

- витрати на професійне навчання

- витрати на утримання громадських служб

- витрати роботодавців на соціальне забезпечення працівників

- встановлені законом внески на соціальне забезпечення

- добровільні або договірні відповідно до колективних угод внески в систему соціального забезпечення і приватне страхування

- безпосередні виплати працівникам відсутніх на роботі через хворобу, нещасний випадок

- вартість санітарного і медичного обслуговування

- вихідна допомога ( - це виплати у зв’язку із закінченням строку трудового договору)

- витрати на професійну підготовку і підвищення кваліфікації персоналу

- витрати на соціально-побутове обслуговування

- податки, які розглядаються як витрати на робочу силу

Сукупність життєвих засобів виражені у грошовій формі і необхідні для відтворення робочої сили визначає ціну робочої сили, залежно від стану ринку праці, від кон’юнктури на нього попиту і пропозиції робочої сили, ціна робочої сили може відхилятися від її вартості , кон’юнктура ринку праці може змінюватися викликаючи відповідні коливання ціни робочої сили. Звідси заробітна плата – це грошове вираження вартості і ціни робочої сили, що виступає у формі заробітку виплаченого власником підприємства працівнику за виконану роботу. Заробітна плата – це плата, яку одержує власник робочої сили за свою працю, її якість, кількість або ціна, що платить підприємство працівникові за використану його робочу силу. Вона визначається особистим трудовим внеском працівника, залежно від кінцевих результатів роботи підприємства і регулюється податками. На стадії купівлі робочої сили заробітна плата – є ціною робочої сили. В процесі праці – це винагорода за працю, її кількість і якість. Після процесу праці – це особистий сімейний дохід.

Серед різних груп працівників існує диференціація заробітної плати за їх здібностями, рівнем освіти, видами робіт, уподобаннями, а також через конкуренцію на ринку праці. Розрізняють основну і додаткову заробітну плату. Основна – це посадовий оклад, тарифна ставка, відрядна розцінка, а також доплати встановлені законодавством. Додаткова залежить від кінцевого результату діяльності підприємства або фірми і виступає у ролі премій, винагород, заохочувальних виплат. Сьогодні існують такі форми оплати праці:

- почасова

- відрядна

- контрактна (безтарифна)

Форми включають в себе системи:

- почасова передбачає оплату праці залежно від опрацьованого часу, найчастіше використовується у випадках, коли результат не піддається точному обліку або незалежно від зусиль працівника (електрик):

1) проста почасова

2) почасова преміальна

- відрядна передбачає оплату праці залежно від кількості виробленої продукції , використовується коли є можливість точного обліку обсягу виконаних робіт, є значні замовлення на виготовлення продукції , існує гостра необхідність у збільшенні випуску продукції по всьому підприємстві. Її системи:

1) пряма відрядна – це оплата праці за виконання певних робіт

2) непряма відрядна – застосовується для допоміжних працівників, заробітна плата яких залежить від результату праці основних робітників, що обслуговуються ними

3) відрядно-преміальна – за виконання норм виробництва виплачується пряма відрядна, а за перевиконання виплачується премія

4) відрядно-прогресивна – при ній заробіток робітника визначається при виконанні норми виробітку як при прямій відрядній за встановленими розцінками, а при перевиконанні норми прогресивно збільшується доплата до основної відрядної розцінки. Її недолік: заробітна плата зростає швидше, ніж продуктивність праці

5) акордна – при ній розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконаних робіт і визначається термін виконання

- контрактна або безтарифна – базується на укладанні особистої форми договору між роботодавцем та виконавцем в якому обумовлюється режим умови праці, права і обов’язки сторін, рівень оплати праці

Контрактна форма – це не тарифна оплата праці, погодинна і відрядна базується на тарифній системі. Тарифна система включає в себе тарифно-кваліфікаційні довідники ( - це нормативні документи у яких всі види робіт, які виконуються на підприємстві діляться на групи в залежності від їх складності); тарифні сітки (служать для визначення співвідношень оплати праці робітників різної кваліфікації, які виконуються роботу різної складності, тарифна сітка складається з певної кількості розрядів і відповідним їм тарифних коефіцієнтів; тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації і складність роботи; тарифний коефіцієнт показує у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікації робочих вища оплати праці робочого І розряду; тарифна ставка – це абсолютний розмір оплати праці, різних груп і категорій робітників за одиницю часу); схеми посадових окладів.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна – це сума грошей, яку отримує працівник за виконання роботи. вона залежить:

1) попит на робочу силу

2) індивідуальних здібностей працівника

3) від кінцевих результатів діяльності підприємства

Реальна – це сукупність товарів і послуг, які може придбати працівник за отриману ним номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата прямо пропорційна номінальній заробітній платі і обернено пропорційна рівню цін на товари і тарифи на послуги.

Індекс реальної заробітної плати = Індекс номінальної заробітної плати/Індекс цін

У разі стрімкого зростання цін і повільного збільшення номінальної заробітної плати, реальна купівельна спроможність 1 грошової одиниці різко зменшується. На динаміку реальної заробітної плати впливаються фактори протилежної спрямованості:

1) підвищуючи: а) зростає потреба найму працівників

б) зміна кваліфікації і зростання ціни на робочу силу

в) позитивна динаміка номінальної заробітної плати

г) низький рівень інфляції

д) зростання ВВП і національного доходу країни

2) знижуючи: а) наявність і кількість безробітних (падає попит на робочу силу)

б) зростає ціна на товари

в) інфляція та висока шкала податків

г) фактори із зменшенням обсягів виробництва

Від факторів, які впливають на реальну заробітну плату значною мірою залежить, яким чином заробітна плата виконує свої економічні і соціальні функції:

1) відтворюючу

2) стимулюючу

3) мотиваційну

4) регулюючу

5) стабілізуюча

6) соціальна

Через названі функції розкривається функціонально-економічна і соціальне призначення заробітної плати, для суспільства здійснюється регулювання оплати праці. Основними цілями регулювання є:

1) забезпечення кожного працівника життєво необхідного рівня споживання

2) збереження реального рівня заробітної плати

3) встановлення тісного взаємозв’язку заробітної плати і продуктивності праці: темпи зростання продуктивності праці повинні перевищувати темпи зростання заробітної плати

4) досягнення належної відповідності різних рівнів заробітної плати щоб підтримувати в суспільстві соціальну справедливість, економічну і політичну стабільність держави має регулювати рівень заробітної плати. Особливої уваги потребує регулювання мінімальної заробітної плати, яка не може бути нижчою за мінімальну вартість робочої сили і яка є гарантованою державою соціально мінімальною не тарифікованою оплату праці. Мінімальна заробітна плата як державна соціальна гарантія може здійснюватися в різноманітних формах в законодавчо-правовій (вартісній та натуральній), організаційній та інформаційній. Заробітна плата – це встановлений державою розмір заробітної плати менше за яку не може одержувати працівник за фактично виконану ним повну місячну норму праці (робочого часу). Соціальна норма є нижчою межею вартості робочої сили, яка виконує найпростішу працю за нормальних умов виробництва, основна функція стимулювання власника робочої сили до участі у праці. Розраховується у грошовій формі і встановлюється законом.

5. Види конкуренції: чиста, монополістична і олігополістична. Антимонопольне законодавство.

В економічній літературі виділяють такі основні види конкуренції:

І. Внутрішньогалузева і міжгалузева

Внутрішньогалузева – це конкуренція між підприємствами однієї і тієї ж галузі за більш вигідні умови виробництва і реалізації продукції, а саме за умови, забезпечують додатковий прибуток. В результаті індивідуальні витрати зводять до суспільної, індивідуальної вартості до ринкової, яка реалізується в ринковій ціні

Ціна ринкова = C+V+P, де C, V – витрати на виробництво, P – прибуток

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між підприємствами різних галузей за найбільш вигідні сфери вкладання капіталу за більш справедливий розподіл додаткової вартості, яка полягає в дотриманні принципу: рівновеликий капітал – рівновеликий прибуток. В результаті цієї конкуренції з’являється середня норма прибутку, середній прибуток, ціна виробника.

середня норма прибутку = Сума m/ Сума (C+V) * 100%, де m-додаткова вартість, (C+V) – авансований капітал

середній прибуток = (C+V) / 100%

ціна виробника = C+V + середній прибуток

ІІ. довершена (досконала, вільна) і недовершена

Довершена конкуренція має місце тоді, коли на ринку існує багато виробників однорідної продукції, існує вільний доступ до ринку, покупці мають великий вибір товарів, ринкова ціна формується під впливом попиту та пропозиції при цьому не потрібна реклама, не потрібний контроль за цінами з боку держави, продукція збувається шляхом ринкового обміну або за допомогою бірж.

Недовершена має місце тоді, коли на ринку є невелика кількість продавців певного товару і доступ для інших закритий або затруднений. Виступає в таких формах:

1) монополія – ситуація коли в країні існує єдине підприємство, яке виробляє єдиний продукт при відсутності конкурентів, доступ для інших закритий, а бар’єрами можуть виступати авторські права, патенти, ліцензії. На такому ринку встановлюється монопольно висока ціна

2) монопсонія – ситуація, коли на ринку існує єдиний покупець, це дає йому можливість знижувати ціну і отримувати надприбутки (ринок зброї)

3) олігополія – має місце тоді, коли на ринку існує невелика кількість продавців певного товару в своїй діяльності вони залежать, існують відмінності в якості продукції або вони зовсім відсутні, доступ для інших затруднений. Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у дану галузь із-за обмежених ресурсів, які вже приватизовані

4) олігопсонія – має місце на ринку, коли є невелика кількість покупців певного товару, обмежуються закупівлі, узгоджуючи ціни олігопсоністи викликають зниження ціни, забезпечуючи собі мозольні прибутки (великі промислові фірми скупають продукти у фермерських господарствах, диктуючи свої ціни)

5) монополістична конкуренція має місце, коли на ринку існує велика кількість продавців ідентичних товарів, які відрізняються упаковкою, розфасовкою, існує вільний доступ до ринку, покупець має широкий діапазон цін. При такій конкуренції необхідна реклама і контроль з боку держави, який полягає у забезпеченні відповідності реклами фактичній якості товару.

Антимонопольне законодавство.

Існування конкуренції загрожує монополії. В широкому розумінні монополія – це така ситуація, за якого кількість продавців стає настільки малою, що кожний продавець не може впливати на загальний обсяг пропозиції і на ціну продукту. Загроза монополії, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво, монополісти маніпулюють цінами для власної вигоди і для школи суспільства в цілому, а тому важливе значення має критерій оцінки ступеня монополізації, тобто частка однієї фірми або групи фірм у виробництві і реалізації продукції. У світовій практиці прийнято вважати, що домінуючий стан підприємства виникає тоді, коли на одне підприємство припадає понад 1/3 загального обороту на ринку , на 3 менше понад ½ і на 5 і менше – понад 2/3. У господарюючій практиці України монополістом слід вважати тих учасників ринку, частка яких складає понад 70%. Захист конкуренції є однією з економічних функцій держави. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольного регулювання і конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування і припинення діяльності підприємств, а також регулювання вибіркового контролю з боку виконавчої влади в тому числі і через аудиторську перевірку.

Законодавчу заборону або обмеження картельних угод вперше було впроваджено в США в 1891 році «Антитрестовський закон Шермана або Хартія економічної свободи» за типом американської, було прийнято в першій половині 20 ст. у Великобританії, Італії, Франції. Наприкінці 80-х років в країнах Східної Європи. В Україні закон про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності був прийнятий в 1992 році згідно із яким караються дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод допуску на ринок інших та встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Монопольним вважається таке підприємство, коли його частка на ринку перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати конкуренцію.