Розділ 2 Боротьба селян і козаків під керівництвом Наливайка на Волині і Білорусі

Здавна, з часів утворення Кримського ханства, гостро постало питання захисту південноросійських рубежів від набігів кримських татар, які руйнували російські землі, спалювали села і навіть міста, вбивали і забирали в неволю десятки тисяч людей. З часом до набігам кримських татар додалися спустошливі завойовницькі походи турецьких військ, тому що Кримське ханство стало васалом могутньої в той час Османської імперії. Населення південних районів України почало створювати перші загони самооборони. Загони відбивали набіги ворога, набували необхідний бойовий досвід.

Після входження українських і білоруських земель до складу Великого князівства Литовського і Руського ситуація майже не змінилася - центральна влада не могла по-справжньому надійно захищати південні рубежі держави, які все так само страждали від набігів татар і турків. Загони самооборони міцніли і посилювалися. Поступово їх стали називати козаками. Козаки перетворилися на самостійну потужну військову силу. Вони вважалися підданими Великого князівства Литовського і Руського, але Великий князь їх майже не контролював [22, c. 87].

Головною козацькою фортецею стала Запорізька Січ, розташована на острові Хортиця в пониззі Дніпра. Сама назва Запорізька Січ виникло через те, що сама фортеця розташовувалася нижче знаменитих Дніпрових порогів, а також була добре укріплена стволами зрубаних дерев - засіками. Козаки стали вибирати свого гетьмана, полковників та інших керівників. Виникло поділ Запорізького війська на полки, курені та інші загони. Козаки були досвідченими, професійними воїнами, добре володіли вогнепальною і холодною зброєю, майже все своє життя проводили в нескінченних війнах, якими було так багато цей неспокійний час. Найкраще побут і бойова молодецтво козаків описана у М.В.Гоголя в його повісті "Тарас Бульба". Козаки були православними і своїм головним завданням вважали захист російських людей і православної віри. Більшість жителів України також вважали себе козаками і в особистому плані були більш вільними, ніж жителі Білорусі.

У Білорусі ж посилювалося кріпосне право. Населення терпіло потрійний гніт - з одного боку їх гнітила місцева шляхта, з іншого ж литовсько-руська шляхта поступово починала ополячувати і все частіше переходила на польську мову. До того ж білоруські селяни були православними, а шляхта все частіше переходила в католицтво. Селян, навіть дітей, змушували постійно виходити на толоки та ґвалт - примусові роботи (сінокоси, збирання врожаю, ремонт панських замків і доріг). За ці роботи селянам нічого не платили, люди не встигали обробляти свою землю. Крім того, різко підвищилися продуктові оброки - селяни мали віддати пану стільки продуктів і грошей, скільки він сам встановлював. Крім цього селяни повинні були платити податок і державі. Білоруси були одними з найбідніших людей в Європі. Голод і хвороби забирали тисячі життів. Часом в ровах ховали цілі сім'ї. Щоб зробити народ покірним, шляхта йшла на найжорстокіші звірства. Так, за самовільну рубку бортного дерева селянину розрізали живіт, прибивали кишку до деревного стовбура і під загрозою смерті примушували ходити навколо дерева. Кишки намотувалися на стовбур, і нещасний помирав у страшних муках. Біля села Прибитки недалеко від Гомеля досі стоїть сосна, яку використовували для цих страшних тортур. Діставалося навіть дітям. Іноді пани били їх за найменшу провину, а то й зовсім просто так. Ось що писали у скарзі селяни в земський суд Слонима: "Гришка ... пропагує 2 червня дітей наших, які були пастухами, на поле конем потоптав, а інших пугамі бив ... ... на синові Парфьонов - Михайла на хребті рани сині , пугою биті ... А на дитині Костеневе - Денисе, на лівій нозі, на гомілки рана кривава. Це молодший дитина, яку Гришка конем потоптав ". Непросто жилося і городянам. Взагалі ж положення білоруських селян було дуже важким [23, c. 129]. Це відзначали і іноземці, і навіть самі поляки. Ось що писав у своєму донесенні імператорові посол Священної Римської імперії барон Герберштейн: "Народ бідний і пригнічений важким рабством". З ним згоден Руджієро - нунцій (посол римського папи): "Сміливо можна сказати, що в усьому світі не знайдеться більш бідолашного і бідного селянина, ніж селянин Великого князівства Литовського". Так само вважали і самі поляки. Ось що сказав єзуїт Петро Скарга: "... пани не тільки відбирають у бідолашного селянина все, що їм зароблено, а й вбивають його, якщо захочуть і як захочуть". Польський письменник Старовольський з сумом підтверджує: "У країні немає нічого, крім дикого рабства, яке віддало людини в повну владу його пана".

Білоруси, рятуючись від панської неволі і голоду, бігли на південь, в Запоріжжі. З'явилися цілі білоруські курені, які так і називалися - Могильовський курінь, Пінський курінь. Чимало в Запоріжжі перебирають і російських людей, також рятувалися від кріпосного гніту. Тому Запорозьке козацтво - яскравий приклад єдності росіян, українців і білорусів, явище загальноросійського значення.

У 1569 році литовська шляхетська верхівка, підтримана і православної білоруської шляхтою, побоюючись возз'єднання Великого князівства Литовського і Руського з дедалі більшим Російським царством, уклало в місті Любліні унію з Королівством Польським. Утворилася нова держава - Річ Посполита, що складається з власне Королівства Польського і сохранявшего автономію Великого князівства Литовського і Руського. Литовська шляхта пішла на це перш за все тому, що сподівалася зберегти привілеї, якими володіла у зв'язку з сповіданням католицтва. А православні білоруські пани, звиклі до шляхетської анархії і вольниці, боялися, що в Російському царстві вони втратять багато зі своїх прав. Значна частина українських земель відійшла від Великого князівства Литовського і Руського до Польщі [15, c. 223].

Польська шляхта почала активно освоювати України, отримуючи від короля українські землі у володіння. Проникали поляки і до Білорусі. Вільних українців, які вважали себе козаками, стали передавати польським панам, які стали перетворювати їх на кріпаків. Повсюдно почалися гоніння на православну віру. Козаки взялися захищати селян від польських панів. То тут, то там почалися військові зіткнення.

У цей час стали загостряться відносини між Османською імперією та Річчю Посполитою. Зміцнілі козаки на своїх швидких гребних судах часто нападали на прибережні міста Кримського ханства і навіть самої Туреччини, відважно перепливаючи Чорне море. Тепер татари і турки думали не тільки про напади, а й про оборону. Османська імперія стала використовувати козачі набіги, як привід для погроз проти Речі Посполитої, погрожуючи великою війною.

Під приводом утихомирення козаків, щоб полегшити закріпачення українців і убезпечити від козаків панські маєтки в Білорусі, припинити пагони білорусів у Січ польський король провів запис козаків у спеціальні реєстри - в кожному полку в список потрапили тільки по 600 козаків, інших же переводили в розряд кріпаків. Майже половина козаків втратила свої права. Польська шляхта з подвоєною енергією взялася закріпачувати українців. Посилювався гніт і на білорусів [20, c. 513].

Особливо помітним було польське тиск на Поділлі. Син ремісника, уродженець подільського Гусятина Северин Наливайко бачив все це на власні очі. Подавшись в Запорізьку Січ, Наливайко став запорозьким козаком. Він брав участь у багатьох походах проти татар і турків і, будучи мужнім чоловіком, швидко заслужив повагою своїх товаришів, віртуозно володіючи бойовою зброєю. Северин Наливайко завжди був у гущі битв, проявляючи неабияку навіть для самих запорожців завзятість і відвагу. Серед його козаків було чимало і білорусів, які розповідали про важке життя в білоруських землях. З Білоруссю Наливайко пов'язувало і те, що він служив під керівництвом гетьмана Великого князівства Литовського і Руського Костянтина Острозького. Костянтин Острозький був останнім православним шляхтичем такого великого рівня. Він багато робив для збереження православ'я, засновував православні братства, школи, намагався зберегти на Білорусі місцеву російську культуру і православ'я. Але його сил було недостатньо, і з часом практично весь рід Острозьких перейшов в католицтво, з часом втративши свій вплив серед шляхти.

Це все добре знав Наливайко, і його особистий досвід показував, що польська шляхта набагато краще розуміє героїчний мову шабель, ніж мова принижених прохань. Крім того все частіше до Запоріжжя доходили чутки про те, що поляки намірилися спалити і саму Січ, знищити серце загальноросійської вольниці [8, c. 142].

З тисячним загоном запорожців Северин Наливайко 1595 року попрямував на Поділля. Його із захопленням зустріло місцеве населення, незадоволене засиллям прибувають з Польщі панів і ксьондзів. На Поділлі і Волині запалахкотіло багатотисячне козацько-селянське повстання. Пани і ксьондзи масово втікали до Польщі. Але все це не сподобалося козацькій старшині - тим козакам, які увійшли до числа реєстрових. Вони отримували від короля Речі Посполитої платню за службу, шляхетські звання і самі ставали панами. Проти Наливайко рушило військо з реєстрових козаків. Невеселі були козаки в двох арміях - де це було бачено, щоб козаки воювали один проти одного. Битви так і не відбулося - Наливайко зі своїми загонами, щоб уникнути братовбивчої різанини, рушив на Білорусь. Наливайко розумів, що тільки у випадку загального повстання всієї Західної Русі він може розраховувати на успіх.

У Білорусі в загін Северина Наливайка почали вливатися тисячі селян і міська біднота. Наливайко осадив добре укріплений Слуцьк. Слуцький замок, що обороняється польсько-литовською шляхтою, протримався всього три дні. Важливу роль при штурмі зіграли самі жителі Слуцька, які робили все, що могли, для перемоги Наливайко. Після Слуцька загони Наливайка розгромили загони шляхти під Копилов, пройшли через Бобруйськ і в грудні 1595 зайняли Могильов. Частину своїх сил під керівництвом козацького полковника Матвія Шавули Наливайко відправив у бік Гомеля. Панські маєтки навколо Гомеля і Пропойска (нинішнього Славгорода) зазнали спустошливих набігів. Білоруські селяни разом із запорожцями палили маёнткі, вбивали і виганяли знущаються над ними польсько-литовську шляхту [5, c. 165].

Події в Білорусі викликали тривогу у польсько-литовської знаті. Гетьман Великого князівства Литовського і Руського Кшиштоф Радзивілл направив проти Наливайко добре навчену вісімнадцятитисячному армію. У Наливайко в Могильові було всього 2000 козаків - іншу частину його війська становили білоруські селяни і городяни.

Основне битва відбулася під Могилевом на знаменитому Буйнічском поле. Тому самому полі, де в 1941 році майже на два тижні були припинені німецько-фашистські танкові колони, що рвуться в серці нашої країни. Започаткували з самого ранку бій тривав до пізнього вечора. Польсько-литовське військо тіснило загони Наливайка, і козачий отаман наказав скласти з возів тимчасову похідну фортеця, як це не раз робили запорожці. Завдяки його таланту і відвазі вороги так і не змогли здолати повстанців. Але, звичайно ж, Наливайко розумів, що Могильов йому не втримати. У Російському царстві уважно стежили за тим, що відбувається у сусідів, і вже готові були вкрити у себе загони повстанців, прийнявши мужнього отамана на російську службу. Була домовленість, що Наливайко перейде через кордон в Росію в районі Смоленська або Чернігова [3, c. 321].

Але Северин Наливайко воював не через грошей або спокійною ситого життя - напевно, він міг би зробити хорошу кар'єру в Російському царстві, але вважав за краще інший шлях - шлях боротьби за свободу свого народу. Як міг знаменитий козак залишити в біді своїх одноплемінників? Наливайко приймає непросте рішення - скориставшись тим, що так і не отримати над ним перемогу польсько-литовське військо відійшло до Новгородка, Северин прямує в бік Річиці. Польсько-литовські війська кинулися за ним в погоню, але тут їх підвели союзники - запрошені для боротьби з козаками кримські татари, замість того, щоб воювати з Наливайка, якого вони добре знали і побоювалися, почали грабувати околиці Новогрудка і Вільно. Це ще більше розлютило місцеве населення і шляхті коштувало великих зусиль утримати від повстання жителів околиць і припинити татарські безчинства.

Тим часом Северин Наливайко розправлявся зі шляхтою в Пінську, Річиці, Турові, Петрикові. По всьому Поліссю палали панські садиби, козаки палили кріпаки і боргові документи. Але у Наливайко залишалося зовсім мало козаків, а селяни хоч і були мужніми воїнами, але мало що розуміли в військовій справі.

Слава про Северина Наливайка широко поширювалася по всій Західній Русі. Дійшли до нього чутки і про те, що в Січі готові проголосити його гетьманом. Щоб поповнити свої загони досвідченими козаками, Наливайко знову йде на Україну [16, c. 657].

Там він стає гетьманом нереєстрових козаків і організовує ряд походів проти кримських татар, знову почали здійснювати свої набіги. Річ Посполита, побоюючись великої війни з Туреччиною, позбавляє козаків більшості їхніх вольностей і вимагає повного підпорядкування. Северин Наливайко відмовляється підкорятися і веде козаків на Польщу.

Остання битва козаків Наливайко відбулася під Лубнами на річці Сулі. Переважаючі польсько-литовські сили гетьмана Жолкевського в запеклій битві здобули перемогу. Козацька старшина підло захопила помічників Наливайко і передала їх полякам - Матвія Шавулу відразу закатували, а козака Панчоха жорстоко четвертували [19, c. 65].

Самому Северину Наливайко вдалося піти, але польсько-литовська влада робили все можливе, щоб дістати його в свої руки. Знову свою зрадницьку роль зіграла багата козацька реєстрова старшина - за шляхетські подачки вони захопили Северина Наливайка і передали його полякам. Щоб заспокоїти обурених цим козаків, поляки запевнили, що з Наливайко нічого не трапиться: "волос не впаде з його голови". Його просто відвезуть для переговорів до короля.

Северина Наливайка перевезли до Варшави, замурували в темниці, а потім разом з кількома наближеними йому козаками четвертували на варшавській площі при великому скупченні народу. Мужньо тримався Наливайко під час жорстокої страти - він знав, що вмирає за свободу своєї православної віри і свободу свого народу. Ця історія багато в чому надихнула М.Гоголя і стала основою при опис страти козаків у Варшаві, описаної в повісті "Тарас Бульба" - ті муки, яким був підданий син Тараса Остап, довелося винести легендарному запорожцеві Северину Наливайко.

Повстання Наливайка стало знаковою подією для Білорусі і всієї Західної Русі в цілому. Білоруси відчули себе людьми і зрозуміли, що можуть скинути вікове іноземне рабство. Пройде всього півстоліття і козацьке повстання Богдана Хмельницького завершить те, до чого прагнув Наливайко - через кров і подвиг дасть свободу частині України та стане важливим етапом на шляху звільнення Білорусі.