Тема 5. Менеджмент та маркетинг у підприємництві
5.1. Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва.
5.2. Система підприємницького управління.
5.3. Сутність та організація маркетингу.
Ключові терміни
Маркетинг, життєвий цикл товару, маркетингова діяльність, маркетингова програма, маркетингові дослідження, реклама, сегментація ринку, стимулювання збуту, стратегія маркетингу, менеджмент, оперативний менеджмент, стратегічний менеджмент, підприємець менеджер, концепції управління, методи управління, мотивація.
5.1. Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва
Менеджмент (англ. Manegement – управління, організація) – це сукупність метолів та форм управління виробництвом з метою одержання прибутку. Це діяльність з координації зусиль у процесі спільної роботи людей.
Менеджмент забезпечується через функціонування спеціального органу (особи) підприємства, що здійснює керівництво. Метою діяльності таких органів є вирішення питань для прийняття управлінських рішень, вміння узгоджувати дії людей з метою досягнення поставлених цілей.
Менеджмент на підприємстві залежить від його розміру, сфери діяльності, ситуації на ринку. загальної економічної і соціальної ситуації в країні. Якщо підприємство є достатньо потужним, займає значну частку на ринку, то звичайно сам керівник підприємства не в змозі сам здійснювати функції менеджера-управлінця, для цього в штаті працівників наймають ще одну особу, якій підпорядковані вже залежно від потреби певна кількість менеджерів низових ланок.
Управління – це процес збору, переробки, передачі інформації і впливу на об’єкт управління для забезпечення його ціленаправленої поведінки при змінних умовах. Функція (з лат. „діяльність, обов'язок, робота”) – призначення, роль, яку виконує, визначений інститут або процес. Управління викопує такі основні функції: планування, облік, контроль і організація, мотивація.
Планування – це сукупність методів, що забезпечує спрямованість зусиль у свого колективу на досягнення спільної мети; з двома його видами є стратегічне планування і планування реалізації стратегій.
Облік – збір і обробка інформації про діяльність підприємства.
Організація – процес створення структури підприємства, тобто його підрозділів, розподіл функцій та повноважень, забезпечення руху інформацій.
Мотивація – це процес вироблення і використання стимулів для ефективної взаємодії працівників, спрямованих на досягнення особистих цілей або цілей організму.
Контроль – перевірка відповідності функціонування підприємства, підрозділів чи окремих працівників, встановленим стандартам і вимогам.
Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.
Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог Господарського кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.
Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.
Загально можна виділити таку структуру управління підприємством:
Вищий рівень управління (інституційний) ТОР - вирішує питання стратегічного менеджменту (управління фінансами, ринками збуту тощо);
Середній рівень (функціональний) MIDDLE вирішує питання поточного управління відповідно до функцій менеджменту;
ПІ. Нижчий (низовий) рівень (технічний або операційний) LOWER – відбувається безпосереднє керівництво менеджерів виконавцями поставлених завдань.
Вищий рівень управління розробляє довгострокові плани, формує завдання для середнього рівня. Значне місце в інституційному рівні управління посідає адаптація фірми до змін ринкового середовища, управління відносинами між підприємством та зовнішнім середовищем. Вища керівна ланка може бути представлена президентом, генеральним директором, іншими членами правління.
Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших управлінців. Вони визначають проблеми виробничого, організаційного, фінансового характеру, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для управлінських рішень, що приймають менеджерами вищої ланки. Це – керівники окремих підрозділів, служб, відділів підприємства.
Нижній рівень управління підпорядкований середньому. До управлінців нижнього рівня відносяться виробничі майстри, бригади, керівники груп. Це вузькоспеціалізовані професійні менеджери, Що виконують чітко регламентовані обов'язки з виробництва, збуту, маркетингу, управління матеріальним постачанням тощо. Вони відповідальні за раціональне використання виділених їм матеріальних ресурсів, робітників, обладнання.
Така побудова організаційної структури забезпечує чіткість управління, використовує переваги вузької, поглибленої спеціалізації менеджерів. Проте водночас вона ускладнює визначення внеску кожного менеджера в загальний . результат підприємництва, його відповідальності за прийняті рішення.
На малих та середніх підприємствах управління має дещо іншу організаційну структуру. Менеджери таких підприємств більшою мірою стикаються з проблемами нестабільного зовнішнього середовища, з непередбачуваними результатами діяльності. Тому в малому і середньому бізнесі припускається виконання менеджерами одночасно декількох функцій управління, взаємозамінність окремих керівників.
Побудова організаційної структури управління в цій групі підприємств залежить від організаційно-правової форми підприємницької діяльності, відносин між власниками та управлінцями. За цих умов від підприємницьких здібностей менеджерів, їхнього вміння працювати як одна злагоджена команда, залежить ефективність управління. Тому організаційна структура управління в малому та середньому підприємстві будується за горизонтальним принципом.
Характерною рисою горизонтальної "структури управління є зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирішенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи. Це означає, що в малому і середньому підприємстві може не існувати суворого розмножування між управлінцями за рівнем їх повноважень та відповідальності. Лише декілька менеджерів вищої ланки мають у розпорядженні фінансові й трудові ресурси. Інші працюють спільно над вирішенням кардинальних питань. Завдяки цьому стає можливим досягнути таких переваг:
зменшення витрат на управління;
скорочення виробничого процесу;
підвищення ступеня реагування на вимоги споживачів і ринкові потреби.
Окремі групи управлінців можуть нести відповідальність за певні напрямки діяльності. У межах цих груп особистий успіх визначається вмінням працювати на стику різних функціональних процесів. Із фахівцями різних профілів є. Це означає, що підприємницьке управління має міжфункціональний характер.
Звичайно, якщо підприємство незначних розмірів, така організаційна структура управління є недоцільною і дорогою. В такому випадку вона може включати два або один рівень. Якщо це мікропідприємство, функції менеджменту виконує сам керівник. Ось чому так важливо, щоб керівник підприємства окрім глибоких економічних, правових знань, володів навичками менеджера (рис. 5.1.1, 5.1.2)
У світовій практиці систематизовано різноманітні моделі управління в такі 3 її види, які найчастіше зустрічаються, за національними особливостями:
- Американська – спрямована на особистий успіх у досягненні результатів підприємницької діяльності, схильна до ризику;
- Західноєвропейська – цінується вміння використовувати інституиійні основи побудови системи управління, індивідуалізм;
- Японська – опирається на індивідуальний успіх, підкріплений колективною працею.
Рис. 5.1.1. Основні сфери діяльності підприємця менеджера
Рис. 5.1.2. Функціональні обов’язки підприємця-менеджера