Тема №5 Давньогрецька культура

Стародавня Греція — період в історії Греції, який тривав від ІІІ тисячоліття до н.е. до римського завоювання в 2 столітті до н. е. Більшість істориків розглядають її як батьківщину світової демократії, західної філософії, основних принципів фізико-математичних наук, мистецтва театру, Олімпійських ігор тощо. Грецька культура мала могутній вплив на Римську, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу.

Міфологія

Грала об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури. Найдавнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу Геї (землі) і Урану (неба) з'явилися титани. Діти одного з титанів – Кроноса — боги на чолі із Зевсом у сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом. Гора Олімп вважалася помешканням верховних богів на чолі із Зевсом. Бог грому та блискавки Зевс став царем богів і людей, Посейдон — морів, океанів і всіх вод, Аїд — похмурого підземного царства, Гера (дружина Зевса) була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса — Деметра — богинею родючості, інша — Гестія — покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі. Богом війни був Арес. Гермес — спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровительницею тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровительницею жіночої цнотливості і охороницею вагітних. Аполлон — брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями — дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса — Афродіта — богиня любові і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс — найвеселіший серед богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися свята в кінці сільськогосподарського року — Діонісії. Крім олімпійських богів існувало безліч інших (переважно місцевих) богів.

Боги в мали людську подобу, володіли людськими бажаннями, думками, почуттями та людськими вадами. Крім безлічі міфів про богів існували легенди про героїв (напівсметних-напівбогів). Усі міфи і легенди складалися у цілі цикли, що стали надалі джерелом сюжетів для літератури, драматургії і скульптур. Паралельно із міфологією розвивалася культова практика — жертвопринесення і молитви, що проходили у храмах. Кожне місто мало бога — заступника. Афіна вважалася покровительницею Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні Олімпійські змагання. Місце головного святилища Аполлона — Дельфи. Досі до давньогрецької міфології не слабшає ні науковий, ні пізнавальний, ні естетичний інтерес.

Наука

Саме в античній культурі наука вперше в історії людства виділяється у самостійну сферу. Тут зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і вирішуються основні філософські проблеми (про походження Всесвіту, про природу людини). Традиція вважає Фалеса першим грецьким філософом, астрономом і математиком. Демокрит, що відстоював атомістичну («атомос» — неподільний) концепцію будови світу. У становленні діалектики величезну роль відіграв Геракліт, у постановці і глибокій розробці соціально-етичних проблем — Сократ. Його учень Платон став основоположником філософської школи, одним з найбільших філософів всіх часів. Аристотель — найзнаменитіший з енциклопедичних розумів, здійснив величезний вплив на філософські напрями Середньовіччя і Нового часу. Філософія Епікура свою задачу вбачала у звільненні людини від страху перед смертю і долею, він заперечував втручання богів у життя природи і людини. Історична наука Стародавньої Греції передусім асоціюється з іменем Геродота. Гідним представником медичних знань був Гіппократ. Його міркування про причини хвороб, про чотири темпераменти, про роль прогнозу при лікуванні, про морально-етичні вимоги до лікаря, здійснили великий вплив на подальший розвиток медицини. Клятва Гіппократа і сьогодні є моральним кодексом лікарів всього світу. З іменем Архімеда пов'язане відкриття одного з основних законів гідростатики, початок числення нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів.  Вивчалися вулканічні й метеорологічні явища, були відкриті мусони та їх практичне значення. Найбільшим науковим центром елліністичного світу була Александрійська бібліотека, що мала більш ніж півмільйона книг. Сюди приїжджали з усього Середземномор'я.

Освіта

У ході розвитку античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. Із цим ідеалом співвідносилася вся система виховання і освіти. Саме в полісах уперше в історії постало завдання навчання дітей. У Афінах хлопчики з семи років починали вчитися у нижчій школі, де навчали грамоті, літературі, починаючи з Гомера, музиці, арифметиці, малюванню. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії було вже у другому рівні початкових училищ — граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно у комплексі — палестрі. Завершувалася загальна освіта у гімназії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в таких науках: риторика, етика, логіка, географія та гімнастика. Після гімнасії можна було стати ефебом — учнем вищого навчального закладу. У Спарті контроль держави над розвитком особистості був жорстким. За переказами, новонароджених оглядали члени міської ради старійшин і відбирали тільки здорових дітей (кволих і хворобливих скидали в провалля). Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартанця від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчата, але у Спарті дитину відривали від сім'ї. Хлопців, починаючи з 12 років, ділили на загони, на чолі кожного загону ставився прен (старший і найавторитетніший хлопчик). Основними елементами навчання були: полювання, релігійні та військові танці, різноманітні фізичні вправи. Розумовий розвиток був особистою справою кожного спартанця.