Тема №11 Культура Нового часу: Раціоналізм та Просвітництво

Оформлення й поширення культури власне Нового часу припадає на XVII—XVIII століття. Цей період перебуває між революціями: його відкривають революції в Нідерландах (перемогла у 1608) і Англії (почалася в 1640), а завершують війна за незалежність англійських колоній в Північній Америці (1775—1783) і Французька революція (1789—1793).

Найбільший вплив на європейський культурний процес в цей час справляють, кожна по-своєму, дві країни — Англія і Франція.

Раціоналізм

Розвиток природознавства в XVII столітті продовжує традиції Відродження. Завершується розробка геліоцентричної системи в астрономії, встановлено, що планети рухаються по еліпсах і що швидкість руху планет збільшується з наближенням їх до Сонця. Англійський медик В. Гарвей, який працював в Італії, відкриває велике коло кровообігу і створює суцільну теорію кровообігу. Винаходиться і застосовується в дослідженнях мікроскоп. З його допомогою А.Левенгук відкриває мікроорганізми, в тому числі бактерії, М. Мальпігі вивчає будову шкіри, легень, нирок. Переворот у фізиці пов'язаний насамперед з ім'ям Галілео Галілея. Після видатних відкриттів (винахід телескопа, фізична природа Місяця, супутники Юпітера) судом інквізиції йому було заборонено займатися астрономією. Тоді Галілей зацікавився питанням вільного падіння тіл. За отриманими результатами було складене рівняння рівномірно прискореного падіння. Філософське обґрунтування нових методів у науці пов'язане передусім з двома іменами — англійця Френсіса Бекона (1561—1626) і француза Рене Декарта (1596—1650). Найбільших результатів досягали вчені, які з'єднували експеримент і наукову гіпотезу, спостереження, і математичне узагальнення. Такий підхід відзначає класична праця І.Ньютона (1630—1677) „Математичні начала натуральної філософії“.

Спираючись на такий фундамент, природознавство у XVIII столітті швидко просувалося вперед. Взагалі можна сказати, що найважливішим підсумком розвитку дослідного природознавства і математики став переворот у всьому світогляді. Вже в кінці XVII століття панує раціоналістична картина світу. Під природою розуміють все суще, включаючи людину. У ній все підпорядковано загальним закономірностям. Ці закономірності, що загалом не змінюються, можуть бути пізнані людським розумом, виражені в математичних законах. Зближення науки і практичних потреб людини, в кінці XVIII ст. виходить на якісно новий рівень: якщо раніше медицина вирішувала завдання лікування, то створена Е.Дженнером вакцина проти віспи дозволяла взагалі уникнути хвороби. Наукові відкриття, втілені у техніці, починають використовуватися у виробництві. Винахід механічної прядильної машини і ткацького верстата поставив питання про універсальний двигун. У 1784 році була запатентована парова машина Д. Ватта. Причому Ватт відразу ж зрозумів значення свого винаходу для всієї промисловості, а не для приватних цілей. Англія, таким чином, відкриває еру промислового перевороту.

Просвітництво

Філософія, як ніколи, привертає суспільну увагу, стає символом століття. Загальним для просвітників було схиляння перед людським розумом, віра в його перетворюючу силу. Основу політичних переконань Просвітництва склала теорія так званого «природного права». Вона була розроблена в XVII столітті англійськими мислителями Томасом Гоббсом і Джоном Локком. Центральне поняття їх теорії — поняття «природи людини». Ідеї про природні права, рівність людей від природи, про народний суверенітет, про договірне походження держави — в різних поєднаннях, з різними висновками — зустрічаються у всіх просвітників.

До числа ініціаторів просвітницького руху у Франції належить Франсуа Марі Аруе (1694—1778), який увійшов в історію під ім'ям Вольтер. Його спадщина величезна: вірші, повісті, романи, п'єси, наукові праці. Література для нього була знаряддям боротьби за краще майбутнє. Кожний твір підкоряється головному завданню — звільненню людського розуму від тяжіючого над ним неуцтва. Центральне місце займає боротьба проти забобонів, пов'язаних з релігією і церквою. Проте Вольтер не був атеїстом. З розумності навколишнього світу він робив висновок про існування його розумного творця. Справедливе суспільство бачилося Вольтеру таким, в основі якого лежать принципи рівності, свободи і необмеженої приватної власності.

Родоначальником конституційної думки у Франції вважається Шарль Луї де Монтеск'є (1689 —1755), основна його праця — «Дух законів», що вийшла друком в1748 році анонімно, являє собою збірник афоризмів. Монтеск'є розрізняв три форми державного управління: деспотію (основою якої є страх), монархію (основаної на певних законах) і республіку (що стоїть на доброчесності). У кожній державі є три види влади: влада законодавча, виконавча і судова. Якщо вони поєднані в одній особі, це — характерна риса деспотії. У вільній державі влади повинні бути розділені. Монтеск'є визначає основи нового, буржуазного правопорядку: релігійна терпимість, свобода слова та друку.

В історії розвитку та пропаганди нової ідеології одне з найвизначніших місць належить авторам «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел». Провідну роль в її виданні зіграв видатний французький філософ XVIII століття, Дені Дідро (1713—1780). Він зумів згуртувати групу однодумців, в умовах переслідування уряду (двічі накладалася заборона) здійснити грандіозне видання — 28 томів за 21 рік. «Енциклопедія» була одночасно довідковим, науковим і полемічним виданням.

Жан-Жак Руссо (1712—1778) вперше привернув до себе увагу твором на конкурсну тему, він працював технічним співробітником у видавництві «Енциклопедії». Ключовою працею для розуміння переконань Руссо є його «Міркування про походження й основи нерівності між людьми». Руссо ж підкреслює, що природна нерівність була незначною, а головна, соціальна нерівність виникла пізніше. Пов'язана вона з появою земельної приватної власності. Суперечність між природними правами рівності і правом приватної власності приводить до майнового розшарування, війни багатих і бідних. У таких умовах потребою, насамперед багатих, стає держава як орган охорони приватної власності.

Крім теорій, які відображали весь спектр буржуазних підходів, значного розвитку набирає комуністична течія. Найбільш ранній і своєрідний комуністичний твір XVIII століття — «Заповіт» Жана Мельє (1664—1729). Він виступає проти приватної власності, відкритим текстом закликає до насильницького повалення влади. Хоч «Заповіт» не був опублікований, він розійшовся по країні в списках і зіграв свою роль у передреволюційному бродінні умів.

14 липня 1789 р.розгорається народне повстання в Парижі, 26 серпня була прийнята Декларація прав людини і громадянина, яка увібрала в себе основні ідеї Просвітництва: «Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах», «природними і невід'ємними правами людини» є «свобода, власність, безпека й опір пригнобленню», джерелом всякої влади може бути тільки нація.

Художні стилі XVII-XVIII ст.

Саме в цей час завдяки розширенню кола освічених людей, інтеліґентів між ними складаються певні контакти, налагоджуються культурні зв'язки. Якщо в минулі епохи на виникнення і зміну художніх стилів ішли століття, то тепер це відбувається набагато швидше: у І пол. XVII ст. панує стиль бароко, у ІІ половині — класицизм, в І пол. XVIII ст. — рококо (генетично пов'язаний з бароко), у другій половині — в дещо іншій формі — повертається класицизм (неокласицизм).

Ттермін бароко починають вживати у XVIII ст. з дещо зневажливою інтонацією (з італ. — «неправильний» або «химерний»). Стиль прямо перекликався із способом життя королівських дворів, особливо французького, що диктував європейську моду: нескінченні свята, розваги, етикету. Зникає стабільність, міцність, властива минулим епохам. Архітектура бароко широко використовує відкриті Ренесансом технічні прийоми. Це парадний, пишний, декоративний стиль. Для нього характерні просторовий розмах, велика кількість архітектурних деталей, переважання зігнутих ліній, дуже складних композицій. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравих кольорів, велика кількість позолоти. Такі риси дуже яскраво виявилися в обрисах Зимового палацу Вартоломея Растреллі в Петербурзі. Починають проектуватися не тільки будівлі самі по собі, а й цілі ансамблі. Один з найбільш уславлених — ансамбль площі перед побудованим раніше собором Святого Петра у Римі, яку оточили масштабною колонадою, а в центрі поставили величезний давньогрецький обеліск. Особливого звучання набуває садово-паркове мистецтво. Виникає архітектура фонтанів. Безліч фонтанів у стилі бароко є у Римі, з них найвідоміший - фонтан Треві. Велику роль починають відігравати пишні інтер'єри: світла підлога, кришталеві люстри, ліпні прикраси. Живопис і скульптура втрачають самостійну роль, стають частиною декору, поширені ілюзорні плафони — по-особливому розписана стеля, — що зображають, як правило, небо. Найвідоміший італійський архітектор і скульптор бароко Л.Берніні так спроектував сходи у Ватиканському палаці, що вони знизу сприймаються набагато довшими, ніж є насправді. Коли на верхньому майданчику з'являється Папа римський, його фігура здається несподівано великою і величною.

Внутрішньо складним стилем був класицизм, центральна ідея якого — розумність, впорядкованість, «правильність». У Франції класицизм стає офіційним стилем, спеціальні вказівки даються кардиналом Рішельє, потім Людовіком XIV. Створюються спеціальні організації, покликані стежити за розвитком літератури, мистецтва. У 1634 це — Французька академія, переважно філологічна, пізніше — Академія живопису і скульптури, Академія наук. Характерний зразок архітектури класицизму — королівський палацовий комплекс у Версалі. До нього входять палац, парк, декілька паркових споруд. Суворе планування, геометрична організованість і палацу, і парку, симетричність визначають його вигляд. Навіть деревам і кущам надано форму геометричних фігур.

На початку XVIII ст. провідним стає стиль рококо (термін походить від назви декоративної прикраси у вигляді мушлі). Цей стиль пов'язаний з бароко, але позбавлений його розмаху, він декоративний, несе риси витонченості, чуттєвості, немонументальний, не припускає прямих ліній, використовує ніжні кольори (рожевий, блакитний, сірий). Аристократія Франції, Італії відходить від участі у практично-політичномуму житті, замикається у своєму штучному світі. Послідовно рококо проводиться в створенні інтер'єрів. Улюблені матеріали — перламутр і порцеляна, яка в Європі стала відома і увійшла в моду тільки у XVIII ст. Витвором мистецтва стає навіть зовнішність людини.

У другій половині XVIII столітті знову утверджується класицизм, але його внутрішній зміст міняється. На перший план тепер висувається демократична складова. Основні ідеї — єдиної національної державності, патріотизму, громадського обов'язку — виявляються співзвучні пафосу Просвітництва. Витонченості рококо протиставляється суворість і простота. Демократичний устрій грецьких полісів і республіканського Риму були проголошені зразком «справедливого ладу». Особливо посилилося захоплення античністю після розкопок давньоримських міст Помпеї і Геракуланума, які загинули під час виверження Везувія. В архітектурі широко використовуються ідея античних портиків та колони грецьких ордерів. Новою в парковому мистецтві була поява англійських ландшафтних парків, які імітують природний ліс - пейзажний парк. До класицизму другої половини XVIII століття застосовують терміни просвітницький класицизм, неокласицизм.

Музика

Розширюється коло музичних інструментів, особливою повагою користуються майстри, які їх виготовляють. Неперевершеними вважаються скрипкові інструменти — творіння рук Страдіварі, Гварнері. Орган звучить не тільки під час богослужіння, але й на концертах. Для органа написані славетні твори Й. С. Баха (в повній мірі не оцінені за життя композитора). Виникає новий музичний жанр — опера, який висунув на перший план красу мелодії. Зароджується він в Італії, але швидко поширюється по всій Європі. Провідною в Європі стала віденська музична школа. Основою її завоювань стає принцип симфонізму, саме він втілився в новому жанрі — симфонії. Вінчала музичне мистецтво XVIII ст. творчість великого Вольфґанґа Амадея Моцарта: опери «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», три симфонії, трагічний «Реквієм», роботу над яким обірвала смерть композитора.