Скульптура

В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристи-янська церква, переслідуючи язичницькі вірування, заборонила об'ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використовувався мармур.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (X–XI ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Виготовлений з білого мармуру, вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою. В плетиво орнаментів ув'язувалися зображення птахів, барсів тощо.

Шедевром мініатюрної кам'яної пластики є ікона «Увірування Фоми». На іконі опуклим рельєфом зображено дві постаті: Христа, що у спокійній, фронтальній позі показує Фомі свої рани, і Фому, що схилився до нього. Ця ікона зберігається у Київському історичному музеї.

Тема №9 Середньовічна культура Західної Європи

Середньовіччя — період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації (кінець 15 — початок 16 ст.).

Дороманський період

Характерним для цього періоду є мистецтво остготів (Північна і Середня Італія). Найбільш цікавим пам'ятником архітектури остготів є гробниця Теодоріха в Равенні (526-530 рр.). Велика роль у розвитку дороманського мистецтва належить мистецтву франків: їх орнамент мав здебільшого фантастичний характер. У період панування каролінгів (VIII-X ст.) відбувся певний розквіт архітектури – приділялася увага будівництву замків, палаців і культових споруд. Резиденції правителів мали вигляд фортець. Високого розвитку досягло мистецтво переписування і ілюстрування книги – сюжети Євангелія виконувалися яскравими фарбами, застосовувалася позолота. Декоративно-прикладні форми мистецтва Західної Європи представлені цей час ювелірною пластикою (у франків), різьбленням на кістці, рельєфами на кам'яних придорожніх хрестах (в ірландців та англосаксів). На зміну дороманського мистецького стилю прийшов романський.

Романська культура

Характерною ознакою середньовіччя була збройна боротьба за владу з феодалами. Найбільший феодал - церква - активно втручалася в усобні війни, хрестом і мечем захищаючи свої права. У більшості європейських країн в X-XII ст. панівним стилем був романський. Найінтенсивніше в цей час розвивалася архітектура. У цивільному будівництві романський стиль представлений феодальним замком - фортецею з круглою, зручною для оборони сторожовою вежею. Романські будівничі створювали споруди перш за все для військових потреб. У XII ст. виникають перші кам'яні ратуші. У Франції раніше від інших феодальних держав, склався романський стиль. Для соборів характерне органічне поєднання з природою. Головний фасад храму (на заході) і вівтарна частина (на сході) щедро оздоблювалися скульптурою. Безкінечні війни, походи хрестоносців сприяли будівництву фортець – найкраще збереглася оборонна цитадель міста Каркасона. Німецькі будівничі створили чимало оборонних замків. Найбільші серед них, так звані імператорські палаци, позначені грандіозним розмахом, з численними складами, конюшнями, житлами, палацами тощо. Італія впродовж багатьох століть була ареною боротьби з іноземними загарбниками. Італійське мистецтво зазнавало різноманітних впливів (наприклад, Візантії). Найбільш знаменита споруда Венеції - собор святого Марка був (завершений в період готики). Романська архітектура народилася у Ломбардії. Її храми виділялися красою декору, багатством арочок, колон. Будівничі звертали особливу увагу на оздоблення порталів. Білий мармур надавав спорудам святкового вигляду. Типовим зразком італійської архітектури є церква Сан Дзено у Вероні. Ще більш урочисто і святково сприймаються споруди ліванського ансамблю, куди входять собор, Кампаніла (так звана "падаюча вежа") і баптистерій. Романська культура Іспанії пов'язана з історичною долею цієї країни – війною проти арабів (реконкістою), які в VII ст. захопили майже весь Піренейський півострів. Велося будівництво нових споруд у романському стилі. Типовим романським храмом є собор у Сантяго де Компостела (1078-1128). Архітектуру Іспанії формували війни: майже всі будівлі нагадують фортеці з недоступними стінами, численними вежами, вузькими проходами. Вони часто споруджувалися в горах. Зразком середньовічного міста-фортеці може бути Авіла. В Англії романські собори з монастирями складали єдине ціле. Вони були оточені рядом прибудов, стіни яких не виглядали масштабно, бо мали численні прорізи аркад, вікон (собори в Ілі й Дерхемі).

Романський стиль поширився в усіх європейських країнах. Розвиток ремесел і промислів сприяв розвитку міст у найбільшому місті Чехії Празі, яка була заснована у IX ст., у XII ст. виріс красивий білокам'яний собор Св. Іржі. Замковий характер мала й архітектура Польщі. У скандинавських країнах романський стиль склався під впливом німецького та англійського мистецтва. Романські споруди щедро оздоблювалися скульптурою. Працювали скульптори в основному з каменем.

Живопис романського мистецтва: розвивалися різьблення, карбування, ювелірна справа, килимарство, мистецтво емалі. Загалом, скульптура і живопис підпорядковувалися архітектурі. Романський період – це пора розквіту світської літератури і поезії, театру, музики і т.п.

Лицарська культура Сам образ середньовіччя часто асоціюється з фігурою лицаря — професійного воїна. Лицарська культура виникає в феодальному середовищі. Справжній лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав родовий герб і родовий девіз. Хлопчика вчили верховій їзді, володінню зброєю (насамперед мечем і списом), а також боротьбі і плаванню. Він ставав пажем, потім зброєносцем при лицарі. Лише після цього юнак удостоювався честі пройти через обряд посвячення в лицарі. Майбутнього лицаря навчали, крім іншого, і прийомам полювання (воно вважалося другим після війни заняттям, гідним лицаря). Лицар мав бути гарним і привабливим, тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу, прикрасам. Лати і кінська упряж, особливо парадні, були справжніми витворами мистецтва. Лати важили до 60-80 кг.! Вони починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї. Організовувалися спеціальні лицарські турніри. У XI—XIII ст. виробилися правила лицарських поєдинків. Частіше за все спочатку суперники мчали один на одного зі списом, якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. Турнірна зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. Лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. Вищим виявом лицарської войовничості, прагнення феодалів до захоплення нових земель, підтриманого католицькою церквою, стали хрестові походи на Схід під прапором захисту християн і їх святинь від мусульман. У 1096 р. відбувся перший з них, а в 1270 р. — останній. У їх ході виникають особливі військово-релігійні організації — лицарські ордени: іоанітів, госпітальерів, тамплієрів та ін.

Лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні Франції. Вони створюють культ Прекрасної Пані. Був розроблений особливий ритуал залицяння до неї. По всій Європі розвивається жанр лицарського роману. Для його сюжету були обов'язкові ідеальна «лицарська» любов, військові подвиги та небезпечні пригоди. Найпопулярніші сюжети — про лицарів «Круглого столу», легендарного короля Артура, про лицаря Ланселота, про Трістана та Ізольду. Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного лицаря.

Готичний стиль

Перехід до готичного мистецтва зумовлений зростанням міст, утворенням комун, посиленням монархічної влади і послабленням ролі феодалів. У цей період загострюється боротьба між релігією і наукою, між вірою і знанням. Людські образи набувають реального змісту, посилюється їх індивідуальна і психологічна характеристика. Панівним видом мистецтва залишається архітектура. Масу стіни полегшували великі вікна. Склепіння стало набагато легшим. Своєї вершини готична архітектурна система досягла в культовому будівництві. Громадське життя зосереджується в соборах (тут читалися лекції, розігрувалися театральні містерії, відбувалися засідання міського магістрату, чинилися судові розправи, укладалися перемир'я). Будівництвом соборів займалися вже не монастирі, а цехи ремісників на чолі з головним майстром.

Готичні собори демонстрували синтез архітектури, скульптури і живопису. Площини фасадів, щедро оздоблювалися пластикою, на стінах тіснилися зображення фантастичних істот - химер, драконів, змій, риб (навіть водозливи мали форму скульптур). Центральний портал найчастіше присвячувався Христу, правий - мадонні, лівий - певному святому. На порталах містилися алегоричні зображення місяців, пір року. Символічні церковні образи поєднувалися з реальними. Обов'язковим елементом порталу була так звана роза - кругле вікно, рама якого виконувалася з різьбленого каменя. Готичні вікна прикрашалися вітражами - своєрідними живописними композиціями з різнобарвного скла.

Рання готика Франції репрезентована Собором Паризької Богоматері (храм уміщував до 9 тисяч чоловік). Це будівля, яка вражає своєю могутністю, цілісністю свого архітектурного образу. У З0-40-х роках XIII ст. – період становлепня готики, позбавленої романських впливів – найвидатнішим пам'ятником стає церква св. Єлизавети в Марбурзі. У період пізньої готики в Парижі та інших містах країни було вбудовано чимало приміщень для цехів, ратуш, житлових будинків, розвивалася оборонна архітектура. Яскравим прикладом монастирської готики стало мініатюрне містечко Мон Сен Мішель, розташоване на невеличкому острові біля узбережжя Нормандії.

Французька готика значно вплинула на мистецтво Німеччини. На відміну від французької готики, численні скульптурні зображення розміщувалися не на фасаді, а саме в приміщеннях. Німецькі собори простіші, будинок сильніше витягнутий по вертикалі, шпилі веж дуже високі. Особливість – однобаштові храми, увінчані високим шпилем.

З кінця XII ст. готичний стиль набирає бурхливого розвитку в мистецтві Англії. XIII-XIV ст.- період розквіту готичної архітектури. Стіни зовні пишно оздоблювалися з усіх боків, бо споруди зводилися, як правило, в центрі міст. Найчистіший зразок ранньої англійської готики – собор у Солсбері. Головний готичний собор Англії – Кентерберійський (резиденція архієпископа Кентерберійського). Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні – місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії – близький до французької готики. Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується – з архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (ХІV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м. Готичний стиль в англійській архітектурі зберігається довше, аніж в інших країнах Західної Європи.

Центрами іспанської готики стало місто, Барселона. Характерним для готичного стилю тут є значна ширина споруд, невеликі розміри у вікон.

В Італії дістали поширення лиш окремі елементи готики: стрілчасті арки, “рози”. Приклад пізньої італійської готики – величезний Міланський собор, який вміщує 40 тисяч чоловік, найбільший храм Європи.

Готичні пам’ятки є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі і т.д.), Чехії (собор св. Віта і Карлов міст у Празі), Австрії (собор св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Марнацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи.

Готична конструкція засвідчила високі технічні можливості будівництва, вона розв'язувала важливі художні завдання епохи. Пам'ятники готичної архітектури зберігають свою поетичність, чарівну красу до наших днів. Значні зміни відбуваються в готичній скульптурі, роль якої в оздобленні архітектури все більше зростає.

Розвиток скульптури позначений зростанням інтересу до психології героя. Про значні досягнення французьких готичних майстрів свідчать яскраві образи святих Мартіна, Григорія, Ієроніма. Скульптури Ам'єнського собору - окраса готичного мистецтва. Сюжети з життя Христа, Марії, про Страшний суд відзначаються великого життєвістю. Про посилений інтерес до портрета свідчать статуї Карла V і його дружини Жанни Бургундської з капели шпиталю для сліпих у Парижі. Німецька пластика, на відміну від французької, використовувалася в основному для оздоблення інтер'єру храмів. На ринковій площі Магдебурга приблизно в середині XIII ст. було споруджено пам'ятник засновнику міста Оттону І. Шедевром готичної пластики вважаються портретні статуї у Наумбурзькому соборі (XIII ст.). Готичні форми в скульптурі Німеччини зберігалися дуже довго, майже до XVI ст. Найбільш знаменитим циклом скульптур вважається скульптурний декор собору в Наумбурзі. Рельєфи “Страстей Христових”, зображені на огорожі західного хору (“Таємна вечеря”, “Зрадництво Іуди”, “Взяття під варту”).

Монументальна готична скульптура в різних країнах мала різний характер. У готичній скульптурі Іспапії поширення набуло мистецтво орнаментики. Користувалася успіхом також кругла скульптура. Велике значення для розвитку монументальної скульптури цього періоду мали численні статуї і рельєфи в соборі Сант-Яго де Компостела. Прекрасні зразки готичної пластики – мармурові гробниці, дерев'яні лави - значне досягнення іспанської скульптури. Цікаві пам'ятки готичної скульптури збереглися в Чехії. Це сюжетні рельєфи, портретні голови королів, кам'яні й дерев'яні статуї мадонн.

Мистецтво вітража досягло особливо високої культури у французькому мистецтві. Сюжетами вітражних композицій були релігійні сцени, історичні події, літературні мотиви, трудові процеси ремісників і селян. Вітражі набирали з інтенсивно забарвлених невеличких шматочків скла, місця з'єднання скла одночасно були контуром зображення. Надзвичайно цікаві зразки монументального малярства збереглись в Чехословаччині. Пам'яткою європейського значення стали розпис церкви в Лібіцах (50-70-ті рр. XIV ст.).

Реалістичні тенденції характеризують розвиток іспанської мініатюри. Шедевром можна вважати "Урочисті вірші короля Альфонса Мудрого". Поширеним в Європі було виробництво меблів, щедро оздоблених різьбленням. Нерідко форми меблів повторювали об'єми готичних споруд. Значний прогрес відбувався в галузі різьблення на кістці. Добру славу мали паризькі шпалери, німецькі емалі. Одяг заможних верств щедро оздоблювався прикрасами із золота, срібла, дорогоцінних каменів. Художні ремесла – яскравий приклад участі народних майстрів у створенні культури цілої епохи.