ПЛАН

1. Способи творення термінів. Проблеми сучасного термінознавства.

   1. Основні поняття.

   2. Способи творення термінів.

   3. Проблеми сучасного термінознавства.

2. Практичне завдання.

   1. Укладіть таблицю на тему: “Наукова стаття й науковий виступ: спільне та відмінне”.

2.2. Випишіть із літератури вашого фаху 5 речень з однорідними додатками. Терміни – слова або словосполучення, які називають наукові поняття галузі знань вашого фаху, підкресліть і випишіть із термінологічного словника їхні дефініції.

2.3. Використовуючи етимологічний і термінологічний словники, дайте сучасне визначення та поясніть етимологію лексичних одиниць: скафандр, телеграма, сфера, менеджер (вправу виконувати за зразком покликання до вправи 2.2. варіанта 1).

2.4. Матеріал на повторення. Перекладіть та запишіть цифри й формулювання завдань з математики українською мовою. К 5 прибавить 17 (равняется 22); от 22 отнять 16; сложить 55 и 97; разделить 168 на 14; умножить 5 на 5, 6 на 7, 7 на 9; как называется цифра с 5 нолями?

2.5. Перекласти з російської мови на українську одну сторінку наукового тексту за обраною спеціальністю (будь-яку, на вибір). Користуйтеся перекладними російсько-українськими словниками.

Основні поняття

Термін – слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Слово термін відоме ще з античних часів. Походить від латинського terminus, що означало кінець, межу, кордон. У середньовіччі набуло вже значення “визначення”, “позначення”. У старофранцузькій мові terme вживається в значенні “слово”. В Україні ця назва поширюється вже у ХVIII ст.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові – термінологію і терміносистему, що утворені від слова термін.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують поняття термінознавство як наука, що вивчає українську термінологію); 2) сукупність термінів певної мови або однієї певної галузі знання чи з усіх галузей знання. Наприклад, можна говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Способи творення термінів

Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для української термінологічної системи властиві такі способи творення:

1. морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2. семантичний, що реалізується за допомогою розвитку спеціальних значень у словах природної мови;

3. різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація – використання загальновживаного слова з лексичного складу української мови для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, леверидж, дисиміляція.

Існують різноманітні причини запозичення термінів:

• запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус – додаткова винагорода; додаткова цінова знижка; комісійна винагорода;

• паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати – повертати борг; імпорт – ввіз; асиміляція – уподібнення; лабіалізація – огублення;

• пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний – міжзоряний; бартер – прямий безгрошовий обмін товарами;

• відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат – юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці – так звані пуристи – заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість, пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, а в 20-х роках ХХ ст. – і в українській), проте в дійсності це не завжди виправдано. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що кількість іншомовних слів у термінології не повинна перевищувати 15 %, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода – диспач; звуження – інфлювання (національної валюти) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням із кількох мов (акцептант (лат.) – тросант (нім.) – фін. особа, яка підписує платіжний документ, беручи на себе зобов’язання своєчасно його сплатити; жиро (італ.) – індосамент (нім.) – документ, який додають до страхового поліса, і який містить зміни умов страхування).

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на :

• однокомпонентні терміни: паритет, резолюція, субстрат, пара лінгвістика, валюта, бюджет, файл, товарообіг, підприємництво, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;

• двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, частини мови, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон’юнктура ринку, ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсалії культури; або прикметник + іменник: унітарна держава, цивільна відповідальність, нормативний акт, матеріальна відповідальність, земельна рента, приватна власність, виробничі фонди, обіговий капітал, ринкова інфраструктура;

• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія, пересувна телевізійна установка, необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід;

б) прикметник + іменник + іменник: структурний тип речення, типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, вартісна будова капіталу, валютні фонди підприємств;

в) іменник + прикметник + іменник: форма релігійного світогляду, осердя магнітної головки, речення ускладненого типу, відтворення грошового капіталу, вартість робочого часу, плинність робочої сили, податок на цінні папери, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник: категорія числа іменника, інвентаризація в установах банків, позолота обрізів видання, кругообіг коштів підприємств, управління просуванням товару;

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів: фонд оплати праці підприємства, попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг, резерв коштів на непередбачені роботи та витрати, середня квадратична похибка ряду вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, повна відновна вартість основних фондів, автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

Загалом за статистикою, понад 70 % термінів у різних терміносистемах – це словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єдність і відтворюються в готовому вигляді.