18

Лекція №7. Тема: Клас Кісткові риби (Osteichthyes).

Основні питання:

1. Класифікація.

2. Загальна характеристика підкласу Променепері (на прикладі окуня).

3. Загальна характеристика підкласу Лопатепері.

4. Основні ознаки класу Кісткові риби.

5. Біологічні періоди у житті риб.

6. Екологія риб.

7. Економічне значення риб.

Список літератури:

1. Класифікація.

У світовій фауні налічується близько 20тис. видів кісткових риб, з них на Україні – 180. Це найбільш багаточислений клас хребетних тварин.

К лас Кісткові риби (Оsteichthyes)

П/клас Лопатепері П/клас Променепері

(Sarcopterygii) (Actinopterygii)

Надряди: Надряди:

Кистепері (латимерія) Дводишні (рогозуб – Зх.Австр., протоптерус – Цн.Африка, лепідосирен - Амазонка)

Ганоїдні (осетрові: білуга (Чорне та Каспійське моря), калуга (р.Амур), осетер (Балтійське, Сибірське, Амурське моря), севрюга, стерлядь, шип; багатоперові: мулиста риба (тропіки Африки)). Справжні костисті риби: Клюпеоїдні (лососеві, оселедцеві). Ангвілоїдні (вугрі, мурена). Циприноїдні (короп, сом). Перкоїдні (колюшка, кефаль, скорпена, окунь, камбала). Батрахоїдні (вудильщик). Параперкоїдні (тріска, линь, хек).

2. Загальна характеристика підкласу Променепері.

До цього класу належить близько 90% усіх риб (включно хрящових). Поширені у всіх типах водойм : ріки, озера (солоні, прісні), моря, океани, підземні джерела тощо.

Зовнішня будова. Серед них є гіганти 5-7 м довжиною (прісноводна білуга, сом, бразильський арапаім, морська меч-риба). А також є карлики 7-11мм (філіпінські бички – 2гр).

Найбільша летюча риба 45см, летить на висоті 6м; найважча серед кісткових риб місяць-риба (2,25т.) в ширину(4,26м) більша ніж в довжину (3м).

Форма:

1. Торпедоподібна – у більшості риб (у найбільш швидких риб ідеально обтічна форма);

2. Стріловидна – видовжене тіло, загострене рило, відсунуте назад, рухаються повільно, однак для нападу чи захисту роблять різкий скачок – щука, сайра, сарган;

3. Стрічковидна – сприяє як збільшеню ефективності відштовхування так і пасивному рухові за течією (мурени, вогмери, личинки вугрів);

4. Змієвидна – рухаються енергетичноекономним відштовхуванням звивинами тіла (вугрі);

5. Шаровидна – активні рухи здійснюються з допомогою хвилеподібних рухів непарних плавців і гребних рухів, грудних плавців (голкобрюх, вудильщики);

6. Дисковидна – товстий диск, стиснутий з боків (дискус, місяць-риба);

7. Сплюснута зверху вниз – ширина тіла більша ніж висота, очі спрямовані вверх (бички, керчаки, плоскоголови);

8. Плоский ромб, еліпс, диск – у справжніх придонних риб, які лежать на дні (камбала);

9. Чудернацькі форми – у морського коника вигляд шахматної фігури коня, з головою під прямим кутом до осі тіла, довгий закручений хвіст; морська голка – у вигляді голки.

Тіло риби поділяється на три відділи: голову, тулуб, хвіст. На межі тулуба і хвостового відділу з черевного боку розташований анальний отвір, за ним – статевий, а далі – сечовий (видільний). На голові знаходиться рот (у більшості він розташований на кінці голови, у деяких зверху, коли верхня щелепа менша нижньої, і знизу). З боків голови – очі, попереду яких – парні ніздрі, які між собою не сполучаються і з ротовою порожниною також. Позаду очей – кісткова зяброва кришка, яка прикриває одну зяброву щілину. На тілі наявні плавці (парні: грудні і черевні, які розміщені у вертикальній площині, непарні: спинний (один або два), хвостовий, анальний).

Хвостові плавці: гетероцеркальний – у гонаїдних, дифицеркальний (у багатопера) – характеризується тим, що хребетний стовп тягнеться до кінця тіла по прямій лінії і хвостові лопаті симетричні відносно осі (хребта), гомоцеркальний (у костистих риб) – кінець хребта відхиляється вверх (хоч ззовні асиметрії плавців не видно). Дифицеркальний і гомоцеркальний походять від гетероцеркального типу.

З боків тіла (вздовж) тягнеться бічна лінія (орган орієнтування).

Тіло вкрите лускою. У лопатеперих космоїдна луска, яка містить речовину – космін. У променеперих два типи луски: ганоїдна – складається із кісткової пластинки, зверху вкрита дентиноподібною речовиною – ганоїдом, налягає у вигляді ромба, утворюючи панцир, і кісткова – циклоїдна (гладенький зовнішній край), ктеноїдна (зазубрений зовнішній край). Кожна луска – тонка овальна пластинка, яка одним кінцем занурена в шкіру, а іншим черепицеподібно налягає на сусідню. На лусці світлі і темні смужки (річні кільця). Луска росте все життя, при поранені – через 20-40днів повна заміна. В нижніх шарах луски можуть бути кришталики вапна і гуанін, що підсилює сріблястість риб.

Забарвлення тіла різноманітне. Для більшості характерне: спина і боки – темні, черевце – світле. У прісноводних: спина у більшості бура, зеленувата. У морських (тунці, летючі риби) спина темно-синя, або фіолетово-синя; на глибині 100-200м – срібні відтінки, глибше 200-500м червонуваті, ще глибше – бурі, фіолетові, чорні. І навпаки, забарвлення придонних риб невеликих глибин дуже різноманітне – від однотонно-сірого і бурого до яскравих різноманітних кольорів у вигляді цяток, смужок тощо. Деякі здатні швидко змінювати забарвлення, візерунок (бички, скорпени). Забарвлення залежить від наявності в базальному шарі епідермісу і коріумі пігментномістких клітин – хроматофорів.

Значення забарвлення:

1) захисне (криптичне) у більшості, робить рибу мало помітною:

а) під колір субстрату;

б) смуги умовно ділять тіло на певні частини, що візуально змінює форму риби, чим дезорієнтує ворога;

2) для розпізнавання особин свого виду і протилежної статі;

3) для відлякування.

У деяких глибоководних риб роль забарвлення відіграють фотофори (їх розташування і колір специфічні для кожного виду).

Шкіра має два шари: епідерміс – багатошаровий епітелій, коріум сполучнотканинний. Епідерміс містить багаточисленні одноклітинні залози, секрет яких виділяється на поверхню тіла і має бактерицидну дію, зменшує тертя риби, містить речовину страху (торибони) – попереджає про небезпеку, містить феромони (епагони, етофіони).

Коріум має волокнисту структуру, в верхніх шарах якого утворюються кісткові луски. В нижніх шарах коріуму утворюються покривні кістки черепа і поясу грудних плавців.

Шкіра проникна для води і речовин, які в ній розчинені.

Скелет.

Майже повністю кістковий (за виключенням осетрових, у яких хрящовий череп). Скелет складається із кісток двох типів: хондральних або хрящових, які виникли шляхом послідовної заміни хряща кістковою тканиною; покривних, або шкірних, які утворюються в сполучнотканинному шарі шкіри незалежно від хрящового скелету. Покривні кістки мають вид пластинок і виникли, очевидно, в результаті зростання кісткової луски.

Скелет має три відділи: череп, осьовий скелет (хребет), скелет кінцівок.

І Череп : два відділи - мозковий і вісцеральний. Мозковий в свою чергу містить потиличний відділ (чотири кістки: нижня, дві бічні, верхня потиличні кістки), бік черепа (5 пар вушних кісток: основна клиновидна, ококлиновидна, бічна клиновидна; нюхові: одна середня, дві бічні); покрівля черепа (три пари покривних кісток: носові, лобні, тім”яні); дно черепа (дві непарні покривні кістки: парасфеноїд, леміш, на якому знаходяться зуби).

Вісцеральний відділ складається із трьох дуг: щелепна (первинна верхня щелепа – парні: піднебінна, квадратна, 3 криловидні кістки; нижня щелепа – зубна, кутова, зв”язана; з”являється вторина верхня щелепа – парні: передньощелепна, верхньощелепна), гіоїдна (парні: підвісок, симплектикум – окостеніла зв”язка; гіоїд, непарна копула), зяброві (є чотири пари і 5 дуга неповна, на ній знаходяться глоткові зуби). Чотири покривні кістки утворюють зяброву кришку: кришкова, підкришкова, міжкришкова і передкришкова.

Мозковий і вісцеральний відділи зєднуються, як і у хрящових риб, за допомогою підвіску – гіостилічний тип черепу.

ІІ Осьовий скелет представлений хребтом (у кистеперих, дводишних, осетрових – хорда, оточена сполучнотканинною оболонкою). Хребет складається із амфіцельних хребців (двояковвігнутих). Між хребцями - залишки хорди, яка проходить через тіла хребців. У тулубному відділі верхні дуги тулубних хребців зєднуючись утворюють верхні остисті відростки. В центральній частині – спинномозковий канал. Нижні дуги утворюють поперечні відростки, до яких кріпляться ребра. У хвостовому відділі верхні дуги хребців такі ж. Нижні дуги сполучаються нижнім остистим відростком, утворюючи гемальний канал. До верхніх і нижніх остистих відростків кріпиться мускулатура. Хребетний стовб нерухомо зєднаний із черепом.

З”єднання хребців:

1. за допомогою хорди;

2. за допомогою згинових поверхонь (відростків), що знаходяться в основі верхніх дуг.

Гемолітичний канал захищає судини від пошкоджень при різких рухах хвоста.

ІІІ Скелет кінцівок поділяється на пояси кінцівок і вільні кінцівки.

Пояси кінцівок:

1. Плечовий (пояс грудних плавців) складається із хондральних кісток – лопатка, коракоїд; покривних кісток – клейтрум (серповидна кістка), надклейтрум, задньотімяна кістка (за допомогою цих кісток плечовий пояс кріпиться до черепа).

2. Тазовий пояс – тазова кістка трикутної форми.

Кінцівки: парні – грудний ( складається з радіалій і шкірних плавцевих променів (лепідотрихій)), черевний (складається тільки з лепідотрихій). Непарні - спиний, анальний (складаються із радіалій і лепідотрихій), хвостовий (гомоцеркального типу, складається із лепідотрихій, які підтримуються остистими відростками хребців).

Травна система .

Будова травної системи костистих риб відрізняється великою різноманітністю, хоч менш диференційована у порівнянні із хрящовими рибами. Відмінності травної системи в першу чергу повязані із характером харчування. Причому зміни можна відмітити у всіх відділах. Наприклад: 1) положення ротового отвору – нижнє, вказує на добування корму біля дна, верхнє – під поверхнею, кінцеве – в товщі води; 2) розташування зубів і особливості будови: у хижих – масивні і міцні, характерна гетеродонтність, тобто розрізняються по величині і формі (наприклад: зубатка, осетрові і коропові вживають дрібних молюсок і рослини, тому мають глоткові зуби, які перетирають їжу), у травоядних – дрібні зуби, що знаходяться на щелепах, у дводишних – великі зубні пластини; 3) різна будова травного тракту.

Травний тракт починається ротовим отвором, який переходить у ротову порожнину, на дні якої знаходиться язик (не має мускулатури) і являє собою покритий слизовою оболонкою передній кінець нижнього відділу скелету зябрового апарату. Тому правильніше сказати, що у риб справжнього мускульного язика немає. Ротова порожнина без різких меж переходить у глотку, так що у риб ми можемо називати спільну ротоглоткову порожнину. Тут знаходяться багаточисленні зуби. Форма, кількість і розміри їх різні у різних видів і залежать від роду їжі. У більшості кісткових риб в захопленні їжі приймають участь вторинні щелепи і елементи первинних щелеп. Добре розвинені зуби, що прикріплюються до передньощелепних, верхньощелепних, зубних,піднебінних кісток і лемішу. На протязі життя зуби постійно замінюються ( нові виростають у проміжках між старими.)

У видів, що поїдають велику здобич, сидячі на зябрових дугах тичинки мають вигляд гострих зубчиків, які допомагають проштовхувати здобич у стравохід.

У планктоноядних форм (оселедцеві, товстолобик) багаточисленні тичинки зябрових дуг утворюють сито, де затримується їжа, а вода проходить в зяброві щілини.

У риб, які живляться черепашками, ракоподібними (бентосноядні види) на останній зябровій дузі розвиваються глоткові зуби, які перетирають їжу (у коропових, деяких камбалових на глотковій поверхні, навпроти глоткових зубів є тверда рогова подушка – жорна).

Залози слизової оболонки ротоглоткової порожнини виділяють слиз, який полегшує ковтання їжі, але вона не містить травних ферментів. Глотка різко звужується і переходить у короткий мускульний стравохід, який непомітно переходить у шлунок (може мати вигляд трубки, V- подібну форму, мішковидну форму, бути зовсім відсутнім (коропові бички) – це залежить від характеру живлення). Шлунок має товсті мускульні стінки, на яких наявні звивисті складки на внутрішній поверхні. В оболонці шлунка є залози, які виділяють соляну кислоту (тому в шлунку кисле середовище), а також травні ферменти – пепсин, який розщеплює білки. Кислотність від 7,0 до 2,2.

Перехід від шлунка в кишечник малопомітний. Кишечник – трубка у вигляді багатьох петель, підвішений до брижі вздовж вентральної стінки черевної порожнини. Внутрішня порожнина кишки вистелена багаточисленними дрібними війками – виростами слизової оболонки. На межі шлунка і кишечника – пілоричні відростки (по 1 у пісчанки, 3 у окуня, 180-400 у лососевих, немає зовсім у коропових, сомових, щук). Тут відбувається всмоктування речовин, тобто збільшується всисна поверхня.

В передній відділ кишечника (дванадцятипала кишка) впадають протоки травних залоз: печінки і підшлункової залози, які виділяють травні ферменти (трипсин, ерепсин, ентерокіназу, ліпазу, амілазу, мальтазу). Печінка знаходиться зліва від шлунка. Вона велика, однолопатева (у коропових – три долі), виділяє секрет – жовч. В печінці накопичується глікоген, утворюється сечовина. Вона виділяє травні ферменти, створює в 12палій кишці лужне середовище, містить речовини, які нейтралізують отруту. Жовч потрапляє в жовчний міхур, а звідти по жовчних протоках в 12палу кишку. Підшлункова залоза у більшості риб у вигляді дрібних жироподібних дольок розкидана по брижі в петлях кишечника, у деяких – компактний утвір (окрема залоза).

До задньої стінки шлунка приєднується бурувато-червона селезінка – це кровотворний орган. Має трикутну форму і сплюснута в дорзо-вентральному напрямі. З травною системою функціонально не пов”язана.

Тонка кишка переходить в товсту, далі пряма. Закінчується кишечник анальним отвором (задньопрохідним), у дводишних - клоакою.

Плавальний міхур – тонкостінний мішок, генетично пов”язаний з травною системою, так як є нічим іншим як вип”ячуванням верхньої стінки переднього відділу травної трубки, однак функціонально не має ніякого відношення до травлення. Він заповнений повітрям (газом) – О2, СО2, азот. Стінки міхура пронизані кровоносними судинами, через які кров виділяє, або поглинає гази, таким чином регулюється питома маса тіла риби. Це так званий гідростатичний апарат, за допомогою якого визначається глибина занурення риби; сприймаються звукові коливання; може бути додатковим органом дихання, у деяких риб може видавати звуки (акустичний резонатор). Плавальний міхур є відкритий і закритий. Відкритий з”єднується тонким повітряним каналом із стравоходом. Заповнюється газами завдяки заковтуванню рибою атмосферного повітря. Закритий – не з”днаний із стравоходом. Плавального міхура немає у багатьох придонних риб, що здійснюють швидкі вертикальні міграції. Вони підтримують свою плавучість за рахунок значних мускульних зусиль.

Органи дихання і газообмін.

Основним органом газообміну є зябра, які прикриті кістковими зябровими кришками. Таким чином залишається один зябровий отвір, шкірясті міжзяберні перетинки редукуються. Кожна зябра складається із кісткової зябрової дуги ( їх є 4, 5 редукована), на якій в два ряди сидять зяброві пелюстки. Від внутрішніх стінок зябрових дуг відходять зяброві тичинки, які утворюють цідильний аппарат, де затримується їжа. До кожної пелюстки підходять кровоносні судини, які розгалужуються на сітку капілярів. Через тонкі стінки капілярів і зяберних пелюсток виділяється вуглекислий газ і в кров поступає кисень, розчинений у воді. Окислена, багата на кисень кров, відтікає від зябер по виносним зяберним судинам і розноситься по всьому тілу.

При вдиху зяброві кришки піднімаються, тиск у навколозяберній порожнині зменшується і вода крізь ротовий отвір надходить у зяброву порожнину, омиваючи пелюстки, де й здійснюється газообмін. При видиху зяброві кришки опускаються і виштовхують воду, насичену вуглекислим газом. Частково кисень надходить через шкіру (в`юн, вугор – 30% газообміну через шкіру).

За вмістом кисню у воді кісткові риби поділяються на :

- оксіфіли – живуть в холодних, з швидкою течією, річках з великим вмістом кисню (від 7 до 11 см³ на 1 л – лососеві, голавль, налім; 2-4 – плітка, короп, щука, окунь, йорш);

- оксіфоби – сазан, карась, линь (0,5 см³ на 1 л).

У дводишних і кистеперих – є зябра і мішкоподібні легені (парні) з комірчастими стінками (органи повітряного дихання). У деяких костистих риб фукцію дихання виконує плавальний міхур, а також шкіра і слизова оболонка ротової порожнини. Через зябра видаляється сечовина, аміак, здійснюється водний обмін.

Кровоносна система і кровообіг.

В серці кров венозна, одне коло кругообігу. Серце двокамерне, знаходиться на черевному боці в передній частині тіла, оточене навколосерцевою сумкою. Складається із передсердя, попереду якого розташований венозний синус, і шлуночка.

Кров із венозного синуса попадає в передсердя, далі в шлуночок. Із шлуночка венозна кров попадає через цибулину (розширення ) аорти в черевну аорту. З аорти по приносних зябрових артеріях - в капіляри зябер (газообмін), по виносних зябрових артеріях артеріальна кров впадає в парні корені аорти, звідти в спинну аорту. Від коренів спинної аорти – сонні артерії (до голови), від спинної аорти – артерії, що несуть артеріальну кров до капілярів всіх органів.

Венозна кров повертається в серце по непарній хвостовій вені і по парним заднім і переднім кардинальним венам. Передні і задні кардинальні вени зливаються в к”юверові протоки, із них в венозний синус.

Підкишкова вена проходить через печінку, розпадається на капіляри утворюючи ворітну систему печінки. Далі печінкова вена впадає в к”юверову протоку.

Задня ліва кардинальна вена галузиться в нирці і утворює ворітну систему лівої нирки.

Органи виділення.

Нирки тулубні (мезонефрос) – пара темно-червоних стрічковидних тіл, що лежать над плавальним міхурем з боків хребта. ( У багатьох видів права і ліва нирки в задній половині зливаються разом). Від нирок відходять сечоводи (вольфові канали), які тягнуться вздовж внутрішнього краю нирок. При виході із нирок правий і лівий канали зливаються, утворюючи тонкостінний порожнистий утвір – сечовий міхур, який відкривається назовні сечовим отвором.

Функція нирок: виводить продукти метаболізму, забезпечує фізико-хімічну стійкість внутрішнього середовища організму (підтримання гомеостазу, осмотичного тиску, кислотно-лужної іонної рівноваги).

Виділення частково відбувається через зяброві пелюстки.

Статева система і органи розмноження.

Органи розмноження – статеві залози: парні яєчники і парні сім”яники. В деяких представників яєчники непарні. Вони висять на брижі під нирками, з боків плавального міхура. Від статевих залоз відходять самостійні протоки – вторинні статеві шляхи (сім”єводи і яйцеводи), які відкриваються назовні статевим отвором.

Більшість риб роздільностатеві, трапляється гермафродитизм (морський окунь, морський карась). Але запліднення перехресне. У деяких обидві залози функціонують паралельно, це супроводжується хвилинним перетворенням самця в самку і назад. Цей процес називається реверсія. При відсутності партнера одинока рибка відкладає ікру, а потім поливає молоками (сперміями).

Запліднення зовнішнє, у воді (у деяких внутрішнє – сім”я вводиться в статеві шляхи самки за допомогою добре розвинутого генітального сосочка (бичок), або за допомогою геноподію – видозміненого анального плавця).

Розвиток у риб відбувається із метаморфозом. Із заплідненої ікри розвивається личинка, яка деякий час живиться за рахунок жовтка яйцеклітини. Потім живиться самостійно. Далі стає схожою на дорослу форму – мальок. Тривалість життя різна: короп – 20р., щука – 80р., лосось – 100р.

Час статевої зрілості різний у різних видів. Часто це залежить від наявності їжі, температури води: кілька каспійська, хамса – в рік, щука, сазан – в 2-4 роки, білуга, севрюга – 9-23 років, плітка (Фінляндія) – 5-6 років, плітка Пд.Західна – 3 роки. Зрілість самців наступає швидше ніж самок. У риб спостерігається статевий диморфізм – самки більші ніж самці (але у видів, у яких самці охороняють кладку, вони більші). Відрізняються також по забарвленню (самці яскравіші). В деяких глибоководних риб, коли зустрічі особин різної статі затруднено, самку все життя супроводжує карликовий самець (він паразитує на ній, прикріплений до тіла – вудильщики) – церації (самка 1м, самець 10-16 см).

Велика плодючість риб. Місяць-риба продукує 300млн.ікринок (вживає 1%), тріска – 10млн., палтус – 3,5млн., мольва – 60млн.. Серед наших прісноводних риб найбільшою плодючістю визначаються: сазан (1,5млн. ікринок), щука (100 тисяч – 1млн.), судак (до 1млн.), лящ (350тис.). Кількість продукованих сперматозоїдів значно вища.

Ікра у пелагічних риб вільно плаває у воді – дрібна з великою жировою краплею (у деяких – спеціальні утвори, що підтримують плавучість). У придонних (бентосних) – ікра демерсальна – важка і велика. Зовнішня оболонка клейка. У деяких ікра поодинока, а в інших злипається у ланцюг.

Характерна турбота про нащадків – це знижує загибель ікри і смертність молоді. Лососеві – закопують ікру в галечний грунт, оберігають гніздо. Соми – будують гнізда з рослин, риють ями і оберігають. Морський коник – самці виношують ікру і малят (1,5місяців) в сумці, що знаходиться на черевці. Колюшка – будує шаровидне гніздо з рослин, скріплює слизом, охороняє. Південноамериканський сом – самка відкладає ікру на дно і після запліднення лягає на неї, вдавлюючи ікринки в шкіру черевця, що набубнявіла; в іншого виду – самка ковтає ікру, яка розвивається в шлунку, сама вона в цей час не живиться. Макроподи – самець захоплює ротом повітря, випускає у воді і обволікає слиною, утворюється міхурець повітря; самка відкладає ікру під міхурцем.

Яйцеживородіння – ікра затримується в порожнині яєчника чи яйцевода і личинка з”являється в момент ікрометання (гамбузія, мечоносці, молінезія), морський окунь, голом”янка (ендемічний вид оз.Байкал).

Більшість видів поліциклічні – розмножуються кілька раз у житті. Деякі моноциклічні – один раз у житті, після нересту гинуть (тихоокеанські лососі, голом”янки річковий вугор, оселедець чорноспинка – дуже рідко повертаються назад в море).

Нервова система і органи чуттів.

Нервова система має ряд примітивних ознак: головний мозок невеликий, півкулі не розвинені. Основна маса переднього мозку складається із смугастого тіла. Від переднього мозку відходять нюхові долі з нюховими нервами. У проміжному мозку знаходяться залози внутрішньої секреції – епіфіз і гіпофіз. Середній мозок розвинений порівняно добре, на його поверхні виступають два зорові горби, з якими зв”язані зорові нерви. Розвиток мозочку залежить від ступеню рухливості риб. У передньому відділі мозку розташований центр нюху, у середньому – зору, у довгастому – слуху і дотику, у мозочку - координації рухів. Від головного мозку відходять 10 пар черепно-мозкових нервів, від спинного – велика кількість спинномозкових.

Органи чуттів пристосовані до сприймання подразнень у водному середовищі. В орієнтації і спілкуванні риб важливу роль відіграє хімічне чуття (нюх, смак).

Орган нюху має вигляд парних мішків, вистелених чутливим епітелієм, що закінчується сліпо; назовні відкривається ніздрями. За допомогою нюху – розшукують їжу, розпізнають особин свого та інших видів, що в свою чергу дає змогу триматися зграї, знаходити шлях під час нерестових міграцій.

Орган смаку (смакові бруньки) розташовані у роті, а також на різних частинах тіла (на голові, вусиках, плавцях, хвості). Розрізняють солодке, кисле, гірке, солоне.

Орган зору – очі, розташовуються з боків голови, рухомих повік немає. Кришталик круглий, рогівка плоска, гострота зору невелика (кілька метрів). Кришталик не змінює форми і майже не торкається плоскої рогівки. Тому риби короткозорі. Зір переважно монокулярний.

Органи дотику – розкидані по всьому тілі, численні на губах, вусиках, променях плавців.

Органи слуху і рівноваги – лише внутрішнє вухо, або перетинчастий лабіринт, що міститься у слуховій капсулі. Складається із верхнього овального мішечка з трьома взаємно перпендикулярними напівколовими каналами та нижнього мішечка, які заповнені ендолімфою. Власне органом слуху є нижній мішечок. Напівколовий канал – орган рівноваги, у їхній ендолімфі містяться дрібні камінці - отоліти, які тиснуть на чутливий епітелій при зміні положення тіла. Риби сприймають звуки від 16 до 12тис. Гц.

Доведено, що риби відтворюють різноманітні звуки: камбала ціноглосус (Китай) – дзвін, як гра на арфі; морські півники – свистять, гавкають, гудуть, кудкудахтають; сцієни (чув Гомер) – спів, що лягло в основу співу сирен; горболеві риби – скриплять, каркають, стогнуть. Значення звуку: орієнтування, відлякування ворогів, сигнал небезпеки, за самкою. Джерелом звуку є плавальний міхур (як резонатор), тертя зубів, щелеп, хребців, зябрових кришок.

Бічна лінія – орган для сприймання руху і тиску води. Канал бічної лінії, інервується блукаючим нервом, проходить у шкірі вздовж середньої лінії тіла, а на голові галузиться. Отворами у лусці канал з”єднується із зовнішнім середовищем. Бічна лінія сприймає також інфразвукові коливання. Тому за їх допомогою риби відчувають наближення або віддалення здобичі, хижака, не наштовхуються на підводні предмети.

Плавальний міхур – гідростатичний апарат, який є виростом глотки. Заповнюється газами завдяки заковтуванню рибою атмосферного повітря. Плавального міхура немає у багатьох придонних риб. Вони підтримують свою плавучість за рахунок значних мускульних зусиль.

Риби здатні реагувати на зміни магнітних і електричних полів – рецептори електромагнітного чуття розміщені на голові.

Серед костистих риб є види, що мають спеціальні електричні органи, які представлені ділянками посмугованої мускулатури (елетричний вугор – 2м довжиною, поширений у Пд.Америці, 20-50 амп/сек. – сильний заряд. Функція: для захисту, нападу, орієнтації; електричний сом – поширений у Зх.Африці – суцільний драглистий шар під шкірою.).

У риб із ряду дзьоборилоголових у водах тропічної Африки – електричні органи на хвості – допомагає визначати наявність об”єкту в каламутній воді.