Видільна система

Нирки (renes), сечоводи, сечовий міхур. У зародків (личинок) хребетних утворюється головна нирка, або переднирка (pronephros). Головна не основна, а значить, що закладається за головою. Це сукупність нефридіальних канальців, які відкриваються в порожнину тіла миготливими лійками, а іншим кінцем – в збірні канальні, що впадають у вивідний протік пронефросу. Риси будови пронефросу нирки збереглись у дорослих міног.

Позаду пронефросу утворюється первинна або тулубна нирка (mesonephros). Проток пронефросу ділиться на два канала: вольфовий і мюлеровий. Протоки мезонефросу відкриваються у вольфовий канал. У самців анамній вольфовий канал виконує функцію і сечовода і сім’єпровода. У самок – сечовода, так як мюлеровий канал є яйцеводом.

У зародків первинноназемних утворюється пронефрос, потім мезонефрос, а потім утворюються вторинні або тазові нирки (метанефрос – у плазунів). Вони закінчуються мальпігієвими тільцями і не мають на кінці лійок. У самок редукується вольфовий канал.

Таким чином у кого які нирки:

• у первинноводних:

а) у личинки – пронефрос;

б) у дорослих – мезонефрос.

• у первинноназемних:

на стадії ембріонального розвитку:

а) пронефрос;

б) мезонефрос;

в) у дорослих – метанефрос.

В нижній частині клоаки з черевного боку утворюється тонкостінне вип’ячування – сечовий міхур.

Статева система

Роздільностатеві, в деяких випадках гермафродити. Для анамній характерно зовнішнє запліднення, у амніот – внутрішнє.

За способом зародкового розвитку хребетні поділяються на анамній (безщелепні, риби, земноводні) та амніот (плазуни, птахи, ссавці). Анамнії розвиваються у воді, яйця містять невеликий запас поживних речовин, тому для них характерна личинкова стадія.

У амніот – розвиток без метаморфозу. Яйця багаті на поживні речовини, яких вистачає на живлення зародка протягом усього ембріонального періоду, або ж зародок живиться з крові материнського організму. Амніоти мають яйцеві (зародкові) оболонки, що виконують захисну функцію.

Статеві залози, як правило, парні:

• яєчники – мають вид зернистих тіл, так як там утворюються яйцеклітини, яйцеводи лійкою відкриваються в порожнину тіла;

• сім’яники – гладенькі, щільні, є сім’япроводи.

Типи розмноження: відкладання ікри, яйцеживородіння (затримка яйця в нижній частині яйцевода), живородіння.

3. Походження хребетних

Досконалих відомостей про походження хребетних немає.

Однак вважають, що предками хребетних є придонно-пелагічні безчерепні. Це невеликі тварини, які водилися в прісних водоймах. Відділились від вихідної групи в ордовіці (500 млн. років тому).