лекція №3
Підтип 2
тема: Оболонкові або Личинкохордові
(Tunicata, seu Urochordata)
Основні питання:
Загальна характеристика оболонкових.
Клас асцидій.
Клас сальпи.
Клас апендикулярії.
Список літератури:
1. Загальна характеристика оболонкових
Ці тварини розвивались шляхом морфологічно-регресивної еволюції.
Типові ознаки хордових чітко виражені лише на личинковій стадії розвитку.
Поширені тільки в морях і океанах (відсутні у Каспійському і Азовському морях). Ведуть нерухомий (сидячий) спосіб життя, деякі повільно рухаються в товщі води. Є поодинокі і колоніальні форми.
Тіло має вигляд мішка з двома отворами, вкрите особливою оболонкою – тунікою (звідси назва підтипу). Живляться пасивно. Кровоносна система не замкнена, гермафродити, деякі розмножуються брунькуванням.
Підтип поділяється на три класи: апендикулярії (Ascidiae), асцидії (Salpae), сальпи (Appendiculariae). Всього включає понад 1 500 видів.
Довгий час асцидій вважали молюсками. Тільки в 1866 році А.О.Ковалевський, вивчаючи будову личинок, обґрунтував приналежність їх до хордових.
2. Клас Асцидії – Ascidiae.
Поширені у всіх морях земної кулі: на кам’яному дні на глибині до 500 м, часом до 2 км, деякі поодинокі до 7 км. Щільність 8000-10000 особин загальною масою до 140 кг/м2.
Поодинокі та колоніальні види (в останньому випадку окремі тварини щільно приєднуються один до одного). Серед колоніальних форм є групи, які вільно плавають у воді (так звані – піросоми), які рухаються стрибками. Кожна колонія складається із сотні особин – асцидіозоїдів, що об’єднані однією тунікою.
Зовнішня будова:
Довжина тіла від 1 мм до 40-50 см.
Забарвлення здебільшого рожевого, червоного кольорів.
Одинока доросла асцидія зовні нагадує мішок або банку з двома отворами ротовим і клоакальним (атріальний). До субстрату прикріплена основою (підошвою). Клоакальний сифон розташований на спинному боці.
Тіло вкрито оболонкою (тунікою), яка має складну структуру: зовні вкрита тонкою твердою кутикулою, під якою лежить так звана фіброзна сітка, яка містить клітковиноподібну речовину (туніцин) і кислі мукополісахариди. Туніка пронизана неорганічними солями, тому щільна і тверда захисна оболонка. Туніка завтовшки 2-3см.
У одних видів – туніка гладенька, тонка, напівпрозора, іноді драглиста, у інших – товста, бугриста. У деяких туніка щільно прилягає до ектодерми, в інших – зростається лише по краях сифонів.
Під тунікою – мантія (або шкірно-м’язовий мішок) утворена одношаровим епітелієм (ектодермою) і 2-3 шарів повздовжніх і поперечних м’язових пучків. Тип мускулатури – гладенька. Сифони утворені особливими кільцевими м’язами (сфінктерами), які здатні відкривати і закривати отвори.
Травна і дихальна системи:
Ротовий сифон веде в рот, оточений щупальцями (до 30 шт.). Велика глотка. На початку глотки знаходиться навкологлоткова борозенка із тонкими щупальцями (до 30 шт.). Стінки глотки пронизані великою кількістю дрібних зябрових отворів – стигм, які відкриваються в атріальну (навколозяброву) порожнину. Від дна глотки – короткий стравохід, який переходить у шлунок, за ним – кишка, яка закінчується анальним отвором (anus), що відкривається в атріальну порожнину, поблизу клоакального сифону.
З черевного боку глотки проходить ендостиль (рівчачок), вистелений миготливим і залозистим епітелієм. В слизі наявні тиреоїдні гормони і сірчана кислота. Ендостиль – є гормоном щитовидної залози хребетних тварин.
Зі спинного боку в порожнину глотки вдається тонка рухлива складка – спинна пластинка (борозна).
Харчові частинки, які попали в глотку разом із водою, обгортаються слизом, що виділяється ендостилем. Рух війок миготливого епітелію, що оточує стигми, створює рух слизу вздовж стінок глотки у напрямку до навколоротової борозни, далі до спинної пластинки, по дорозі захоплюючи харчові частинки. Шнур із слизу стікає по спинній пластинці в стравохід.
Далі в шлунок, на стінках якого є горбисті вип’ячування – печінкові вирости. Неперетравлені рештки виводяться назовні в атріальну порожнину через анальний отвір.
Глотка оточена атріальною порожниною. Між стінками тіла (мантією) і стінками глотки – мезентеріальні спайки, які підвішують глотку до стінок навколозябрової порожнини.
Глотка є і органом дихання. Вода крізь зяброві щілини проходить в атріальну порожнину, а звідти через клоакальний сифон – назовні.
Газообмін відбувається на стінках стигм, які густо обплетені капілярною сіткою.
Схема поперечного розрізу глотки.