69. Економічні погляди представників класичної школи в Україні (в.Каразіна, м.Балудянського, т.Степанова, і.Вернадського).

Володимир Каразін (1773-1842) – відомий вчений енциклопедист, засновник Харківського університету, активний реформатор економіки. Його проекти реформування різних галузей господарства були спрямовані на прискорення розвитку капіталістичних економічних відносин в Україні та Росії. Він не був прихильником негайного звільнення селян від кріпацтва, однак із метою викорінення поміщицької сваволі виступав за відміну панщини і заміну її грошовою рентою. Для цього В. Каразін пропонував наділити селян землею у вічне користування, а ту поміщицьку землю, яка залишиться обробляти найманою працею. При цьому він вимагав вільного продажу державних земель.

Ідеї свого аграрного проекту В. Каразін намагався реалізувати у власному маєтку у селі Кручик Харківської губернії.

Для подолання економічної відсталості український реформатор розробив також цілий ряд проектів реформ інших галузей економіки, метою яких було прискорення господарського розвитку країни і капіталістичних відносин. Зокрема, він запропонував провести заходи стосовно скорочення зовнішнього боргу держави на основі вдосконалення фінансової системи, підвищенню курсу карбованця і розвитку вітчизняної промисловості. Каразін вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими за його переконаннями можуть бути лише приватні господарства. Тому він розгорнув пропаганду за розвиток підприємства „по-європейськи”.

У політичному плані В. Каразін виступав за перетворення абсолютної монархії у конституційну. За свої проекти реформ практичну реформаторську діяльність і політичні погляди він зазнав репресії з боку царизму, перебував під арештом, міліційним наглядом, йому забороняли жит у столиці тощо. Проте Каразін не змінив переконань і до кінця життя відстоював свої погляди.

Одним із перших навчальних курсів політичної економії в Україні – до цього користувались підручниками іноземних авторів – став курс, розроблений професором Харківського університету Тихоном Степановим(1795-1847).

Т. Степанов не був оригінальним теоретиком, основні економічні категорії він трактував з позицій класичної політичної економії Сміта, Сея, Мальтуса, Пікардо, а також Сисмоньді. В своїх наукових працях і лекційному курсі Степанов торкався майже всіх проблем, які розглядала класична політична економія. Це стосується передусім предмета економічної теорії, суті і джерел багатства, проблем праці, економічної природи капіталу, вартості, а також доходів – заробітної плати, прибутку, ренти і процента, національного доходу і кредиту.

Варто однак відзначити, що Т. Степанов не лише аналізував і пояснював класичні ідеї, а й використовував їх для аналізу господарських процесів у Російській економіці, з’ясування природи і критики кріпосницької системи. Зокрема, розглядаючи питання про джерела багатства, він підкреслював, що всі соціальні групи людей мають рівне право на його використання, справедливість у розподілі багатства, доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу. Степанов був прихильником багатофакторності в створенні багатства, підкреслював роль праці, капіталу і землі, водночас наголошуючи на особливому значенні фактору праці, який приводить у рух всі інші фактори виробництва.

Т. Степанов серед українських економістів піддав гострій критиці теорію народонаселення Т. Мальтуса, вважаючи її загрозою для розуміння майбутнього розвитку майбутньої цивілізації. Він вірив в розум людини, в її здатність здолати природні обмеження у виробництві життєвих благ. Перспективи економічного розвитку він пов’язував з просвітою і прогресом науки.

Перші три нариси М. Балудянського мають загальну назву "Национальное богатство. Изображение различных хозяйственных систем", а четвертий — "О разделении и обороте богатства". У М. Балудянського господарські системи — це не економічні системи у сучасному їх розумінні, а фактичні системи економічної думки (учень) — економічні вчення меркантилізму, економістів (така сама назва фізіократів) і Адама Сміта. Як критерій розрізнення господарських систем М. Балудянський обґрунтовано виділяв центральне поняття — тлумачення творцями та прихильниками суті та джерел національного багатства.

Михайло Андрійович Балудянський (1769—1847). Середню освіту одержав в Уйгелі та Кошицах, а вищу — на юридичному факультеті Віденського університету. В 1789—1796 pp. був професором Великоварадинської академії, а в 1796—1803 pp. викладав державне право в Пештському університеті. В 1803 p. M.A. Балудянского було запрошено в Росію. Він поселився в Санкт-Петербурзі, де одержав призначення на посаду викладача Педагогічного Інституту і одночасно працював редактором (в другій експедиції комісії з складання "Свода Законов") з питань державного господарства та фінансів. З 1813 до 1817 р. — викладав економічні та политичні науки великим князям Миколі та Михайлу Павловичам. З часом, в 1819 p. M. Балудянского було обрано деканом філософсько-юридичного факультету Санкт-Петербурзь-ського університету, де він викладав основи юридичних та політичних наук і політичну економію. 27 жовтня того самого року його було обрано ректором університету. В 1839 p. M. Балудянский був призначений сенатором. Праця М.А. Балудянского "Изображение различных хозяйственных систем" заклала основи російської політико-економічної термінології. Помер М. Балудянський З квітня 1847 р.

Прихильником класичної політичної економії був також професор Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884). У своїх працях, опублікованих до реформи, а також у журналі «Экономический указатель» (1857—1861) видавцем і редактором якого він був, І. Вернадський головну увагу приділяє критиці кріпосництва і всіх добуржуазних форм виробництва. Після реформи він захищає буржуазні відносини, стає прихильником великого виробництва і великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес.

Позитивно оцінюючи процес концентрації капіталу і виробництва, І.Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земельної власності. На той час така власність була майже виключно поміщицькою, і І.Вернадський як буржуазний економіст пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм господарювання.

Як прихильник класичної школи в політичній економії І. Вернадський заперечував протекціонізм, втручання держави у приватну ініціативу, наголошував на позитивних аспектах вільної конкуренції.

Значне місце в дослідженнях І. Вернадського займає проблема праці. Ще в докторській дисертації «Критико-історичне дослідження італійської політико-економічної літератури до початку XIX ст.» (1849) він визнає працю «головним і єдиним джерелом багатства». Він розрізняє споживну вартість (придатність) і вартість. Вартість, зазначає він, «визначається працею, а не придатністю». Отже, у питанні про вартість і про джерело доходів І. Вернадський стояв на позиціях класичної школи, проте, усупереч класикам, вважав усі види праці продуктивними.

Спеціальну працю («Предмет політичної економії») І.Вернадський присвячує визначенню предмета політичної економії. Завдання політичної економії полягає в тому, писав він, щоб відкрити «природні закони виробництва». Але такими законами для нього є лише закони товарного виробництва. У тому самому творі І. Вернадський пише, що «економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існує праця й обмін...». Він виступає проти визначення політичної економії як науки про багатство і підкреслює, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства — його цінність . Предмет науки він обмежує товарним виробництвом.

Як типовий буржуазний економіст І. Вернадський виступав проти соціалізму. Ідеї соціалізму він вважав помилковими і їхню появу зв'язував зі зростанням пауперизму.