23. Господарство Індії в другій половині і тисячоліття до н.Е. Та відображення його у праці „Артхашастра”.

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від встановлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які значно полегшили не лише емлеробство, а й спорудження іригаційних споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, шо, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгівлю.коні та деякі інші товари. Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), економічний трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І Ка-утильї, або Віншнагупті. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підіймається питання про економічну роль держави, активізацію її втручання у господарське життя, зміцнення державного апарату. Серед функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Обґрунтовувалася ідея державного землеволодіння. Цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби зобов'язувалися сумлінно платити податки. Стосовно іригаційних споруд, то в трактаті зазначалося, що їх дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою права власності. Торгівля також була важливого статтею доходів скарбниці, а тому у трактаті велику увагу приділено організації нагляду за торгівлею, розвиткові міжнародної торгівлі, заохоченню купців, які імпортують іноземні товари та експортують царські. У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. З розвитком товарного обміну зростає й спеціалізація окремих громад, або родин, та чи інша форма господарської діяльності (землеробство, скотарство, різні види ремесла, будівництво, торгівля) закріплюється за родинами, з покоління в покоління передаються секрети майстерності. Виникають групи купців, лихварів, суддів, чиновників, філософів та ін. Майнові та професійні відмінності окремих груп населення нерідко (зокрема в даному випадку) закріплювалися у закрито-станових кастах. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабоволодіння, визначається неможливість рабства для аріїв. Знайдемо тут і рекомендації щодо обмеження рабства, зокрема заборону продажу дітей до 8 років; звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство; визнання вільними дітей, народжених рабинею від господаря, а також її самої і т.д.

24. Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка.

Осьовий час для Китаю пов'язуємо з іменами Копфуція, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV от. до Р.Х. Економічний розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна система поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного властителя. Представники кожної з верств отримували матеріальні блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання -все було різним, чітко регламентованим залежно від соціального стану. Надходження до державної скарбниці у вигляді результатів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, що істотно гальмувало розвиток товарно-грошових відносин.Конфуцій (551—-479 рр. до Р.Х.), зокрема у збірнику «Шицзии», що був ним відредагований. Будучи засновником вчення про етику, Коифуцій висунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдосконалення держави. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства; що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристократії та не спадкових рабовласників.Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці істотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва. Зростає спеціалізація та професіоналізм ремісників.У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію, що означало не лише політичне об'єднання. Перший імператор Цинь Ши-хуанді, або Цинь Шихуан (259—210 рр. до Р.Х.), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії , чим досяг торжества в Китаї державної форми власності. Адміністративна реформа дала йому можливість стати повновладним володарем країни.Соціальною реформою стало запровадження «Табелю про ранги», за яким перші сім рангів могли мати простолюдини, а починаючи з восьмого ранги надавали чиновникам за службу. Найвищими були 19-—20 ранги.Напевно, можна вважати, що реформи Цинь Шихуаиа в основі мали погляди авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV—III ст. до Р.Х.), які як головне завдання, подібно до Кон-фуція, висували проблему «як зробити державу багатою, а народ задоволеним» через рівномірний розподіл багатства, не допускаючи збагачення торговців та лихварів. Вони також виступали за непорушність станового поділу суспільства, стверджуючи, що без Богом обраних «шанованих» та вищих станів країна не мала б доходів, а також, що так бути не може, щоб «усі були шановані», адже тоді не було б кому працювати. Серед заходів, спрямованих на стабілізацію натурально-господарських відносин, найважливішими вони вважали регулювання державою цін на хліб, а також створення державних запасів хліба, реформування податкової системи .Ще одним реформатором цього періоду був Ван Май, який захопив трон у 9 р. після Р.Х. Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь— державні та селянські, за відсутності великої феодальної власності. Він також проголосив заборону рабства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Набіги кочівників погіршували становище. Але була збережена життєспроможність китайської цивілізації та її державність, продовжувала свій розвиток економіка.