Тема: Основи вчення про вищу нервову діяльність.

Мета: Показати студентам вклад І.М. Сеченова та І.П. Павлова в створенні вчення про ВНД. Пояснити значення безумовних рефлексів, умови формування умовних, їх значення, вікові особливості формування.

Обґрунтувати особливості формування гальмування умовних рефлексів у дітей різного віку, показати значення гальмування умовних рефлексів. Пояснити рефлекторні основи ВНД людини, встановити особливості пов’язані з матеріальним органом – корою великих півкуль.

План лекції

1. Історія розвитку науки про вищу нервову діяльність.

2. Умовні і безумовні рефлекси.

3. Механізм утворення умовного рефлексу. Гальмування умовних рефлексів.

4. Закони вищої нервової діяльності, сформульовані Павловим.

5. Пізнавальна діяльність людини. Увага, пам'ять їх вікові особливості. Мова, друга сигнальна система.

6. Типи ВНД.

7. Характеристика ВНД дітей та підлітків. Етапи розвитку ВНД. Порушення ВНД.

Основні поняття: вища нервова діяльність, поведінка людини, психічна діяльність, рефлекс, безумовний рефлекс, умовний рефлекс, безумовний подразник, тимчасовий зв'язок, гальмування, аналітико-синтетична діяльність, пізнавальна діяльність, відчуття, сприйняття, уявлення, увага, пам'ять.

Питання про фізіологічні закономірності діяльності кори великих півкуль головного мозку залишалось не з’ясованим аж до початку ХХ ст., люди не завжди пов’ язували психічну активність з діяльністю мозку.

У 1863р. в праці «Рефлекси головного мозку» Сеченов обґрунтував рефлекторну природу свідомої та безсвідомої діяльності людини, показав, що в основі психічних явищ лежать психологічні процеси, які можуть бути вивчені об’єктивними методами.

Відкрив:

• явища центрального гальмування;

• сумації в нервовій системі;

• наявність ритмічних біоелектричних процесів у ЦНС;

• значення процесів обміну речовин у здійсненні збудження.

Довів, що пізнання зовнішнього світу можливе лише за допомогою органів чуття, доводить, що матеріальні процеси мозкової діяльності є первинними, а психічні – вторинними, що наша свідомість є відображенням реальної дійсності навколишнього світу, а процеси психіки зумовлені удосконаленням нервової організації мозку; писав, що акти свідомого та несвідомого життя за своїм походженням є рефлексами.

Павлов розвинув рефлекторну теорію і створив вчення про ВНД, відкрив первинний механізм, який забезпечує складні форми реагування людини і вищих тварин на вплив зовнішнього середовища. Цим механізмом є умовний рефлекс.

Метод умовних рефлексів забезпечив:

• дослідити різноманітні акти поведінки людини і тварини, в основі яких лежать фізіологічні процеси у великих півкулях;

• вивчив функції кори великого мозку;

• вивчив явище іррадіації і концентрації в корі великого мозку;

• вивчив здатність головного мозку до аналітико-синтетичної діяльності. (Іррадіація – рух процесів збудження і гальмування, виникнувши в різних ділянках кори, вони іррадіюють, поширюються на сусідні, іноді на досить віддалені ділянки, після чого знов зосереджуються, концентруються в своїх вихідних пунктах).

Зараз метод умовних рефлексів при вивченні діяльності великого мозку поєднується з дослідженням електричних явищ, які відбуваються в корі підкоркових структурах головного мозку – метод електроенцефалографії.

ВНД – сукупність складних форм діяльності кори великого мозку і найближчих до них підкіркових утворень, яка забезпечує індивідуальні фізіологічні та поведінкові реакції людини на змінні умови навколишнього та внутрішнього середовища, що сформувалися і закріпилися в процесі еволюції і передаються спадково. Це психічна діяльність мозку, що складається з актів поведінки, кожен із яких у свою чергу має певну етапність.

На сучасному етапі розвитку ВНД розглядають як функціональну систему, яка під дією подразника вибірково об’єднує різнорідні центральні та периферичні нервові утворення для отримання корисного пристосувального результату.

Підтримання сталості внутрішнього середовища, як основи незалежного (від постійних змін чинників довкілля) життя людини можливе завдяки безумовно-умовно-рефлекторній діяльності ЦНС.

Всю рефлекторну діяльність людини і тварини Павлов поділив на дві категорії: умовні і безумовні рефлекси. Підтримання сталості внутрішнього середовища, як основи незалежного (від постійних змін чинників довкілля) життя людини можливе завдяки безумовно-умовно-рефлекторній діяльності ЦНС.

Безумовні рефлекси – природні реакції організму на подразнення з зовнішнього або внутрішнього середовища, вони сформувалися і закріпилися в процесі еволюції і передаються спадково.

Вони стійкі, незмінні, зберігаються протягом життя. Наприклад: чхання, кліпання, кашель – прості; харчовий, оборонний, статевий – складні (інстинкти).

Умовні – індивідуальні, набуті, виробляються в процесі індивідуального життя і надбудовуються на базі безумовних рефлексів. Вони є функцією вищого відділу ЦНС – кори великих півкуль головного мозку, їм притаманне гальмування та зникнення.

Утворення умовних рефлексів.

Умова утворення – поєднання того чи іншого індиферентного подразника з дією подразника, який викликає безумовний рефлекс. Він утворюється внаслідок встановлення в корі великих півкуль тимчасового зв’язку між двома вогнищами збудження, після повторень зв'язок стає сильнішим.

При цьому умовні рефлекси завжди утворюються на базі безумовних рефлексів. Умовні рефлекси виробляються в процесі індивідуального розвитку на основі життєвого досвіду. Вони не передаються спадково.

Значення: вони забезпечують більш досконале пристосування організму до мінливих умов життя. При зміні умов середовища раніше вироблені умовні рефлекси згасають, утворюються нові умовні рефлекси.

Закони вищої нервової діяльності, сформульовані І.П.Павловим

• Для формування умовного рефлексу необхідне утворення у ЦНС тимчасових зв’язків між нейронами, що сприймають умовний подразник, та нейронами, що входять до складу дуги безумовного рефлексу.

• Умовний подразник здатний викликати випереджальне збудження ЦНС, яке дає змогу організмові заздалегідь підготуватися до відповідної поведінкової реакції.

• Тимчасові нервові зв’язки зберігають своє значення доти, доки вони відповідають реальним умовам дійсності. За порушення такої відповідності умовно-рефлекторна реакція згасає, і умовний подразник втрачає своє сигнальне значення.

• Вища нервова діяльність являє собою сукупність складних аналітико-синтетичних процесів.

Вікові особливості вироблення умовних рефлексів

Перші позитивні натуральні умовні рефлекси у новонароджених можна виробити на 7-й день: вони виникають на базі харчових безумовних рефлексів і виявляються в реакції на час годування і на положення дитини за декілька хвилин до годування (умовний смоктальний рефлекс, умовнорефлекторное підвищення рівня в крові лейкоцитів, умовнорефлекторне підвищення рівня загального обміну).

З 1-го місяця з’являється можливість виробити (на базі таких безумовних рефлексів, як смоктальний або моргальний) штучні рефлекси, причому з 2-х місяців – на всі подразники першої сигнальної системи. В усіх випадках основу утворення умовного рефлексу складає орієнтувальний рефлекс.

У 3–4 місяці з’являється здатність виробляти умовний рефлекс на комплекс послідовних подразників, тобто динамічний стереотип.

До 9–10 місяців зростає значення сигналів зовнішнього світу: для дитини важливий режим дня, навколишнє оточення, обличчя людей.

По міру росту дитини в умовних рефлексах все більше місце займає емоційний компонент. У новонароджених і грудних дітей спочатку умовний рефлекс формується понадсилу, при цьому прикладається невелика сила, інертність процесів збудження і гальмування, їх неврівноваженість і широка іррадіація. (Наприклад, у 15-денної дитини захисний мигальний рефлекс на світло виникає тільки після 200 поєднань; у 1,5-місячної дитини – після 40 поєднань.)

На 2–3-му роках життя найбільш ефективними стають орієнтовні, захисні, ігрові рефлекси. Тому, формується велика кількість різноманітних ре­флексів на відношення між предметами та їх властивостями. Велике значення для дітей 2-річного віку мають стереотипи зовнішніх подразнень і дій, таких як є етапи вмивання, годування, ігор, одягання тощо. У дітей ще не розвинута рухомість нервових центрів, і тому їм важко переключитися з одного виду діяльності на інший. Важким завданням для дитини 3-ох років є зміна порядку сигналів у стереотипі.