Тестові завдання напряму «економіка підприємства» дисципліна

„Фінанси”

КИЇВ – 2014

1. Фінанси – це:

– гроші;

– фонди;

– бюджети;

+ система економічних відносин з формування й використання фондів грошових засобів у процесі створення, розподілу й перерозподілу національного доходу.

2. Фінансові відносини виникають з приводу:

– купівлі–продажу товарів споживання;

+ використання грошових коштів у процесі розподілу та перерозподілу національного доходу;

– грошових трансфертів між членами родини;

– зберігання грошей у домогосподарстві.

3. Фінансові відносини виникають у таких випадках:

– між державою і підприємствами під час сплати податків;

– між державою і фізичними особами під час сплати податків;

– між підприємствами і працівниками під час виплати заробітної плати;

+ всі відповіді правильні.

4. Суб'єктами фінансових відносин є:

– національний доход і валовий суспільний продукт;

+ держава, підприємства, громадяни;

– кредити;

– податки, цінні папери, валюта.

5. Основними сферами, які охоплюють фінанси, є:

+ сфери відносин з формування і використання централізованих грошових фондів держави та децентралізованих грошових фондів підприємств;

– відносини у сферах виробництва та обміну;

– відносини у сферах внутрішньої та зовнішньої торгівлі;

– відносини між комерційними банками та підприємствами та між комерційними банками та фізичними особами.

6. Основою для формування фінансових відносин є:

– виробничі відносини;

+ грошові відносини;

– трудові відносини;

– особисті відносини.

7. Функція фінансів, яка проявляється в процесі розподілу ВВП у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням, – це:

+ розподільча функція;

– контрольна функція;

– регулююча функція;

– стимулююча функція.

8. Суть контрольної функції фінансів полягає у:

– розподілі та перерозподілі суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення;

+ тому, що фінанси є інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб’єктів фінансових відносин;

– контролі за формуванням централізованих фондів грошових коштів;

– контролі за формуванням децентралізованих фондів грошових коштів.

9. Фінансові ресурси – це:

– сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот;

+ грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні суб’єкта фінансових відносин;

– сукупність фінансових установ;

– ресурси в натурально-речовинній формі, які використовують у виробничій діяльності підприємства.

10. Централізовані фонди грошових коштів створюються:

+ на рівні держави;

– на рівні підприємства;

– на рівні установи;

– на рівні фізичних осіб.

11. Сукупність відокремлених, але взаємозв’язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу ВВП, називається:

– страхові фонди;

– фінансовий ринок;

– фінансовий механізм;

+ фінансова система.

12. Сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства – це:

– фінансове регулювання;

– фінансове планування;

– фінансове забезпечення;

+ фінансовий механізм.

13. Принципом фінансової політики є:

+ створення умов для ефективного розвитку виробництва;

– створення умов для диспаритету;

– створення умов для концентрації виробництва;

– повна концентрація фінансових ресурсів у централізованих фондах держави.

14. Ланка фінансової системи, що покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат бюджету, які не відшкодовуються власними доходами:

– державний бюджет;

– державні цільові фонди;

+ державний кредит;

– фінансові фонди.

15. Розподільча функція фінансів полягає у:

+ розподілі й перерозподілі доходів держави та підприємств;

– розподілі ресурсів між виробничими ланками підприємства;

– перерозподілі матеріальних ресурсів між виробничими ланками підприємства;

– штрафних санкціях у випадку невиконання зобов’язань перед бюджетом.

16. Орган управління фінансовою системою, на який покладено завдання щодо ефективного управління коштами Державного бюджету:

– Міністерство економіки;

– Державна контрольно-ревізійна служба;

+ Кабінет Міністрів України;

– Державна казначейська служба.

17. Мета фінансової діяльності підприємства, яке працює на основі комерційного розрахунку, – це:

– виробництво товарів;

– надання послуг;

– отримання кредиту;

+ отримання прибутку.

18. Некомерційні установи являють собою:

– установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату;

+ установи, що не мають на меті отримання прибутку;

– установи, які є основними платниками податків;

– установи, які не працюють у сфері матеріального виробництва.

19. Термін фінанси походить від:

– латинського “finis” (кінець);

– старофранцузького “finer” (оплачувати);

– давньогрецького “pinacotheca” (картинна галерея);

+ існують різні точки зору щодо походження цього терміна.

20. У середньовіччі однією з найважливіших історичних передумов формування категорії фінансів була така:

+ виникнення поняття загальнодержавного фонду грошових коштів;

– розвиток дипломатичних зв'язків між Західною Європою та країнами Близького Сходу;

– інтенсивний розвиток сільського господарства та промисловості;

– всі відповіді правильні.

21. Ознаки, що характерні для первісного суспільного устрою з точки зору розвитку фінансів:

– наявність постійного державного апарату;

+ відсутність системи формування державних доходів та витрат;

– виконання грошима усіх функцій;

– правильна відповідь відсутня.

22. До джерел доходів рабовласницьких держав відносили:

– контрибуції;

– військову здобич;

– натуральні податі;

+ всі варіанти відповідей правильні.

23. Передумови виникнення фінансів – це:

+ формування товарно-грошових відносин та становлення держави;

– існування держави, дія закону вартості, потреби розширеного відтворення;

– економічний розвиток суспільства, дія економічних законів, потреби розширеного відтворення;

– розподіл праці.

24. Ознака, яка не властива для першого етапу розвитку фінансів – це:

– основну масу коштів витрачали на військові цілі;

+ високий ступень впливу фінансів на економіку;

– обмежена кількість фінансових відносин;

– вузькість фінансової системи.

25. Як історична категорія фінанси з’явилися одночасно з

+ виникненням державної скарбниці та її відділенням від власності монарха;

– виникненням держави по розшаруванні суспільства на класи;

– утворенням монополістичних об’єднань, злиттям держави з монополіями;

– виникненням місцевих фінансів, позабюджетних спеціальних урядових фондів, фінансів державних підприємств.

26. Суспільне призначення фінансів:

+ забезпечення раціонального формування і використання грошових фондів у державі;

– рух вартості без участі готівки перерахуванням коштів по рахунках кредитних установ;

– грошові відносини щодо мобілізації фінансових ресурсів у розпорядженні держави;

– грошові відносини, пов'язані з використанням державних засобів на потреби держави.

27. Сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в межах кордонів країни за рік, – це:

– чистий внутрішній продукт;

+ валовий внутрішній продукт;

– валовий національний дохід;

– валовий прибуток держави.

28. Основними формами прямої участі державного впливу на розвиток економіки є:

– інформатизація;

– стандартизація;

+ бюджетне фінансування і перерозподіл ВВП;

– моніторинг.

29. Складова фінансової системи, що не належить до державних фінансів:

– податкова система;

+ фінансовий ринок;

– бюджетна система;

– місцеві фінанси.

30. Складова фінансової системи, що належить до фінансів підприємств:

– загальні позабюджетні фонди;

– митні тарифи;

– страховий ринок;

+ грошові фонди підприємств.

31. Складова фінансової системи, що належить до фінансів суб’єктів господарювання:

– фінанси домогосподарств;

+ страховий ринок;

– загальне державне управління;

– державі корпорації.

32. Слово «finance» в перекладі з латинської означає:

+ платіж;

– гроші;

– кредит;

– депозит.

33. Грошові фонди за своїм обсягом:

– дорівнюють грошовій масі, адже це одне й те саме;

– перевищують грошову масу, адже вона є їх складовою;

+ є меншими за грошову масу, адже її частина знаходиться у нефондовій формі;

– це зовсім різні речі й їх не слід порівнювати.

34. У фінансовому розумінні ліміт – це:

– доступна на депозитному рахунку сума коштів;

+ певне обмеження витрат;

– фінансове заохочення;

– фінансовий резерв.

35. Поняття «державні фінанси», «державний бюджет», «державний кредит» у 15-17 ст. виникли внаслідок:

+ відокремлення державної казни від казни сімей монархів;

– великої Французької революції;

– виникнення податків;

– зростання добробуту населення.

36. Фінансова наука виникла у:

+ 15 столітті;

– 5 столітті;

– 21 столітті;

– 10 столітті.

37. Уперше у 1573 році ввів у науковий обіг термін «Фінанси»:

+ Жан Боден;

– Аристотель;

– Платон;

– Архімед.

38. Учені античного світу, в працях яких містяться елементи економічного та фінансового аналізу:

– Монтескьє, Руссо, Дідро, Кант;

+ Арістотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон;

– Платон, Цицерон, Фрідмен;

– Фома Аквінський, Юсті, Цицерон, Дідро.

39. Учений, який написав працю «Про доходи Афінської республіки», – це:

– Аристотель;

+ Ксенофонт;

– Гіппократ;

– Фома Аквінський.

40. Державні фінансові ресурси становлять:

+ державні та місцеві бюджети;

– фінанси підприємств державної форми власності;

– фінанси підприємств приватної форми власності;

– фінанси домогосподарств

41. Державна субсидія – це:

– непрямий податок;

+ форма виділення коштів із бюджету;

– мито;

– обов’язковий платіж до Державного бюджету .

42. Автором праці "Дослідження про природу та причини багатства народів" є:

– Д. Рікардо;

+ А. Сміт;

– Сен-Сімон;

– К. Маркс.

43. Представники української фінансової науки:

– І.Я. Франко, МІ. Туган-Барановський, М. Добриловський, К. Маркс;

– М.І. Мітіліно, М.І Туган-Барановський, Сен-Сімон, М.П. Яснопольський;

– Х.Мінський, Ф. Петрарка, А. Сміт, М.І. Мітіліно, М.М. Алексєєнко;

+ М.І. Туган-Барановський, М.М.Алексєєнко, М.Х. Бунге, І.Я. Франко,

М.А. Балудянський.

44. Автором «Теорії кредиту» (1852) є український учений-економіст:

+ М.Бунге;

– І.Янжул;

– Л.Яснопольський;

– П. Мігулін.

45. Сукупність цілей та заходів з мобілізації фінансових ресурсів, їх раціонального розподілу і використання, які держава здійснює через фінансову систему являє собою:

– фінансову стратегію;

+ фінансову політику;

– фінансовий механізм;

– грошово-кредитну політику.

46. Фінансовий план – це:

– бізнес-план;

– форма плану, в якій показники відображено в натуральному вимірі та обгрунтовано рух ресурсів та продукції;

+ форма плану, в якій показники відображено в грошовому виразі та рух фінансових ресурсів на певний період;

– прогноз соціально-економічного розвитку.

47. Фінансова централізація передбачає:

+ збільшення питомої ваги частки національного доходу, що концентрується в державному бюджеті;

– зменшення питомої ваги частки національного доходу, що концентрується в бюджеті;

– збільшення фінасових ресурсів міжнародних фінансових установ;

– лібералізацію економіки та послаблення її державного регулювання.

48. Фінансове право – це:

– засіб впливу фінансових відносин на економічний та соціальний розвиток суспільства;

+ сукупність юридичних норм, що регламентують фінансові відносини;

– інструмент формування та використання централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів;

– сукупність організаційних та правових форм і методів управління фінансовою діяльністю держави.

49. Тип фінансової політики, який не існує:

– кейнсіанська;

– неокласична;

+ мордорська;

– класична.

50. За характером заходів, ступенем їх деталізації, часом реалізації у складі фінансової політики виділяють:

– фінансову стратегію і бюджетне регулювання;

+ фінансову стратегію і фінансову тактику;

– оперативну фінансову політику і фінансову тактику;

– фінансову стратегію і бюджетне регулювання.

51. Фінансова стратегія – це:

– напрями, форми і методи використання фінансових ресурсів;

+ сформована система довгострокових цілій фінансової діяльності і шляхів їх досягнення;

– система принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов’язаних з рухом фінансових ресурсів;

– процес визначення оптимальної структури капіталу.

52. Об’єктом фінансового планування є:

+ фінансові ресурси;

– грошові кошти;

– частина ВВП на загальнодержавні потреби;

– перспективні фінансові плани.

53. Податки – це:

– платежі за товари, роботи, послуги між підприємствами;

– платежі юридичних, фізичних осіб страховим компаніям по об’єкту страхування;

+ обов'язкові, безумовні платежі до відповідного бюджету, що справляються з платників податку на умовах, визначених законом;

– сума коштів, які повертаються державі.

54. Факторами, що впливають на розмір фіксованого сільськогосподарсь-кого податку, виступають:

– балансовий прибуток та кількість працюючих;

– обсяг реалізованої продукції власного виробництва, у тому числі виготовленої на давальницьких умовах;

+ площа сільськогосподарських угідь та нормативна оцінка їх вартості;

– валовий дохід та спеціалізація.

55. Податкова система у вузькому розумінні – це:

– сукупність податків, що їх установлює держава;

– сукупність зборів, що їх установлює держава;

+ сукупність загальнодержавних та місцевих податків і зборів;

– сукупність загальнодержавних податків та зборів.

56. Податкова система України включає :

– державні податки і збори;

+ сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом порядку;

– державні та місцеві податки і збори, амортизаційні відрахування державних підприємств;

– правильна відповідь відсутня.

57. До загальнодержавних податків в Україні відносять:

+ акцизний податок;

– податок на нерухоме майно;

– туристичний збір;

– єдиний податок.

58. До місцевих податків в Україні відносять:

+ податок на нерухоме майно;

– мито;

– податок на прибуток підприємств;

– плата за землю.

59. Розмір прямих податків залежить:

– від споживання товарів;

+ від розміру об’єкта та бази оподаткування;

– від використання доходів;

– правильна відповідь відсутня.

60. За формою оподаткування податки поділяються на:

– місцеві та загальнодержавні;

– загальні та спеціальні;

– особисті та реальні;

+ прямі та непрямі.

61. Прямими називаються податки:

– податки, які сплачуються покупцями в цінах на товари і послуги, а перераховуються в бюджет продавцями відповідних товарів і послуг;

+ податки, що безпосередньо встановлюються на майно і доходи платників;

– податки, що встановлюються персонально для кожного конкретного платника;

– податки, що прямо зараховуються до Державного бюджету країни.

62. Базовою (основною) ставкою ПДВ в Україні Податковим кодексом передбачено:

– 20 %;

– 25% від вартості товару;

- 16% від різниці між податковим зобов’язанням та податковим кредитом;

+ 17%.

63. Вид податків, який формують як надбавку до ціни товару та вносять в ціну товару:

– податок на прибуток;

– податок з власників транспортних засобів;

+ акцизний податок;

– податок на землю.

64. За нульовою ставкою обкладаються ПДВ операції з:

– імпорту товарів;

+ експорту товарів;

– продажу книг вітчизняного виробництва;

– реалізації основних засобів.

65. Платники податків і зборів зобов'язані:

– ревізувати й перевіряти у міністерствах бухгалтерські документи;

– накладати на керівників та інших службових осіб підприємств адміністративні стягнення;

+ подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обрахуванням і сплатою податків та зборів;

– забезпечувати захист державного суверенітету.

66. Тверді податкові ставки – це:

+ єдині відсоткові ставки, які не залежать від розмірів об'єкта оподаткування;

– встановлюються в грошовому виразі на одиницю об'єкта оподаткування в натуральному обрахуванні;

– побудова шкали прогресивних ставок;

– ставки, встановлені місцевими органами виконавчої влади.

67. База оподаткування – це:

– сукупність податкових органів;

+ фізичний, вартісний чи інший вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка;

– встановлений розмір податку на одиницю оподаткування;

– всі доходи платників податків, з яких сплачується податок.

68. Податковим кодексом платники податків визначені, як:

– особи, які купують товари та у складі їх ціни оплачують податок на додану вартість;

– підприємства;

– підприємства з іноземними інвестиціями;

+ фізичні та юридичні особи, які мають, одержують об’єкти оподаткування або провадять діяльність, що є об’єктом оподаткування, і на яких покладено обов’язок із сплати податків згідно із законом.

69. Нові податки та зміни в порядку оподаткування затверджують:

– Постановою Кабінету Міністрів України;

– Указом Президента України;

+ Верховною Радою України шляхом прийняття закону;

– розпорядженням Національного банку України.

70. Державний бюджет – це:

+ план формування та використання фінансових ресурсів держави для забезпечення її завдань і функцій протягом бюджетного періоду;

– єдине систематизоване згрупування доходів держави;

– фінансові звіти державних установ;

– комплекс заходів, спрямованих на розвиток галузей економіки.

71. Державний бюджет України, як фінансовий план держави, затверджують:

– Постановою Кабінету Міністрів України;

– Указом Президента України;

+ Верховною Радою України і має силу закону;

– розпорядженням Національного банку України.

72. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи країни, має назву:

– бюджетний устрій;

+ зведений бюджет;

– бюджетна система;

– дефіцит бюджету.

73. Бюджетний процес включає такі етапи:

– складання та затвердження проектів бюджетів;

– розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та місцеві бюджети;

– виконання бюджету, підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення про нього

+ усі відповіді правильні.

74. Призначення видатків, що не є властивим Державному бюджету України:

– виплати видатків, зв'язаних з обороною країни;

+ виплати заробітної плати робітникам промислових підприємств;

– виплати заробітної плати службовцям державного апарату,

– виплати заробітної плати робітникам сільськогосподарських підприємств.

75. Порядок і терміни складання проекту Державного бюджету України визначає:

– Верховна Рада України;

+ Кабінет Міністрів України;

– Президент України;

– Міністерство фінансів України.

76. Зведений бюджет України:

– затверджує Верховна Рада України;

– затверджує Кабінет Міністрів України;

+ не затверджується, використовується з метою аналізу та визначення засад державного регулювання;

– затверджує Міністерство фінансів.

77. Міжбюджетний трансферт для цільового використання в порядку, передбаченому органом, який прийняв рішення про його надання, має назву:

– дотація;

+ субвенція;

– державний кредит;

– державний борг.

78. Призначення поточних бюджетних видатків полягає у :

– фінансуванні інвестиційної діяльності;

+ фінансуванні бюджетних установ;

– фінансуванні інноваційної діяльності;

– фінансуванні сільського господарства.

79. До складу бюджетного законодавства України входять:

– Конституція України;

– Закон про Державний бюджет України;

– Бюджетний кодекс;

+ всі нормативні акти, зазначені вище.

80. Принцип обґрунтованості під час складання бюджету передбачає, що:

– до складу бюджетів підлягають внесенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів;

+ бюджет формують на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, які здійснюють відповідно до затверджених методик та правил;

– розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача;

– бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

81. Орган, що затверджує бюджетну класифікацію:

– Президент України;

– Кабінет Міністрів України;

+ Міністерство фінансів України;

– Верховна Рада України.

82. Дефолт –– це:

– дефіцит бюджету;

– держаний борг;

– бюджетний борг;

+ нездатність держави покрити свої боргові зобов’язання.

83. Спеціальна постанова Верховної Ради України, в якій висвітлюються основні напрями бюджетної політики, – це:

+ бюджетна резолюція;

– основні напрями бюджетної політики;

– бюджетна система;

– бюджетний кодекс.

84. Внутрішній державний борг:

– включає видатки держави, які зв’язані із сплатою суми відсотків за поточними тиражами;

– сума державних зобов’язань відносно іноземних кредиторів;

– включає всю суму заборгованості за раніше випущеними облігаціями;

+ сума державних зобов’язань перед вітчизняними кредиторами.

85. Зовнішній державний борг:

– включає видатки держави, які пов’язані із сплатою суми відсотків за поточними тиражами;

+ сума державних зобов’язань відносно іноземних кредиторів;

– включає всю суму заборгованості за раніше випущеними облігаціями;

– сума державних зобов’язань відносно вітчизняних кредиторів.

86. Цінні папери, які виступають формою реалізації внутрішнього державного боргу:

+ облігації внутрішньої державної позики;

– векселі державних підприємств;

– акції державних підприємств;

– казначейські зобов’язання.

87. Суми, отримані від місцевих податків і зборів, зараховуються до:

+ місцевого бюджету;

– державного бюджету;

– бюджету суб’єктів економічної діяльності;

– правильна відповідь відсутня.

88. Показник бюджетного дефіциту свідчить про:

– перевищення доходів бюджету над його видатками;

– збалансованість бюджету;

+ перевищення видатків бюджету над його доходами;

– розподіл доходів між бюджетами різних рівнів відповідно до розподілу їх видаткових повноважень.

89. Перевищення доходів бюджету над його видатками –– це:

+ бюджетний профіцит;

– бюджетний дефіцит;

– збалансованість бюджету;

– правильна відповідь відсутня.

90. Причини утворення бюджетного дефіциту:

– неефективність фінансової системи та податкової політики;

– скорочення доходів державного бюджету в період економічної кризи;

– зростання державних витрат у зв'язку зі структурною перебудовою економіки;

+ всі відповіді правильні.

91. Найбільш інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є:

+ монетизація дефіциту;

– внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках;

– фінансування у вигляді безоплатної допомоги;

–прострочення платежів за боргами або куплені товари.

92. За тривалістю бюджетний дефіцит може бути:

– первинним або вторинним;

– випадковим або дійсним;

– плановим або позаплановим;

+ постійним або тимчасовим.

93. Бюджетний дефіцит залежно від планування може бути:

– структурним;

– циклічним;

+ плановим або позаплановим;

– первинним або вторинним.

94. З урахуванням витрат з обслуговування державного боргу бюджетний дефіцит може бути:

– плановим або позаплановим;

+ первинним або вторинним;

– циклічним;

– структурним.

95. Державна позика – це:

– кредит, що видається банком, який має статус державного;

+ залучення державними органами управління грошових коштів на умовах позики;

– отримання від державних органів управління грошових коштів на умовах позики;

– залучення державними органами управління грошових коштів з відсутністю необхідності повернення.

96. Бюджетний устрій визначається:

– державним устроєм;

+ адміністративно-територіальним поділом країни;

– економічним потенціалом держави;

– банківською системою України.

97. Зведений бюджет України – це:

– показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення;

– сума показників місцевих бюджетів;

+ сукупність Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя;

– показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення.

98. Дотації в бюджетній системі – це:

– кошти для бюджетних установ;

– кошти для виплати заробітної плати працівникам підприємств державної форми власності;

+ кошти, які передаються з бюджету вищого рівня бюджетам нижчого рівня для збалансування в разі їх дефіциту;

– кошти, які передаються з бюджету вищого рівня бюджетам нижчого рівня з метою фінансуваня заходів цільового призначення

99. Джерелами покриття бюджетного дефіциту є:

– прибутки підприємств;

+ державна позика, грошова емісія;

– надзвичайний податок, комерційний кредит, амортизаційні відрахування;

– євровалюта, промислове золото, національний дохід.

100. Циклічний дефіцит державного бюджету – це:

+ дефіцит державного бюджету, викликаний спадом ділової активності та скороченням податкових надходжень;

– різниця між запланованими видатками і запланованими доходами держави;

– позитивне або негативне сальдо бюджету за наявності природного рівня безробіття, рівня ВВП;

– сумарний дефіцит державного та місцевих бюджетів.

101.Фактичний дефіцит державного бюджету – це:

– сума фактичних доходів державного бюджету;

+ перевищення фактичних видатків над фактичними доходами держави;

– сума фактичних видатків держави;

– загальний дефіцит за винятком інфляційної частки відсоткових платежів.

102. Структурний дефіцит державного бюджету – це:

– дефіцит державного бюджету, спричинений спадом ділової активності та скороченням податкових надходжень;

– різниця між поточними видатками і поточними доходами держави;

– загальний дефіцит за винятком інфляційної частки відсоткових платежів;

+ негативне сальдо державного бюджету за наявності природного рівня безробіття та потенційного рівня ВВП.

103. Невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, що не являють собою оплату придбаних товарів чи послуг, надання кредиту або виплату непогашеного боргу, називають:

– бюджетні процедури;

+ бюджетні трансферти;

– бюджетні інвестиції;

– бюджетне асигнування.

104. Призначенням страхування є:

+ захист майнових інтересів суб’єктів виробничих відносин і людського суспільства від несприятливих подій (ризиків);

– створення сезонних запасів у харчовій промисловості.

– збільшення обсягів виробництва;

– здійснення запобіжних заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику.

105. Форми, у яких існує сукупний фонд страхового захисту:

+ резерви страхових організацій, централізованих резервів держави, фонди самострахування підприємств;

– резервні фонди підприємств;

– кредити банку;

– статутний фонд;

106. Функціями страхування є:

– формування і використання фінансових ресурсів;

– відтворювальна і стимулююча;

+ ризикова, превентивна, заощадження коштів і контрольна;

– фіскальна і економічна.

107. Суть ризикової функції страхування розкриває:

– створення системи страхових резервів;

+ передача за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено договором страхування або чинним законодавством;

– зменшення наслідків страхових подій;

– перерозподіл коштів між страхувальниками.

108. Структура страхового ринку за територіальною ознакою – це:

+ внутрішній, регіональний і міжнародний;

– майнового, особистого страхування і страхування відповідальності;

– юридичних і фізичних осіб;

– державного і комерційного страхування.

109. Організаційно-правові форми підприємств, в яких можуть створюватися страховики в Україні – це:

+ юридичні особи у формі акціонерних, повних, командитних товариств і товариств з додатковою відповідальністю;

– юридичні особи у формі товариств з обмеженою відповідальністю і приватних підприємств;

– фізичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності;

– іноземні юридичні особи.

110. Страховими посередниками є:

– фондові біржі;

– банки та інші фінансово-кредитні установи;

+ страхові агенти і страхові брокери;

– інвестиційні фонди і компанії.

111. Суб’єктами страхового ринку є:

– промислові і торгові підприємства;

+ страховики, страхувальники і страхові посередники;

– банки і кредитні спілки;

– державний бюджет і позабюджетні фонди.

112. Діяльність страхових брокерів може бути визначена, як:

+ професійна діяльність осіб, зареєстрованих як суб’єкти підприємництва, пов’язана із посередництвом у сфері страхування;

– діяльність, яка обслуговує «життєвий цикл» страхового поліса на різних його стадіях;

– професійна діяльність осіб, уповноважених діяти від імені та за дорученням однієї чи більше страхових компаній, з укладення договорів;

– фінансова діяльність у сфері страхування.

113. Страховий поліс – це:

+ документ, який видається страховиком страхувальнику і засвідчує факт укладення договору страхування;

– договір страхування майна;

– документ, що регламентує взаємовідносини сторін у страхуванні життя;

– документ, що визначає розмір збитків страхувальника.

114. Страхові агенти можуть виконувати:

– вдосконалення правил страхування;

+ пошук страхувальників і укладання договорів страхування;

– розрахунок страхових тарифів;

– пошук страховиків.

115. Форми, у яких здійснюється державне регулювання страхової діяльності в Україні:

– розробка правил страхування державними органами;

+ ліцензування страхової діяльності й реєстрація страховиків;

– визначення страхових премій;

– роздержавлення і приватизація майна державного страхування.

116. Розрізняють такі форми страхування залежно від його обов’язковості:

– державне та приватне;

+ добровільне та обов’язкове;

– соціальне та особисте;

– економічне та юридичне.

117. Правила страхування – це:

– статут страховика;

+ документ, який визначає умови проведення кожного виду страхування;

– страховий поліс;

– перелік претензій страхувальника до страховика.

118. Страхові послуги відносять до:

+ фінансових послуг;

– кредитних послуг;

– банківських послуг;

– виробничих послуг.

119. Головними суб’єктами страхового ринку України є:

– страхові агенти;

– органи державного нагляду за страховою діяльністю в Україні;

– страхові брокери;

+ страховик та страхувальник.

120. Ринок страхових послуг – це:

– сфера обігу цінних паперів;

+ частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі–продажу є страховий захист, і на якому формується попит і пропозиція на страхові послуги;

– частина фондового ринку, на якому формується попит і пропозиція на страхові послуги;

– частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

121. Уповноваженим органом, що видає ліцензії на право надання страхових послуг, є:

– Міністерство фінансів України;

– Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;

+ Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

– Національний банк України.

122. Вид страхування, яке не належать до майнового:

– страхування фінансових ризиків;

+ страхування дітей;

– страхування кредитів;

– правильна відповідь відсутня.

123. До витрат страховика відносять:

– відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

– витрати на проведення страхування;

– витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;

+ усі відповіді правильні.

124. Страховий продукт – це:

– страхове відшкодування;

+ комплекс зобов’язань страховика перед страхувальником;

– страховий поліс;

– процес складання договору страхування.

125. Страховий агент є уповноваженою особою:

+ страховика;

– страхувальника;

– брокера;

– перестраховика.

126. Плату за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику відповідно до договору страхування, називають:

– страховим тарифом;

– страховою сумою;

+ страховою премією;

– страховим забезпеченням.

127. Страховий тариф – це:

– нетто-ставка;

– страховий платіж;

+ брутто-ставка;

– правильна відповідь відсутня.

128. Договір страхування набирає чинності з:

– з моменту підписання;

+ з моменту сплати страхових внесків, або іншого, передбаченого договором;

– з початку терміну страхування;

– з моменту укладання договору.

129. Страховий платіж – це:

+ плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування;

– оплата послуг страхового брокера;

– ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування;

– грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату з настанням страхового випадку.

130. Форми, у яких існує сукупний фонд страхового захисту – це:

+ резерви страхових організацій, централізовані резерви держави, фонди самострахування підприємств;

– амортизаційні фонди підприємств;

– кредити банку;

– статутний фонд.

131. Функції, які виконує страхування:

– контролю за розподілом фінансових ресурсів;

– відтворювальну і стимулюючу;

+ зниження ризиків, превентивну, заощадження коштів і контрольну;

– фіскальну і економічну.

132. Суть ризикової функції страхування розкриває:

– створення системи страхових резервів;

+ передача за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено договором страхування або чинним законодавством;

– зменшення наслідків страхових подій;

– перерозподіл коштів між страхувальниками.

133. Під страховим ринком розуміють:

– інструмент перерозподілу грошових коштів між суб’єктами господарювання;

– сферу обігу цінних паперів;

+ особливу сферу грошових економічних відносин, де об’єктом купівлі–продажу виступає специфічний товар – страхова послуга;

– механізм забезпечення попиту і пропозиції на фінансові ресурси.

134. Договір страхування, буде дійсним якщо його укладено після страхового випадку:

– так;

– так, якщо його укладено за погодженням з Міністерством фінансів;

– так, якщо його укладено за погодженням із Нацкомфінпослуг;

+ ні.

135. Серед видів державного соціального страхування в Україні фактично не запроваджене як загальнообов'язкове на державному рівні:

– пенсійне страхування;

– страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

+ медичне страхування;

– страхування на випадок безробіття.

136. Основне джерело формування доходів Пенсійного фонду України:

+ єдиний соціальний внесок;

– внески добровільно застрахованих осіб;

– обов'язкові збори на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій;

– кошти Державного бюджету України та державних цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством.

137. Розміри соціальних виплат не мають бути:

+ меншими від прожиткового мінімуму;

– меншими від мінімальної заробітної плати;

– більшими за прожитковий мінімум;

– більшими за мінімальну заробітну плату.

138. Фінансування заходів, зв'язаних із соціальним захистом, охороною життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності, здійснюється:

– Пенсійним фондом;

– Фондом соціального страхування на випадок безробіття;

+ Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами.

139. До складу Єдиного соціального внеску включено:

– 50 % від фонду оплати праці;

+ внески до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

– внески до Пенсійного фонду та внески на медичне страхування;

– 100 неоподаткованим мінімумам.

140. Фінанси підприємств являють собою:

– грошові кошти;

– наявні на підприємстві кредитні ресурси;

+ економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення;

– грошові фонди підприємства.