Тема 8. «управлінський контроль»

128. Основною метою контролю є:

– достовірність звітних даних;

– дотримання законодавства;

+ забезпечення виконання управлінських рішень;

– перевірка стану об’єкта на відповідність заданим параметрам.

129. Бюрократичний контроль передбачає:

+ застосування чітких правил та стандартів;

– прозорість інформації та базування на корпоративній культурі;

– наявність спеціалізованих контрольних служб;

– орієнтацію на групові норми та традиції.

130. Для підвищення ефективності контролю потрібно:

+ поліпшити обмін інформацією між працівниками;

– запровадити тотальний, прискіпливий контроль;

– здешевити його для організації;

– запровадити тотальний, прискіпливий контроль та здешевити його для організації.

131. Контроль – це:

+ управлінська діяльність, завданням якої є кількісне та якісне оцінювання й облік результатів діяльності підприємства;

– управлінська діяльність, зв’язана з визначенням цілей діяльності підприємства;

– функція менеджменту, що забезпечує більш чітку координацію цілей підприємства;

– функція менеджменту призвана забезпечити реалізацію поставленої мети у системі управління підприємства шляхом установлення пропорцій між елементами трудової діяльності в системі управління.

132. Процес, що передує здійсненню дій, реалізується шляхом розроблення і використання правил і процедур управління, – це:

+ попередній контроль;

– процес службового контролю;

– завершальний контроль;

– поточний контроль.

133. До принципів контролю не належать:

– всеосяжність, постійність, оперативність;

– об'єктивність і безперервність;

– масовість і гласність;

+ дискретність та мінливість.

134. Вид контролю, який використовується під час прийому на роботу:

– безперервний;

+ попередній;

– поточний;

– заключний.

135. Найбільш важливим і витратним елементом процесу контролю є:

– встановлення стандартів;

+ оцінювання відповідності стандартам;

– оцінювання інформації;

– прийняття рішення.

136. До суб’єктів контролю належать:

+ казначейства, профсоюзні організації;

- місія, задачі, цілі, стратегічні процеси організації;

- окремі виконавці та персонал;

- результати діяльності підприємства.

137. До основних етапів процедури контролю не належить:

– визначення конкретних цілей, прогрес у виконанні яких піддається виміру;

+ розробка тактичних планів;

– зіставлення реально досягнутих результатів із визначеними стандартами;

– прийняття рішення та обрання типу поведінки керівником стосовно результатів контролю.

138. Кінцевою метою контролю є:

– ощадливість;

+ результативність;

– регулярність;

– ретельність.

139. Забезпечення ефективного та кваліфікованого виконання конкретних завдань належить до:

– підсумкового контролю;

– стратегічного контролю;

– управлінського контролю;

+ оперативного контролю.

Тема 9. «лідерство»

140.До когнітивних лідерських якостей відносять:

– професійну предметність;

– прагнення до постійного самовдосконалення;

– здатність керувати емоціями;

+ здатність до екстраполяції.

141. Прикладом поведінкової теорії лідерства є:

– модель Фідлера;

– модель Герсі і Бланшара;

+ теорія Лайкерта;

– модель Гауза і Мітчела.

142. Керівництво – це:

– основна функція управління;

– метод менеджменту;

+ форма управління;

– технологія управління.

143. Можливість чинити вплив на поведінку підлеглих керівнику людей – це:

– ознака менеджменту;

– ознака контролю;

+ ознака влади;

– ознака функції організація.

144. Стиль керівництва, найбільш прийнятний за будь-яких змін в організації:

– авторитарний;

– ліберальний;

– демократичний;

+ адаптивний.

145. Стиль керівництва – це:

+ сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка зумовлена специфікою завдань організації, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його повноважень, особовими якостями всіх членів колективу.

– манера поведінки керівника з підлеглими;

– манера поведінки спеціалістів апарату управління;

– манера поведінки керівника в процесі виконання своїх функцій.

146. Підґрунтям законної влади є:

+ переконання підлеглого у праві менеджера давати розпорядження, які він зобов'язаний виконувати;

– право менеджера організовувати виконання певних завдань;

– право менеджера давати певні вказівки підлеглим щодо виконань окремих видів робіт;

– право менеджера давати вказівки.

147. Лідерство в управлінні – це:

– здатність впливати на окремих людей;

– здатність впливати на менеджерів підрозділів і на окремих працівників;

+ здатність впливати на колектив і досягати певних цілей;

– здатність впливати на окремі групи людей.

148 Тип влади, який формується на засадах харизми та на особистих якостях та здібностях лідера, – це:

– примусу;

– експертна;

+ еталонна;

– законна.

149. Традиційно виділяють два види груп в організації:

+ формальні і неформальні;

– цільові групи і групи вдосконалення процесів;

– гуртки якості і групи вдосконалення діяльності підрозділів;

– групи за інтересами.

150. Формальні групи утворюються в організації як результат:

+ вертикального та горизонтального поділу праці;

– аналізу зовнішнього середовища;

– спільного проведення людьми вільного часу;

– спільного здійснення певних видів діяльності.

151. До формальних груп організації відносять:

– неформальних лідерів;

– клуб шанувальників шахів;

– директора банку;

+ начальника цеху та його заступників.

152. Неформальні групи утворюються в організації:

– як результат горизонтального поділу праці;

– як результат вертикального поділу праці;

+ спонтанно;

– за бажанням керівництва організації.

153. Різновид групи, якій організація делегує виконання конкретного завдання, – це:

+ цільова виробнича група;

– неформальна група;

– командна група;

– група за інтересами.

154. Посадові права та можливості менеджера приймати рішення, що впливають на дії підлеглих, – це:

– зміст категорії «влада»;

+ зміст категорії «повноваження»;

– зміст категорії «стиль керівництва»;

– зміст категорії «посадові інструкції».

155. Характерними рисами ліберального стилю керівництва:

– накази, розпорядження, зберігання дистанції під час спілкування з підлеглими;

– постійне підвищення кваліфікації та врахування критики на свою адресу;

+ керівник віддає ініціативу підлеглим;

– рівна манера поведінки, постійний самоконтроль.

156. Правильне визначення впливу – це:

– можливість впливати на поведінку інших;

– реальне право розпорядження всіма видами ресурсів;

+ поведінка однієї особи, яка вносить зміни у поведінку, відношення іншої особи;

– номінальне право розпорядження всіма видами ресурсів.

157. Характерними рисами авторитарного стилю керівництва є:

– пластичність поведінки керівника;

– орієнтування в діяльності лише на перевірені раніше методи та форми роботи;

+ свідоме обмеження контактів з підлеглими;

– правильне реагування на критику підлеглих.

158. Основні теоретичні підходи до лідерства у сучасній теорії менеджменту:

– два (харизматичний та синтетичний);

+ три (харизматичний, ситуаційний та синтетичний);

– чотири(системний, харизматичний, ситуаційний та синтетичний );

– один (ситуаційний).

159. Складовою ситуаційного підходу до лідерства є теорія:

– Дугласа – Мак Грегора;

– Ренсіса Лайкерта;

– Блейка та Моутона;

+ Врума – Йетона.

160. Складовою поведінкового підходу до лідерства є теорії:

– контінуума лідерської поведінки;

– Фідлера та Мескона;

+ Мітчела – Хауса та Блейка – Моутона;

– Форда та Мейо.

161. Назва напряму у лідерстві, що поєднує поведінковий та ситуаційний підходи:

– партисипативне керівництво;

+ адаптивне керівництво;

– патерналістське керівництво;

– оптимальне керівництво.

162. Характерною рисою демократичного стилю керівництва є:

– надмірна централізація владних повноважень;

– орієнтація лише на перевірені раніше напрями, методи та форми роботи;

+ систематичне інформування підлеглих про стан справ в колективі;

– пластичність поведінки керівника.

163. Стиль лідерства, відповідно до теорії лідерства Роберта Хауса, ставлення складних цілей та вимога повної віддачі для їх досягнення від підлеглих, називається:

– підтримки;

– заохочувальним;

– інструментальним;

+ орієнтованим на досягнення.

164. Харизматичною називають владу, яка:

+ побудована не на логіці або традиції, а на силі особистих якостей та здібностях лідера;

– побудована на впевненості підлеглого у наявності у лідера спеціальних знань та досвіду;

– побудована на силі традиції та законів, чинних у певному суспільстві;

– побудована на здатності лідера переконувати підлеглого у цінності останнього для організації.