2.Старословянська мова в системі слов’янських мов. Діалектна основа старослов’янської мови. Питання про походження двох слов’янських азбук.(1-2 вопрс)

Слов’янські мови – це група мов індоєвропейської сім'ї, що поширені на території Європи та Азії. Нині ними розмовляють 440 млн. людей. Старослов’янська мова належить до південно-слов’янської підгрупи. До неї відносять болгарську, македонську, хорватську, словацьку. Спорідненість мов передбачає наявності у них спільного джерела, прамови. Таким джерелом є праслов’янська мова, що виникла у ІІ тис. до н.е. і проіснувала до VI – VIIст.. н.е. Ця мова була реконструйована завдяки вивченню старослов’янської мови і порівняльним дослідженням сучасних слов’янських мов. Вона існувала під час родоплемінного життя слов’ян. Розкладання старослов’янської мови на діалекти пов’язане з Великим переселенням слов’ян. Отже, усі слов’янські мови походять зі спільного джерела, про що свідчить наявність у цих мовах спільних граматичних, лексичних, фонетичних ознак. З усіх слов’янських мов, старослов’янська є найближчою до прамови. Створюючи спільну мову для слов’ян, Кирило та Мефодій мали спиратися на живий діалект. Існує декілька теорій щодо діалектного підґрунтя старослов’янської мови: сербська теорія (Добровський), паннонська теорія (Копітар), моравська теорія (Кавайдович), болгарська теорія (Востоков). На користь болгарської теорії виступають такі факти: 1).Кирило почав працювати над створенням старослов’янської мови задовго до Моравської місії, тому у своїй роботі спирався на свій рідний живий болгарсько-македонський діалект. 2).За своїм лексичним складом болгарська мова є найближчою до старослов’янської мови. 3) фонетичні ознаки: м’які приголосні, що чергуються у старослов’янській з д, т передаються м’якими складними звуками шт [шть], жд [ждь], напр.. СВЄШТА, МЄЖДА 4).у найдавніших старослов’янських пам’ятках використовувалась одна літера [ять] для означення двох звуків [а], [е]. 5).Наявність у македонських діалектах носових голосних (юс малий та великий). 6).Вживання не повноголосних сполучень –РА-, -ЛА-, -Рять-, -Лять-, напр.. МЛЂКО Ці та інші позиції свідчать на користь болгарської теорії. Найдавніші слов’янські пам’ятки (Х – ХІ ст..), написані глаголицею та кирилицею. Перші пам’ятки були написані кирилицею (VII – VIII ст..). Глаголиця та кирилиця відрізнялися: кількістю літер (40 і 43 відповідно), формою літер (кириличні більш прості, схожі на літери грецького алфавіту, глаголиця не набула поширення через битіюватість літер). Глаголиця була популярною лише у Хорватії для потреб церкви до VII ст.. Довго вирішувалось питання, яка азбука була першою. У ХІХ ст.. Й.Добровський висунув припущення про те, що більш складна, порівняно з кирилицею, глаголиця була створена у Хорватії у XVIст.. Він вважав, що хорвати створили глаголицю, бо саме в цей час переслідувались учні Кирила та Мефодія, знищувались пам’ятки, і для того, щоб уникнути схожості свого письма з Візантійським алфавітом і була створена унікальна азбука. Але у 1836 році В.Копітар знайшов у бібліотеці графа Клоца рукопис «Збірник Клоца», написаний глаголицею. За палеографічними даними це була найдавніша пам’ятка того часу, тому вчений висунув припущення про створення Кирилом глаголиці. Але ще у XVIIIст.. вчені Добнер, Шафарик, Григорович висували твердження про створення Кирилом глаголиці, проте на той час вони не мали надійних доказів цього факту. Отже, на користь того, що глаголиця була створена першою, свідчать такі факти: 1.найдавніші пам’ятки написані глаголицею (Зографське та Маріїнське Євангелія). 2.головні глаголичні пам’ятки пов’язані з Моравією та Паннонією, крім того ці пам’ятки містять велику кількість «моравізмів». 3.мова глаголичних пам’яток є більш архаїчною. 4.глаголична азбука є більш складною та менш досконалою, ніж кирилична. До кирилиці увійшли 39 літер глаголиці, а також літери грецького алфавіту. Новими були літери на означення йотованих голосних: аз йотований, йотований єсть. З’явилась літера ять. З грецької запозичені [кс], [пс]. 5.у глаголиці цифрове значення літер відповідає порядку алфавіту. У кирилиці цифрові значення мають тільки ті літери, які були запозичені з грецької. 6.у пам’ятках, написаних кирилицею іноді зустрічаються більш давні уривки глаголичного тексту. 7.вченими було знайдено багато пам’яток написаних кирилицею зверху по стертій глаголиці (палімпсести). 8.сучасник Кирила та Мефодія, Храбр, писав про те, що Кирилом було створено унікальну азбуку, тобто глаголицю. Отже, доведено, що Кирилом у ІХ ст.. було створено глаголицю. Деякі з 40 літер нагадували літери грецької, староєврейської, попської мови. У східній Болгарії, учнями було створено більш легку азбуку (Хст.) – кирилицю. 3.Загальна характеристика кирилиці.Числове значення кириличних літер.Надрядкові знаки. Візантійський ініціал – урочисте письмо,яким у 10ст.писалися богослужебні книжки. У кирилиці використовувались 24 літери візантійського ініціалу.А також ті літери, які не позначали слов’янських звуків. Так як у слов.мові були унікальні звуки,учні Кирила створили або запозичили 19 нових літер, що не було у грецької фонет.системи.:ша,шта, черв, живете, малий і великий юси, букі. Кирилиця характеризувалась надлишковістю звуків(були схожі між собою): «І» ТА «И», он «О» та омега. Пунктуаційних заків не мала ні кирилиця, ні глаголиця(викор.надрядкові(діакритичні) знаки у кирилиці) Слов’яни не користувалися ні арабськими, ні римськими цифрами, хоча мали досить розвинену систему лічби.Для позначення літер за візантійською традицією використовувалися літери кириличного та глаголичного алфавітів, хоча між собою вони різнилися. Числове значення виділялось крапками з двох боків і титлом вгорі(.а¯. – 1) Числа від 11 до 20 позначалися поєднанням одиниць з «І»,причому одиниці писалися попереду десятка(11 - .аі.); для позначення чисел більше 20 показники одиниці писалися після десятків(23 - .кг.). Якщо одиниці, десятки і сотні позначалися спеціальними літерами,то тисяча позначалася спеціальним знаком(наскісна риска перечерпнута у двох місцях) і ставилась перед літерами, що означали їх кількість. Роки у слов’ян рахуються за візантійським літочисленням від створення світу,5508 до н.е. Для зясування реального часу слід від числа, зафіксованого у пам’ятці, відняти цифру 550