2.2 Історизми як лексичне явище

Історизми, на відміну від стилістичних архаїзмів,витіснених з мови синонімічними відповідниками, не мають в сучасній мові синонімічних замінників. Тому коли виникає потреба назвати той чи інший предмет старовини, зникле явище, поняття або дію, що відбулися в минулому, завжди звертаємось до цієї категорії лексики.

Серед матеріальних архаїзмів, або історизмів, можна виділити такі головніші семантичні групи слів:

— слова, що характеризують соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні відносини представників різних верств населення минулих часів (боярин, бояриня, князь,купець, наймит, хлоп, челядь.). До цієї групи належить також лексика на позначення державного і політико-економічного устрою деяких країн (імперія, самодержавство, сейм, шляхта, візир, мурза, хан, султан); назви податків (віконне, дань, десятина, подимне, подушне, рибне);

— назви колишніх урядових та військових чинів, адміністративних посад (війт, старшина, городовий, капрал, піддячий, підстароста, поліцай, соцький, унтер);

— назви неіснуючих у наш час установ і організацій (віче, волость, земство, управа, жандармерія);

— назви колишніх професій (бондар, вугляр, гутник, дігтяр, списник, чумак, лучник, мечник);

— назви старовинної зброї, амуніції, військових регалій (булава, бунчук, гульденка, колчан, лук, меч, ратище, стріла, спис, таран, щит, шолом);

— назви колишніх знарядь праці, якими тепер не користуються (драч, кайло, обушок, рало, соха);

— назви старовинного чоловічого та жіночого одягу, взуття, головних уборів, які вийшли з ужитку (бекеша, джерга, жупан, запаска, крайка, намітка, сіряк, сукняк, черкеса, чумка);

— назви старовинних монет, грошових одиниць (алтин, гривеник, гульден, динарій, дукат, злот, осьмак, московка, срібняк);

— назви старовинних одиниць виміру і ваги (аршин, верства, вершок, камінь, капа, кіш, лікоть, миля, п’ядь, сажень, фунт);

— назви старовинного посуду (коновки, куманці, штофи);

— імена і прізвища відомих історичних діячів (князь Володимир, Нерон, Наполеон);

— назви зниклих народів, які відіграли певну роль в історії людства (ассірійці, гунни, печеніги, половці);

— назви колишніх організацій та їх представництв (орден тевтонський, єзуїт, домініканці);.

Хронологічно маркована лексика не створює відчуття архаїчності мови романів, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мову.

Мова історичних художніх творів двопланова за своєю природою. У них співіснують сучасна письменникові мова та мова зображуваної епохи. Історизми найбільш чітко закріплені за певною історичною епохою. Вони виступають у тексті в ролі темпорального показника, що відносить зміст твору до певного реального часу, тобто в ролі тих особливих мовних засобів, що співвідносять зміст тексту з певним реальним часом.

Власне архаїчна лексика більш нейтральна в цьому плані. Так історизми боярин, воєвода є основними характеризаційними засобами в описі подій Київської Русі, тоді як архаїзми типу чадо, десниця можуть бути в одній мірі співвіднесені з іншими періодами в розвитку держави.

Серед тих специфічних проблем, які постають перед письменниками — представниками художньо-історичного жанру, особливої майстерності вимагає відтворення культурно-побутового колориту епохи. Письменникам доводиться знаходити такі засоби художнього розкриття історичного минулого, які б допомагали їм, з одного боку, найбільш адекватно відтворити особливості зображуваної епохи,а з другого — досягти того, щоб читачі почули себе якщо не співучасниками епохи, громадянами країни, в якій відбуваються події роману, то хоча б споглядальниками.

Коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати якусь реалію старовини, подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття, тоді письменники звертаються до історизмів, які не мають синонімів у сучасній українській літературній мові.

Глибоке знання історії, що постало завдяки вивченню староукраїнських літописів, знайомство з українськими етнографічними та фольклорними збірниками дало змогу письменникам чіткіше деталізувати у своїх творах побутовий устрій народного життя, дотримання правильності у вживанні слів, що позначають конкретні історичні поняття, явища, предмети.