Фармацевтична опіка при застосуванні препаратів для симптоматичного лікування суглобного і м’язового болю

• Мазі і гелі, що містять НПЗП, слід наносити тільки не пошкоджені ділянки шкіри, ретельно уникаючи попадання на пошкоджені ділянки або ранову поверхню.

• Мазі і гелі з НПЗП не слід наносити під пов’язку, що не пропускають повітря.

• При застосуванні мазей і гелів, що містять НПЗП, слід уникати їх попадання на слизову очей і інші слизові оболонки.

• При застосуванні мазей і гелів, що містять НПЗП, можливе виникнення явищ контактного дерматиту – свербіння, гіперемії, набряку шкіри; виникнення папул, лусочок, везикул. При тривалих явищах застосування мазі слід негайно припинити.

• Не поєднувати застосування мазей, гелів, кремів, що мають зігріваючу дію, з використанням грілок, пов’язок, що не пропускають повітря та еластичних бинтів, щоб запобігти опікам.

• При застосуванні мазей і гелів, що містять НПЗП, на великі ділянки шкіри та при тривалому застосуванні можливе виникнення побічних явищ, що характерні для перорального застосування відповідних препаратів.

• При застосуванні мазей і гелів, що містять диклофенак, можливі явища фотосенсибілізаціі.

• Симптоми передозування при використанні НПЗП у вигляді мазей і гелів: неприємні відчуття у епігастрії, нудота, головний біль, головокружіння (частіше при застосуванні препаратів, що містять саліцилати).

• При розвитку явищ не сприймання (підвищеній чутливості) або симптомів передозування слід негайно змити мазь водою.

• Протизапальні препарати для перорального застосування призначаються при не достатньо вираженому ефекті від препаратів для місцевого застосування і їх слід приймати тільки за рекомендацією лікаря.

• Протизапальні препарати для перорального застосування сприяють виникненню НПЗП-гастропатій.

• До одного з найбільш зручних у застосуванні препаратів НПЗП відноситься Солпафлекс, що містить ібупрофен сповільненого вивільнення.

• Самий сильний серед без рецептурних анальгетиків, що представлені на ринку України, - комплексний препарат Солпадеїн.

• Солпадеїн не слід застосовувати одночасно з іншими препаратами, що містять парацетамол або кофеїн.

• Солпадеїн не рекомендують застосовувати вагітним жінкам і дітям до 7 років.

• Всі НПЗП, особливо препарати ацетилсаліцилової кислоти, слід обережно призначати хворим на бронхіальну астму, виразковими ураженнями ШКТ, схильності до кровотеч, з захворюваннями печінки, порушенням функції нирок.

• Всі НПЗП, особливо препарати ацетилсаліцилової кислоти, слід приймати після їди.

• Ацетилсаліцилова кислота, диклофенак, індометацин, тиапрофенова кислота, напроксен, теноксикам, кетопрофен можуть знижувати агрегацію тромбоцитів і згортання крові, сприяти розвитку геморагічного синдрому.

• Виведення НПЗП із організму суттєво збільшується при лужній реакції сечі – це приводить до зниження ефективності і більш короткій їх дії.

• Для всіх НПЗП і анальгетиків-антипіретиків, особливо для ацетилсаліцилової кислоти і індометацину, характерна ульцерогенна (ушкодження слизової шлунка) дія.

• НПЗП, особливо індометацин, диклофенак, тиапрофенова кислота і ацетилсаліцилова кислота, знижують діуретичний ефект петльових діуретинів (фуросеміду, еакринової кислоти).

• НПЗП знижують виведення дигоксину і аміноглікозидів та приводить до їх кумуляції і розвитку інтоксикації цими препаратами.

• При одночасному призначенні НПЗП і антацидів знижується всмоктування і збільшення виведення НПЗП із організму.

• При використанні кетопрофену, напроксену, тіапрофенової кислоти і індометацину можливі головокружіння, безсоння і навіть галюцинації (внаслідок накопичення сератоніноподібних метаболітів), тому ці препарати не рекомендують приймати водіям і особам інших процесів, що вимагають підвищеної уваги.

• Метамізол, тиапрофенова кислота, кетопрофен, фенілбутазон слід обережно поєднувати з прийомом антикоагулянтів, сульфаніламідів, цукрознижуючими препаратами для перорального застосування, тому що можливе підвищення ефективності даних препаратів і виникнення відповідних побічних ефектів.

• Під час вагітності забороняється використовувати ацетилсаліцилову кислоту, метамізол, індометацин, ібупрофен, напроксен, кетопрофен.

• Не рекомендують застосовувати у дітей: ацетилсаліцилову кислоту, кеторолак, кетопрофен, індометацин, мелоксикам, теноксикам, тіапрофенову кислоту, диклофенак, напроксен.

• Кеторолак може знижувати ефективність гіпотензивних засобів.

• Кеторолак не призначають для тривалого застосування.

• При поєднанні Кеторолаку з препаратами часнику, цибулі, гінго виникає небезпека геморагічних ускладнень.

• Всі НПЗП і анальгетики-антипіретики, особливо ацетилсаліцилову кислоту, не слід поєднувати з вживанням алкоголю (різко зростає небезпека ульцерогенної дії, шлункової кровотечі), а також побічної дії зі сторони ЦНС.

• Прийом комплексних аналгетичних препаратів, що містять кофеїн, не слід поєднувати з вживанням кави або міцного чаю – це може привести до передозування кофеїну (збудженню і роздратованості).

Остеоартроз (ураження синовіальних суглобів) відноситься до тяжких недругів людства, а проблема його лікування є однією із основних в терапії, ортопедії , ревматології. Остеоартроз широко розповсюджений серед людей зрілого віку, характеризується дегенерацією суглобного хряща, структурними змінами субхондральної кістки, помірним або вираженим синовітом, хронічним протіканням і тенденцією до прогресування. Все вище перелічене сприяє зниженню працездатності (в середньому у 60% випадків) і приводить у 11,5% випадках до інвалідності хворих працездатного віку.

Особливого значення ця проблема набуває і у зв´язку з підвищенням тривалості життя людей. Згідно проведених епідеміологічних досліджень, дистрофічні зміни у суглобах спостерігаються в 50% випадках у людей старше 40 років, а у віці 70років і старше дане захворювання відмічається у 90%. Жінки, особливо у період менопаузи, мають більший ризик розвитку остеоартрозу, ніж чоловіки. В середньому питома вага остеоарторзу в загальній структурі захворювань населення складає 12% і займає перше місце в суглобній патології.

Синовіальні суглоби – складна багатокомпонентна органоспецифічна система, що включає як елементи, які безпосередньо формують суглоб (суглобні хрящі, синовіальна рідина, меніски, синовіальна оболонка), так і прилеглу до суглобного хряща субхондральну кістку, за допомогою якої частково забезпечуються енергетичні, пластичні і механічні функції суглобного хряща.

Синовіальні суглоби не мають судин і нервів, в зв'язку з чим дифузно-навантажувальний характер поступлення речовин відображається на їх морфологічній організації. Найбільш висока частота остеоартрозу характерна для колінного, тазостегнового, і ліктьового суглобів.

Найбільш часті причини остеоартроза:

• генетичні фактори. Епідеміологічні дослідження показали, що деякі форми остеоартроза спадкуються як домінантний признак. Доказано, що при сімейних остеоартрозах причиною дегенеративних змін може бути порушення синтезу колагену ІІ типу , що відіграє важливу роль в підтримці структури, функції механічній міцності суглобного хряща;

• негенетичні (не спадкові) фактори. З віком значно збільшується захворюваність остеоартрозом; переїдання і пов'язане з цим ожиріння; порушення ендокринного статусу організму (хондроіцити мають специфічні рецептори до ряду гормонів – тироксину, інсуліну, глюкокортикостероідам і андрогенам);

• внутрішні фактори. Загальне і місцеве переохолодження, екологічна ситуація (дефіцит міді, цинку, марганцю, кремнію, інтоксикація солями алюмінію, свинцю); характер праці (важкі фізичні навантаження, спортивні навантаження на кінцівки, тривале стояння на колінах, сидіння навшпиньках, підняття важкої ноші по сходах), перенесені травматичні ушкодження, тривала імобілізація суглоба.

Дані аналізу, що дозволяють запідозрити остеоартроз:

• сімейний анамнез остеоартрозу;

• травматичні ушкодження в анамнезі;

• наявність декількох факторів ризику остеоартрозу (жіноча стать, похилий вік, надлишкова вага тіла і інші);

• характер болю (максимальна спочатку руху, так названа «стартова» і така, що підсилюється ввечері);

• переважне ураження тазостегнових, колінних суглобів.

«Загрозливі « симптоми при отеоартрозі:

• блок суглоба, крептація;

• розвиток синовіту (гіперемія, різке підсилення болю, підвищення локальної температури, різке обмеження рухів в ураженому суглобі).

Загальні підходи до профілактики

Можна віднести комплекс заходів так званого здорового способу життя: адекватний руховий режим (боротьба з гіподинамією), виключення шкідливих звичок (паління, зловживання алкоголем), раціональне харчування.

Загальні рекомендації для пацієнтів.

При наявності симптомів, що дозволяють запідозрити остеоартроз, треба негайно звернутися до лікаря. В період загострення остеоартроза ураженому суглобу необхідно створити спокій, але при зменшенні больових відчуттів руховий режим розширюється. Рухова гімнастика суглобів нижніх кінцівок рекомендується розвантажувати хворий суглоб (користуватися палицею, милицею), не ходити на великі відстані, уникати тривалого стояння на ногах.

Хворим на остеоартроз рекомендується раціональне харчування (4,5 разове, малими порціями, з обмеженням калорійності за рахунок тваринних жирів і вуглеводів), багате на вітаміни. При загостренні захворювання бажано обмежити вживання вуглеводів, що легко засвоюються і повареної солі. Хворим на остеоартроз слід обмежити прийом алкоголю.

Основні принципи терапії остеоартрозу включають:

Усунення причини захворювання, ліквідацію вогнища хронічної інфекції (санація зубів, носоглотки, жовчо- і сечовидільних шляхів і т.п.), нормалізацію обмінних процесів у суглобі, раціональне харчування і відповідний руховий режим.

Головною метою медикаментозної терапії остеоартрозу є попередження деструкції суглобного хряща, тому для лікування даної патології необхідно використовувати лікарські препарати, які здатні стимулювати репаративні процеси в суглобному хрящі (хондропротектори) глюкозаміну гідрохлорид, глюкозаміну сульфат, хондроітин сульфат, ацетилглюкозамін, гіалуронова кислота, диацереін і інші.

До фізичних факторів лікування остеоартрозу відноситься лікувальна фізкультура, масаж, рефлексотерапія, водобальнеолікування.