Найбільш розповсюджені екзогенні алергени це:

Харчові – молоко, яйця, шоколад, мед, цитрусові, злакові і інші види їжі.

Побутові – пил домашній, готельний, бібліотечний і деякі його компоненти (мікроскопічні кліщі, мікроорганізми і інше), лупа і шерсть котів, собак, коней і інших тварин, пір’я і пух ( в тому числі із подушок), сухий корм для риб, екскременти домашніх птахів, таргани, спори пліснявих грибків.

Контактні – миючі порошки синтетичні вироби, косметичні засоби.

Пилкові – пилок дерев (береза, осина, інші), бур’янів (полин, кулібаба і інші), лугової трави, злаків.

Хімічні – низькомолекулярні (солі платини, нікель, хром, ртуть) і високомолекулярні (лаки, фарби, полімери і інші хімічні речовини).

Інсектні – отрути і алергічні субстанції бджіл, ос, комарів і ін.

Лікарські – практично любий лікарський засіб може бути алергеном.

Одним із ускладнень фармакотерапії є алергічні реакції, що розвиваються після прийому ліків. Алергенами в таких випадках можуть бути як самі препарати (антибіотики, сульфаніламіди, новокаїн, лікувальні сироватки і інші), так і їх метаболіти, які в організмі зв’язуються з білками, створюючи повноцінний антиген. Відмінною особливістю антигенів є здатність стимулювати імунокомпетентні клітини, що виділяють антитіла. При взаємодії антигена з антитілами на мембрані тучних клітин, останні руйнуються із звільненням біологічно-активних речовин – медіаторів алергії: гістаміну, серотоніну, простагландинів. Саме ці речовини беруть участь у механізмах розвитку загальних і місцевих алергічних реакцій.

Фармакотерапія алергічних станів складна і включає наступні етапи:

1. Пригнічення реакції гістаміну з гістамінорецепторами – антигістамінні засоби.

2. Гальмування реакцій антиген-антитіло за допомогою глюкокортикоїдів.

3. Стабілізація мембран сенсибілізованих тучних клітин в момент дегрануляції виходу медіаторів алергії – кромогліциєва кислота.

4. Посилення розкладу гістаміну шляхом накопичення гістамінази – фермент, який інактивує гістамін.

5. Гальмування утворення антитіл – імунодепресивні засоби, ГКС.

Гістамін є біогенною сполукою, що утворюється в організмі при декарбоксилуванні амінокислоти гістидину і є одним із ендогенних медіаторів, що приймають участь в регулюванні життєво важливих функцій організму. У звичайних умовах гістамін знаходиться в організмі переважно у зв’язаному, неактивному стані. При різних патологічних процесах (анафілактичний шок, опіки, обмороження, сінна лихоманка, кропив’янка і інші алергічні захворювання), а також при поступленні в організм деяких хімічних речовин кількість вільного гістаміну збільшується. «Вивільнювачами» («лібераторами») гістаміну є морфін, йодвміщуючі рентгеноконтрастні препарати, високомолекулярні сполуки і інші лікарські засоби.

Вільний гістамін володіє високою фізіологічною активністю: викликає розширення капілярів, підвищення проникності судинних стінок, розвиток набряку, зменшення об’єму циркулюючої плазми, згущення крові, зниження артеріального тиску, спазм непосмугованих м’язів бронхів за рахунок подразнення Н₁-гістамінорецепторів; посилення викиду адреналіну(як наслідок рефлекторного подразнення мозкової частини надниркових залоз), тахікардію, посилення секреції шлункового соку за рахунок подразнення Н₂-гістамінорецепторів слизової оболонки шлунка.

У розвитку усіх алергічних реакцій беруть участь поряд із гістаміном інші біологічно активні речовини, особливо серотонін. Периферична дія серотоніну пов’язана з подразненням специфічних серотонінових рецепторів, що призводить до скорочення непосмугованих м’язів матки, кишечника, бронхів, звуження кровоносних судин, підвищення швидкості агрегації тромбоцитів.