Імунодепресанти (імуносупресори) – засоби, які пригнічують імунну систему

Пригнічують імунну систему цитостатики (Протипухлинні препарати), глюкокортикоїди, антагоністи пурину (азатіоприн, меркаптопурин).

Азатіоприн (імуран, тіоприн, азапрес) Azathioprinum – імунодепресант, який виявляє цитостатичну дію. У високих дозах пригнічує функцію кісткового мозку.

Застосування: профілактика реакції відторгнення трансплантанта (пересадженої ткании чи органа), тяжкий перебіг ревматоїдного артриту, гепатит, системний червоний вовчак та інші колагенози.

Побічні ефекти: вторинні інфекції, анемія, лейкопенія, нудота, блювання, біль у суглобах і м’язах.

Циклоспорин Cyclosporinum рахується імунодепресантом нового покоління. Особливістю препарату є оборотне і вибіркове пригнічення клітинної імунної відповіді на ранніх етапах.

На відміну від цитостатиків, циклоспорин не пригнічує кровотворення, проліферацію клітин слизової ШКТ і інших тканин.

Застосування: профілактика відторгнення трансплантанта при пересадці нирки, серця, кісткового мозку і інше. Призначають в/в і перорально. Препарат повільно і не повністю (на 20-50%) абсорбується після прийому per os. Період його напіввиведення становить 24 години. Препарат майже повністю метаболюється і виводиться з жовчю.

Побічні ефекти: порушення функції нирок, печінки, ШКТ(нудота, блювання, анорексія), тромбоцитопенія.

Випускають в амп. по 1 і 5мл; капс.0,1.

Такролімус – імунодепресивний макролідний антибіотик. Хімічно не споріднений з циклоспорином, але механізми дії подібні.

Такролімус у 10-100 разів сильніший, ніж циклоспорин, в інгібуванні імунної відповіді. Застосовують за тими ж показаннями, що і циклоспорин.

Спосіб застосування: можна застосовувати перорально або в/в.

Побічнї дії подібні до таких, що у циклоспорину і включають нефротоксичність, гіперглікемію, артеріальну гіпертензію, гіперкаліємію та шлунково-кишкові розлади.

Оскільки такролімус ефективний при системному введенні, розроблено форми для місцевого застосування. Мазь такролімусу використовують при атопічному дерматиті та псоріазі.

Сірулімус (рапаміцин) – макроліт з імунодепресивними властивостями.

Механізм дії: як циклоспорин та такролімус, зв’язує імунофіліни та інгібує кальцінейрин.

Застосування: ефективний як монотерапія або в комбінації з іншими імунодепресантами (циклоспорином, такролімусом) у збереженні алотрансплантатів солідних органів.

Побічна дія: тромбоцитопенія, гепатотоксичність, діарея, головний біль.

Глюкокортикоїди – гормони наднирників і їх синтетичні аналоги (преднізолон, дексаметазон та інші) володіють вираженою і багатосторонньою імунодепресивною дією.

ГКС пригнічують функцію макрофагів, проліферацію Т-і В-лімфоцитів, гальмують їх міграцію із міст формування(тимус, кістковий мозок) у кров.

Застосування: ревматоїдні і інші аутоімунні захворювання, для попередження відторгнення трансплантанта при пересадженні органів і тканин.

Протиалергічні засоби

Алергія докучає людству з незапам’ятних часів. Ще Гіпократ у 5 віці до н. е. описав випадки несприйняття деяких харчових продуктів, що приводять до шлункових розладів і кропивниці, а римський лікар Гален в ІІ віці н. е. спостерігав пацієнтів, що страждали ринітом викликаним запахом троянди. В останні десятиліття алергія стала одною з найактуальніших медико-біологічних проблем у всьому світі. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на сьогодні алергічні захворювання займають за розповсюдженням третє місце, а за прогнозами ВОЗ вони займуть перше місце в структурі захворювань. У осіб самого різного віку і професій стабільно спостерігається збільшення частоти алергічних захворювань і станів. Особливо хвилюючим є зростання алергічних захворювань у дітей. Серед причин такого явища мають значення спадковість, забруднення оточуючого середовища, зростання числа різноманітних засобів побутової хімії, які щоденно використовує сучасна людина. Важливе місце серед екзогенних алергенів належить лікарським препаратам.

Алергія – підвищена (змінена) чутливість організму до будь-якої речовини-алергену.

Термін «алергія» (грецьке allos – «інший» і ergon – «інша незвична дія») був запропонований англійським педіатром Пірке у 1906 році.

Алергічні реакції є наслідком підвищеної чутливості (сенсибілізації) до різних речовин, що мають антигенні властивості. Здебільшого природа алергену залишається невизначеною, тому лікування хворих з алергічними реакціями проводять методом неспецифічної гіпосенсибілізації – тобто за допомогою препаратів, що впливають на процеси алергії незалежно від природи алергену.