6. Філософія Стародавньої Індії.

Окремі засади філософського знання з’являються в Ст. Індії ще наприкінці І тис. до н.е. Філософська думка мала різні джерела. Це «Веди», чотири збірки релігійних гімнів, а також численні коментарі до них «Упанішади», поеми «Рамаяна» і «Махабхарата». Особливочті Індійської філософії: 1) Орієнтація на авторитет учителя, наставника, його особистість. 2) Тісний зв’язок з релігією. 3) Орієнтація на розробку життєвих цінностей, що виходять за рамки задоволення безпосередніх потреб.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих "дашанах". Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. В дашан астиків входили такі школи вчення, що визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: ведан, санкхья, йога, ньяя, вайшешика, шиманса. В дашани нестиків входили вчення: чарваків, буддизму джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм, який вважав, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу "брахмана", що не має ні початку, ні кінця. Тіло - це зовнішня оболонка душі /атман/. Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив’язана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього і тому підкоряється закону необхідності /кармі/. Закон необхідності /карма/ змушує душу щоразу після смерті тіла переселятися до іншого тіла, і душа людини завжди входить в таку оболонку, котра залежить від діянь її у минулому житті. Виникнувши як опозиція кастовому ладу, буддизм виступив з вченням про рівність всіх людей в "стражданнях" і праві на спасіння. Буддизм - це одночасно і релігійне і філософське вчення. Вічні істини: 1. Життя - це страждання. 2. Страждання має свою причину. 3. Корінь страждання - жадоба до життя. 4. Шляхів виходу із страждання - 8.

З точки зору буддизму світ - це єдиний потік матеріальних і духовних елементів. Ідеалом, за вченням буддизму, з досягнення нірвани - повного закінчення процесу перероджень і позбавлення таким чином страждань, котрі складають суть життя. В цьому вченні вперше чітко виражено ідею про розвиток людини, її безперервне вдосконалення.

Буддизм заперечував існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддисти заперечували існування і окремого атмана поза 5-ма групами елементів, які складають людську особистість, її психічні і матеріальні якості. Ці п'ять елементів такі: свідомість; уява; почуття; кармічні сили; матеріальна оболонка людської особистості.

Санкх'я. Згідно з санкх'єю існує два види вихідних реальностей — матеріальна першопричина і духовне начало. Гносеологія санкх'ї визнає три незалежних джерела достовірного пізнання — чуттєве сприйняття, логічні умовиводи і свідчення авторитетів. Страждання, згідно з цим вченням, має універсальний характер і є найвищим сенсом тілесного існування. Метою людського життя є звільнення душі від пут чуттєвого світу, приглушення всіх природних прагнень.

Ньяя. До об'єктів пізнання відносилися матеріальні і духовні явища. Знання співвідносилися з реальністю, яка існує незалежно від суб'єкта пізнання, і перевірялися досвідом. Значну роль ньяя відіграла в постановці і розв'язанні логічних проблем пізнання. Умови й методи істинного пізнання визначалися з допомогою логіки та її законів.

Вайшешика . Згідно з цим вченням існує шість видів позитивної реальності, яка виступає об'єктом пізнання (субстанція, якість, дія, всезагальне, особливе й притаманне) і один — негативної: небуття. Головною вважалася субстанція, що виступає в дев'яти формах, п'ять з яких є фізичними елементами (земля, вода, вогонь, повітря, ефір). Чотири інших форм (простір, час, душа, розум) — невідчутні, єдині, вічні і всепроникаючі. Поєднання атомів землі, води, вогню й повітря утворюють фізичний світ. Атоми вічні, незмінні, протяжні, неподільні і розрізняються за розміром і формою. Матеріальний світ існує в просторі, часі та ефірі і управляється особливим всезагальним моральним законом (дхарма), який визначає порядок у Всесвіті і зумовлює правильну поведінку людини.

Йога. Йога розробила систему послідовного очищення і просвітлення розуму людини: приборкання, вироблення моральних установок, дисципліна тіла, регулювання дихання, ізоляція почуттів, увага, розмірковування, зосередженість. Правила моральної поведінки йоги були сформульовані у відповідності з такими засобами, як приборкання (воно передбачає ненанесення шкоди всьому живому), правдивість у словах і думках, незлодійство, некористолюбство, стриманість почуттів і бажань та ін.

Чарвака-локаята. Це вчення тяжіло до матеріалізму. Локаятики скептично ставилися до догматів релігії. На їх думку, реально існує лише те, шо сприймається органами чуття. Специфічним у цьому вченні є визнання індивідуальної природи кожної речі. Згідно з концепцією локаяти метою буття є турбота про благополуччя існування людини. Різновидом локаяти було матеріалістичне вчення чарвака, яке заперечувало як традиційні брахмансько-ведійські засади — існування бога і душі, так і закон карми як основу моральної доцільності існуючого. Чарваки вважали єдиною реальністю матерію, яка ототожнювалася з чотирма елементами (земля, вода, вогонь, повітря), з поєднання яких виникають усі речі.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.