38. Принцип причинн. Прич. Зв’язки, прич. І наслідок.

Принцип причинності - стверджує, що на подію, яка відбувається в певний час у певній точці простору, можуть впливати лише події, які передували їй у часі. Причина - це явище, подія, процес і інш. Слідство - явище процесу, події, якщо: - перше передує другому у часі; - друге є необхідною умовою, або основою виникнення, зміни або розвитку другого, іншими словами якщо перше породжує друге.

Відносини між причиною і слідством називають причинно-слідчим зв'язком.

Види причинно-слідчих відносин:

- Класифікація за внутрішнім змістом процесів спричинення; пов'язаний з перенесенням матерії, енергії і інформацій. По ознаці обов'язкового перенесення яких-небудь субстанціально-енергетичних якостей причинний зв'язок відрізняється від інших, неенергетичних зв'язків.

- Другий тип будується на основі способів вияву причинного зв'язку, які поділяються на динамічні (однозначні) і статистичні (можливі).

Існують також різного роду гносеологічні класифікації, наприклад, виділяють причини загальні, специфічні і головні: об'єктивні і суб'єктивні, безпосередні і посередні, загальні, особливі і одиничні. Класифікація по числу вступаючих в причинний зв'язок явищ: простої, складові, однофакторні, многофакторні, системні, несистемні і інші.

38. Методологічна та світоглядна роль категорії і законів діалектики.

Категорії і закони діалектики виконують методологічну та світогляду роль. Світоглядна проявляється в тому, що зміст кожної категорії формує певні уявлення про суттєві властивості й відношення об'єктивного світу, про ту чи іншу сторону об'єктивної реальності. Проте категорії є не лише універсальними формами знання, а й нормами оцінок. Оцінити предмет — значить виокремити його духовно-практичну цінність, тобто виразити своє ставлення до нього. А це вже має світоглядне значення. Методологічна функція категорій полягає в тому, що вони задають пізнанню початкові умови й перспективи його здійснення, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення й розуміння реальності, організовують рух думки, прогнозують результати пізнання. Через них проявляється активність суб'єкта. Будучи методологічними принципами, вони пронизують увесь процес наукового мислення, всі сторони знання. Вбираючи в себе результати спеціальних наук, філософські категорії збагачують власний зміст і цим підвищують свою методологічну цінність.

38. Необхідність і випадковість.

Необхідність визначає те, що закономірно випливає з внутрішнього, суттєвого зв’язку предметів, процесів та явищ, що обумовлено усім попереднім розвитком і внаслідок цього настає чи повинно настати. Випадковість виражає те, що випливає із зовнішніх зв’язків між явищами.

Діалектичне розуміння співвідношення цих категорій було закладене Гегелем. Вважаючи категорії проявом світового духу, він відкрив діалектичний взаємозв’язок необхідності й випадковості. Випадковість не безпричинна, хоч і викликається зовнішніми, побічними, несуттєвими причинами. Необхідність проявляє себе через випадковість. На поверхні явищ ми бачимо гру випадковостей. Але останні є проявом необхідності.

Випадковість виступає не лише як прояв, а й як доповнення необхідності, що відбувається в точці перетину двох необхідних процесів.

Необхідність і випадковість мають відносний характер. По-перше, тому, що вони фіксовані для певного зв’язку явищ. В іншому зв’язку необхідність може виступати як випадковість, а випадковість — як необхідність. По-друге, зі зміною умов випадковість і необхідність можуть переходити одна в одну.

Випадковість є формою прояву необхідності, її доповненням. Наука має виявити, за яких обставин необхідність проявляється в тій чи іншій випадковій формі. Вона має виявити й бажання випадковості, сприяти їх перетворенню в необхідність, знайти шляхи цього перетворення. Варто враховувати й те, що випадковості активно впливають на необхідність, на хід її здійснення, прискорюючи або гальмуючи темпи розвитку.