5. Антична філософія.

Антична філософія зародилася в стародавньогрецьких полісах (містах-державах) демократичної орієнтації і змістом, методами і метою відрізнялася від східних способів філософствування, міфологічного пояснення світу, притаманного ранній античній культурі.

1. Матеріаластині традиції Давньогрецької філософії.

Мілетська школа. Засновниками філософії Стародавньої Греції вважають мілетських мислителів Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена та їх учнів. Фалес — батько давньогрецької філософії, першим прийшов від міфологічної до понятійної картини світу, відмовившись визнавати антропоморфних богів, вдався до пошуків єдиного внутрішнього джерела життя. На його думку основою_всього сущого є вода. Він заклав матеріалістичну основу філософії, довів, що рік має 365 днів, вважав, що земля – це плоский диск на воді. Анаксімандр — створив першу геометричну модель Всесвіту, першу географічну карту, гіпотезу про походження людини, вперше висловив думку про закон збереження матерії. Анаксімен учив, що всі речі — це модифікації повітря, які породжуються в результаті його згущення чи розрідження; небесні тіла утворюються із земних випарів. Його головна праця «Про природу».

Геракліт продовжував матеріалістичну лінію мілетців. Збереглися уривки з його праці "Про природу", або "Музи". За Гераклітом, мудрість досягається шляхом осягнення всезагального, яке він називав логосом (іноді - богом). Пізнання єдиного, вічного логоса дає змогу керувати всіма речами. Світ, за Гераклітом, є живий вогонь, що періодично розгорається і періодично згасає. Геракліт — перший грецький філософ, який зробив спробу осмислити єдину об'єктивно-логічну закономірність, що лежить в основі будь-якого процесу, розробити елементарну теорію пізнання і використати відповідні висновки для пояснення актуальних проблем.

Атомістична школа. До цієї школи належать Левкіпп, Демокріт, Епікур. Атомістичну концепцію створив Левкіпп. Світ, на його думку, складається з атомів і порожнечі. Атоми неподільні, незмінні; вони відрізняються один від одного лише величиною та формою і перебувають у постійному русі. Носячись у порожнечі, нескінченна множина атомів породжує вихори, з яких утворюються світи.

Крім відомого нам світу, за Демокрітом, існує безліч інших світів, які відрізняються один від одного величиною та структурою. Розвиваючи атомістичну теорію, Демокріт наблизився до механістичного світорозуміння. Джерело руху він убачав у самій матерії, а не в зовнішніх надприродних силах. Демокріт вперше в історії античної філософії створив розгорнуту теорію пізнання, яка грунтувалася на розрізненні чуттєвого і логічного знання. Важливе місце у творчості Демокріта займали соціальні проблеми. Найкращою формою державного устрою він вважав демократичний поліс. Епікур всі явища природи пояснював різними поєднаннями атомів, які відрізняються ще й за вагою. Прямолінійний рух атомів, на його думку, поєднується зі внутрішньо зумовленими рухами. В його вченні є здогад не лише про вічність і незнищуваність матерії, а й про діалектичний характер руху.

Ідеалістичне тлумачення буття

2. Істотну роль у розвитку філософської думки давньої Греції відіграли й ідеалістичні концепції. Піфагорійська школа. Піфагор учився математики, а філософії — в Анаксімандра. Первинним началом всього сущого він вважав число. Піфагору приписують численну кількість ідей (про безсмертя душі, зачатки теорії спорідненості всіх живих істот тощо).

Софісти. Платон — засновник об'єктивного ідеалізму. Головне у його філософії це вчення про ідеї. Він вважав, що світ існує як взаємодія двох світів: світ істинного буття (світ ідеї) і світ неістинного буття (світ змінних сутностей, світ речей). Основним його методом була діалектика, яку він розумів як мистецтво вести суперечку. Великого значення він надавав математиці як методу, оскільки вона, будучи відокремленою від чуттєвого світу, давала йому можливість зміцнити свої переконання в існування ідеальних сутностей. Платон звертався до вчення про числа Піфагора. Арістотель —засновник перипатетичної школи. Суворо науковим методом вважав аналітику, а діалектику Платона розглядав як допоміжний метод. Предметом науки є загальне, яке досягається розумом. Він визнавав чотири принципи сущого: форму, завдяки якій дана річ є саме такою; матерію, або пасивну можливість буття речі; спонукальну причину; мету. Матерія, за Арістотелем, існує вічно, проте в ній вбачався лише пасивний принцип буття. Активність же він приписував формі, яку тлумачив як першооснову руху і мети. Кінцевою причиною руху є "форма форм" — бог.