24. Філософія Кирило-Мефодіївського братства.

Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в 1846 року. Його засновниками були М.Костомаров, В. Білозерський , П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу , де всі люді будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 році. Продовжувачами філософії серця були кириломефодіївці.

Свої погляди вони викладають в “Книгах буття українського народу” (М.Костомаров). В цій книзі говориться про гріхи народу за які українців покарав Бог.

1. між ними ніколи не буде єдності

2. завжди відмовляються від свого навіть, якщо воно є кращим (комплекс меншовартості, молодшого брата).

Але кириломефодіївці говорять, що Бог покарав нас не довічно, тобто народ не втратив духовність, мову, культуру.

М.Куліш написав багато творів з історії культури українського народу, бо вважав , що тільки так можна зберегти український народ.

Валуйський і Емський укази забороняють українську мову. В той час Куліш вирішив перекласти Біблію на українську мову. І разом з Пулюєм вони переклали Біблію і тим самим показали, що в української мови є своє майбутнє. Він був переконаний за визначення української держави як суверенної держави.

Шевченко бачив соціальне визволення, як національне визволення, бо тільки завдяки цьому можна повернути державність. Шевченко засуджує Б.Хмельницького: якби Богдан не зробив таких помилок, то не довів би Україну у кріпацтво. Шевченко виступав проти російської церкви, бо вона не є духовною, а підпорядковується царю.

25. Українська філософія 19-20 ст.

Памфіл Юркевич – один із визначних укр. філософів ХІХ століття. Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі , вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні. Коли б наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві. Саме на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”. Істина відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.

Іван Франко ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро. Але жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення , її пісня. Духовний світ людини – її найдорожче надбання. Загалом можна відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.

Л.Україна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Велике світоглядне значення має поезія Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивати духовні сили народу.

М.Драгоманов. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за кордон. На його погляди вплинули твори російських революційних демократів, соціалістів-утопістів. Свої погляди називав позитивізмом, хоч у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях, Критично оцінював християнство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його закономірності. Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства він вважав покрашення життя людини.

М.Грушевський, український історик і громадський діяч. Основні твори - "Історія України-Руси" та ін. Це був вчений, що мислив широкими історико-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу, що він пов’язував із загальнодемократичними перетвореннями. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

Д. Чижевський. Він був мислителем, так домовити «Академічного» типу. Надзвичайно багато зробив у справі дослідження проблем укр. та російської філософії, історії літератури (його праці «Філософія сковороди», «Нариси з історії філософії на Україні» та інші). Велику дослідницьку роботу провів Ч. вивчаючи вплив німецької філософії на Україну та Росію (праця « Гегель у Росії»), при цьому він особливо наголошував на специфіці сприйняття німецької філософії в Україні і Росії. Багато і плідно він працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці значною мірою збагатили українську історико – філософську думку 20 ст.